Чарівник Країни Оз - Баум Лаймен Фрэнк - Страница 8

– Нам кінець! Вони нас розірвуть на шматки. Але ти ховайся за мене. Я буду боротися з ними, доки вистачить сил.

– Зачекайте! – вигукнув Страшило.

Він напружено думав, як порятуватися в цій ситуації, і нарешті йому сяйнув здогад. Страшило звелів Лісорубу обрубати верхівку дерева, що впиралася в цей бік яру. Лісоруб з усіх сил замахав сокирою, і коли калідаси були вже посередині мосту, той із гуркотом звалився і полетів у провалля. Хижаки розбилися об гостре каміння на дні.

– Ох! – промовив із полегшенням Лев і глибоко зітхнув. – Схоже, ми вибралися з цієї пригоди живими. Що ж, я дуже задоволений, бо яка в тому радість – бути мертвим? Ці чудовиська так мене налякали, що в мене й досі колотиться серце.

– Як мені хотілося б, аби й у мене колотилося серце! – сумно вигукнув Залізний Лісоруб.

Після цього випадку мандрівникам ще більше закортіло хутчіше вибратися з лісу. Вони йшли так швидко, що Дороті незабаром утомилася й залізла Левові на спину. На превелику радість, поступово ліс став не таким густим, і зрештою товариство вийшло на берег великої ріки зі стрімкою течією. На іншому березі вже виднілися чарівні місця – зелені луки, всіяні яскравими квітами, а вздовж дороги з жовтої цегли росли дерева, що аж згиналися під вагою стиглих фруктів. Мандрівникам не терпілося чимшвидше опинитися на тому березі.

– Але як нам перебратися через річку? – запитала Дороті.

– Хіба ж це проблема? – відгукнувся Страшило. – Залізний Лісоруб побудує пліт, ми всі сядемо на нього й переправимося на інший берег.

Залізний Лісоруб узявся за сокиру й почав рубати невеликі дерева, що якраз годилися на пліт. Тим часом Страшило відшукав неподалік сливове дерево з достиглими плодами. Дороті дуже зраділа цій знахідці: вона цілісінький день їла самі тільки горіхи і тепер із задоволенням поласувала фруктами.

Щоб зробити пліт, потрібен час, навіть якщо до справи береться такий невтомний трудівник, як Залізний Лісоруб. Уже спали на землю сутінки, а пліт і досі не був готовий. Мандрівники придивилися собі затишну місцину під деревами, де й заночували. Дороті наснилося Смарагдове Місто. А ще вона бачила уві сні, як могутній Оз погодився виконати її прохання й пообіцяв відправити додому, до Канзасу.

8. Підступне макове поле

Настав ранок. Мандрівники прокинулися, сповнені сил і нових надій. Дороті чудово поснідала персиками і сливами, знайденими на деревах понад річкою. Густий ліс лишився позаду, а попереду простиралася чудова сонячна країна, що вабила їх уперед, до Смарагдового Міста.

Щоправда, аби потрапити до цієї прекрасної країни, спочатку вони мусили перепливти річку, але робота над плотом була майже завершена. Залізний Лісоруб скріпив колоди між собою, і тепер можна було вирушати в плавання. Посередині плота примостилася Дороті з Тото на колінах. Коли на пліт ступив Лякливий Лев, саморобне судно похилилося, бо ж Лев був чималим звіром, але Страшило і Залізний Лісоруб швидко пересунулися на інший бік плоту й урівноважили його. Кожен із них мав у руках по тичині, щоб відштовхуватися від дна річки й спрямовувати пліт.

Спочатку все йшло чудово, та коли пліт опинився на середині ріки, сильна течія підхопила його й почала зносити від дороги із жовтої цегли. До того ж ріка була глибокою, і тичини вже не досягали дна.

– Кепські справи! – промовив Залізний Лісоруб. – Якщо так триватиме й далі, річка принесе нас до володінь Злої Чаклунки Заходу. Вона зачарує нас і перетворить на своїх рабів.

– Тоді я ніколи не матиму мізків, – засмутився Страшило.

– А я хоробрості, – докинув Лякливий Лев.

– А я серця, – зітхнув Залізний Лісоруб.

– А я ніколи-ніколи не повернуся до Канзасу, – промовила Дороті.

– Нам обов'язково треба потрапити у Смарагдове Місто! – вигукнув Страшило і з такою силою увіткнув тичину в мульке дно, що та застрягла. Бідолаха не встиг її витягнути, як пліт уже відплив, а Страшило так і залишився висіти на тичині посеред ріки.

– Прощавайте, друзі! – вигукнув він навздогін плоту. Всі, хто лишився на саморобному судні, дуже засмутилися. Залізний Лісоруб аж сльозу готовий був пустити, але вчасно згадав, що може заіржавіти, тому витер очі фартушком Дороті.

Страшило потрапив у халепу. «Маю підозру, що мені зараз навіть гірше, ніж до зустрічі з Дороті, – він висів на тичині й сумно обмірковував ситуацію. – Тоді я стримів посеред кукурудзяного поля і міг принаймні вдавати, що працюю – лякаю ворон. Та яка від мене користь посеред річки? Боюся, тепер мені вже ніколи не отримати мозок».

Тим часом пліт усе плив і плив за течією, аж нарешті Лякливий Лев сказав:

– Треба щось робити. Давайте я стрибну у воду й попливу до берега, а ви візьміться за мій хвіст і міцно тримайте його.

На цих словах Лев пірнув у воду. Залізний Лісоруб схопив його за хвоста. Лев поплив до берега, тепер пліт був у нього на буксирі. Хоча звір був великий і сильний, але боротися з течією йому було нелегко. Однак поступово пліт проминув стрімку воду, тоді Дороті взяла тичину Лісоруба й заходилася підштовхувати пліт до берега. Нарешті вони причалили й вибралися на суходіл. Друзі добряче втомилися. До того ж течія віднесла їх далеко від дороги із жовтої цегли.

– Що нам тепер робити? – розгублено запитав Залізний Лісоруб, доки Лев розтягнувся на осонні, щоб трошки підсохнути й перепочити.

– Нам обов'язково треба повернутися на дорогу, – рішуче промовила Дороті.

– Найрозумніше буде йти берегом, тоді ми не заблукаємо, – промовив Лев.

Коли друзі як слід відпочили, Дороті взяла свій кошик і вони вирушили луками вздовж річки до того місця, де повинна бути дорога. Навколо буяли квіти й росли фруктові дерева. Яскраво світило сонце. Якби не халепа, в яку потрапив Страшило, всі були би дуже задоволені.

Товариство крокувало дуже швидко. Дороті тільки один раз зупинилася, щоб зірвати квітку, яка особливо їй сподобалася. І тут Залізний Лісоруб вигукнув:

– Погляньте!

Усі озирнулися туди, куди він показував, і побачили, що посеред річки на тичині досі висить Страшило. Вигляд у нього був украй нещасний і самотній.

– Як нам його врятувати? – задумалась Дороті.

Та Лев і Лісоруб у відповідь лише розгублено похитали головами. Друзі сіли біля самісінької води й сумно дивилися на свого друга. Повз них пролітав Лелека. Коли побачив подорожніх, підлетів до них і сів.

– Хто ви такі й куди прямуєте? – поцікавився Лелека.

– Я Дороті, – відповіла дівчинка, – а це мої друзі – Залізний Лісоруб і Лев. Ми йдемо до Смарагдового Міста.

– Таж до Смарагдового Міста зовсім в інший бік, – повідомив Лелека, збентежено поглядаючи на дивне товариство.

– Це я знаю, – відповіла Дороті, – але ми загубили нашого друга Страшила й тепер думаємо, як його врятувати.

– Де ж він? – запитав Лелека.

– На тичині посеред річки.

– Якби він був легкий, я зміг би полетіти за ним і принести сюди, – задумливо мовив Лелека.

– А Страшило й справді дуже легкий! – вигукнула Дороті. – Він напханий соломою. Якщо ви принесете його нам, ми будемо дуже вдячні.

– Добре, спробую, – погодився Лелека. – Але попереджаю: якщо він усе ж таки виявиться занадто важким для мене, то я змушений буду кинути його в річку.

Великий птах здійнявся у повітря й підлетів до Страшила, який мовчки висів на тичині. Потім Лелека вхопив бідолаху дзьобом за комір, піднявся з ним над водою і незабаром опустився на берег, де їх із нетерпінням чекали мандрівники.

Коли Страшило збагнув, що він знову серед друзів, то так зрадів, що розцілував усіх – навіть Лева і Тото. Товариство знову зібралося в дорогу, а врятований ніяк не міг вгамуватися – пританцьовував і наспівував: «Тра-ля-ля! Тра-ля-ля!».