Месопотамія - Жадан Сергій - Страница 29

Зранку до Юри прийшли друзі, чекали при фонтані, з місцевими не говорили. Коли Юра вийшов, почали розповідати. Один із них, Жора, що працював у цілодобовій аптеці, поводився більш упевнено, як людина зі світу медицини, хапався за Юрину сорочку довгими чіпкими пальцями, схилявся йому прямо до вуха, нашіптував, мовляв, Чорний тебе шукає, пробиває по знайомих, приходив до старого. І що старий? — зацікавився Юра. Вигнав його, — відповів Жора. Правильно зробив, — потішився Юра. Ладно, — сказав, — ідіть, не тріпайтесь лише. В палаті Валера все випитував його про Аллу, вимагав подробиць, висловлював підтримку, пропонував допомогу. Молодий зрештою не витримав і, грюкнувши дверима, зник у коридорі. Все, не заводься, — строго сказав Юра циркачеві, а сам подумав, що з молодим діються прикрі речі. Схоже, сестричка йому подобалась. Вона тут, схоже, усім подобалась. Але в молодого від неї просто відбирало мову, Юра це добре бачив. Коли заходила до палати, молодий червонів і мовчав. Дивився на її волосся, на підстрижені нігті, помічав, безперечно, шрам на зап’ясті, звертав увагу, поза всяким сумнівом, на втомлене обличчя, на золотий медальйон і відсутність обручки, на високі підбори й голосний сміх. Вона взагалі весь час сміялася, ніби тішачись перебігом лікувального процесу. Мала гострі зуби, під такими зубами хотілося загинути. І видихав молодий лише тоді, коли вона виходила. Юра подумав, що молодий мав би його ненавидіти. Мабуть, так. Згадав, як ненавидів у дитинстві свого старого, коли в того з'являлися нові подружки, як дратувався, приходячи пізно додому й знаходячи на підлозі їхні речі, панчохи й светри, витерті джинси, яскраві сукні. Вони пахли дорослим жіночим тілом, Юра підхоплював цю теплу тканину, відчуваючи її легкість, і мовчки закидав старому до кімнати. Той злостився й сварився, але зробити вже нічого не міг — рано чи пізно настає той час, коли кожен хлопчик має приставити ножа до батьківського горла. Питання лише в тому, що робити далі.

Валера тим часом знову взявся за своє. Дочекавшись молодого, що мовчки заліз на ліжко й відвернувся до стіни, продовжив оповідати байки. Цирк, говорив він, дав мені все. Роботу, освіту, любов. Цирк навчив мене ніжного ставлення до дітей і шанобливого — до старших. Ти, як Мауглі, говориш, — перебив його Юра, але старого циркача було не збити, він лише всміхнувся всіма своїми складками й почав розповідати про циркові династії, про славні традиції й родинні рецепти накладання клоунського гриму, що передавалися від батька до старшого сина, змальовував пристрасті, що вирували в гримерках, розкривав криваві таємниці й ділився секретами таємних змов, говорив і говорив, навіть під час обходу не вмовкав, розповідав Аллі про свою першу дружину, показував лікарю фото своїх доньок, пропонував з однією з них одружитись, а коли всі разом з'ясували, що вона вже давно заміжня, натякнув, що все можна владнати — була б добра воля!

Династія, думав Юра, тримаючи в руках жменю кольорових таблеток. Старий завжди хотів, аби вони працювали разом. Справжні чоловіки не займаються музикою, — говорив він Юрі. Справжнім чоловікам і без того є чим зайнятись. Одного разу старий узяв його із собою на якісь сезонні заробітки. Було це так само посеред літа, стояли спекотні дні, старий сидів із такими ж роботягами, як сам, десь на запасних коліях, просто на шпалах, чекаючи на бригадира, аби йти й вивантажувати з вагонів ящики з консервами, Юра сидів поруч, у білій сорочці й темних робочих джинсах, чи не востаннє вони сиділи так близько один до одного, під відкритим гарячим небом, передаючи один одному сигарети. Старий ділився з ним своїми сигаретами, ніби кажучи: тепер ти з нами, тепер ти такий, як ми всі. Вони всі ділилися сигаретами й водою під пекучим сонцем, у простому одязі, розбитих черевиках, справжні чоловіки зі справжніми проблемами. Ага, підтягував Валера, мовби почувши його думки, розбиті черевики, важкі від поту тренувальні костюми — працювати доводилося зранку й до вечора, усе життя вміщалося в цих стінах, пропахлих запахом чоловіків і жіночими парфумами, скільки щасливих ночей, скільки кривавих ранків! За кожною біографією стояли свої образи й освідчення, за кожними дверима народжувалась любов і помирала надія, чоловіки зранку годували диких тварин, ламаючи їм характери й роблячи м'якими їхні рухи. А жінки стояли в холодних коридорах, виношуючи у своїх серцях плани зради й утечі з цього балагана. Але не можна втекти від себе, не можна втекти від своєї печалі, і тому погляди їхні були сумні, а рухи на манежі — точні й невблаганні.

Уночі Алла ніяк не могла заснути, будила його, витягала зі сну. Прокидаючись, він не розумів, де знаходиться, відразу ж думав про Чорного, потім на дотик упізнавав її, заспокоювався, просив принести води. Ще просив розповісти про батьків, цікаво, думав, що в неї з династією, чого від неї хотіли.

— Тата я не пам'ятаю, — розповіла вона. — Коли він загинув, я ще не ходила до школи.

— Пілот? — запитав дипломатично Юра.

— Угу, — підтвердила Алла. — Випробувач. Двічі лікувався в ЛТП.

— Ясно, — з повагою відповів Юра.

— Я з вітчимом завжди товаришувала, — продовжила вона. — Але з ним теж щось зробилося. Працює садівником за містом. Розмовляє з деревами.

— Може, йому просто поговорити хочеться, — припустив Юра.

— Ясно, що хочеться, — погодилась вона. — Він у в'єтнамців працює. Не з в'єтнамцями ж йому розмовляти. Краще вже з грушами.

На ранок, повернувшись до палати, Юра спробував розговорити молодого. Той відповідав коротко й жорстко, на контакт не йшов. Схоже, злився. Навіть Валера замовк, сидів і спостерігав зі свого ліжка, що відбувається. Юра не став тиснути. Добре, подумав, розберемось. Накинув сорочку, пішов на перекур. Коло фонтана Валера його наздогнав.

— Що з молодим? — запитав.

— Біситься, — пояснив Юра.

— Через сестру?

— Ну.

— Я так і подумав, — зрозумів Валера. — Що робити будеш?

— Доведеться одружитися, — сказав Юра.

— Ти що? — жахнувся старий. — Ти що, Юр? Ти бачив? Ти бачив її? — перепитав із жахом.

— Темно було, — віджартувався Юра.

— У неї точно хтось є, — відчайдушно шепотів Валера. — у такої жінки не може нікого не бути. Вам усім голови повідбивають — і тобі, і молодому.

— Молодому за що? — не зрозумів Юра.

— За компанію. Я тобі кажу, — не міг заспокоїтись Валера. — Точно хтось є. Ти подивись, яка вона обережна.

— Ну, вона на роботі.

— Чорта з два, — не погодився Валера. — Я на роботі знаєш що робив? І хто мені що казав? Ось побачиш, — шепотів він, боязко озираючись навколо. — Є тільки один спосіб, — сказав змовницьки.

— Ну? — Юра викинув недопалок.

— Втечи з нею.

— Куди?

— Куди-небудь. Подалі. Ми з моєю першою дружиною так і зробили. Я тобі фото показував?

— Своє?

— Її.

— Показував.

— Ну ось. Я її вкрав. Просто з репетиції. Тигрів потім пожежники ловили.

— Ну?

— Втекли. У Крим. Але через місяць повернулись.

— Тигри?

— Ми.

— Для чого?

— Для чого? — перепитав Валера. — Сам не знаю. Злякались, запанікували. Вирішили, хай усе буде, як раніше. І все стало, як раніше. Себто погано. А ось ти не повернешся. Ти зможеш.

— Не хочу я нікуди тікати, — занервував Юра. — Мені й тут добре.

— Тут? — Валера кивнув головою на диспансер. — Тут тобі добре?

— З ким ти взагалі живеш? — запитав її Юра за кілька днів. Вона знову була на чергуванні, вони сиділи в темній кімнаті, він курив, навіть не виходячи надвір. Візьму, думав, і спалю тут усе разом із контингентом.

— У мене вдома є тварини, — пояснила Алла.

— Ясно. Як тебе називали в дитинстві?

— О, — засміялась вона. — У мене було фантастичне ім'я. Мене всі називали Акулою.

— Це через домашніх тварин?

— Через посмішку, — пояснила Алла. — У мене була особлива посмішка. І купа друзів. У школі я ледь не вийшла заміж. У нас усі рано закохуються. Особливо жінки. Він був на пару років за мене старшим. Ось як ти, — вона торкнулася в темряві його волосся. Юра здригнувся. — Тому в нас нічого не вийшло. Я переживала, думала, що це мені кара за погану поведінку. Ще він був боксером. Тоді я взяла й переспала з усіма його друзями.