Анна Киевская - Дефорж Режин - Страница 14

— Господи, зглянься над цим чоловіком і цією жінкою, яких ми поєднали узами шлюбу. Хай вони стануть єдиною плоттю і хай, кохаючись, увічнять рід рабів Твоїх. Амінь.

Батьківським жестом він поблагословив їх і ложе, в яке вони мали лягти, аби повторилося те, для чого Бог їх створив: розмножилися задля Його ще більшої лави.

Духівництво, графи, Олена та її донька вийшли.

Анна з Генріхом залишилися вдвох.

Серце в дівчини забилося швидше. Ось і настала мить, якої вона так чекала і так боялася, мить, коли чоловік зробить із неї жінку. В голові в неї безладно перебігали спогади: дівчата, за якими женуться хлопці в новгородських та київських лісах; потай підслухані розповіді; оргії її братів та батькових дружинників; сороміцькі казки годувальниць; зітхання зґвалтованих жінок; бурчання чоловіків, що товкли білі опасисті тіла; покусані перса, розставлені ноги, настовбурчені прутні, широкі, вкриті рубцями груди, розкуйовджені чуби, розплетені коси…

Анна подивилася на короля, що великими ковтками пив із золотого кухля мед. У нього обличчя не було таким спраглим, яким буває в інших чоловіків, що їх мучить жага кохання: король радше здавався похмурим і тоскним. Випорожнивши ще один кухоль, він нарешті перевів погляд на неї. Справді, вона таки гарненька; недаремно ж графи і єпископи привітали його з вдалим вибором, а Рауль де Крепі навіть набрався зухвальства і заявив, що коли б вона не сподобалася королеві, то він залюбки замінив би його! Це фривольне зауваження викликало сміх у графів і усмішку в єпископів. Одначе якби все залежало тільки від короля, то він охоче надав би змогу цьому бабієві Раулю позбавити королеву невинності. Але йому, Генріхові, треба забезпечити продовження свого роду; король, який почував до жінок тільки відразу, добре це усвідомлював. Задля спадкоємця Французького королівства, яке Генріхові заповіли предки, він мусив лягти в ліжко з цією жінкою і зробити їй сина. Бо якщо він не народить сина, то графи, його брат Ед, Байстрюк Нормандський і імператор Германії знов заведуть суперечку з приводу такої великої втрати його підданих, які вже стільки років страждають через нескінченні війни, переходять від одного володаря до іншого, зазнають страшних злиднів і дістають перепочинок тільки після смерті.

Нарешті Генріх підійшов до Анни й узяв її за руки.

— Ходім, моя королево.

Він розстебнув на ній золотавий пояс, тоді розв’язав зав'язки, що притримували довгу сорочку, і вона м’яко впала додолу. Анна не намагалася ховати свого оголеного тіла, дозволила королю відвести себе до ліжка й покірно лягла. Король зміряв поглядом усю її наготу, мимоволі зворушившись, коли побачив унизу її живота темно-золотистий трикутник, і здивувався, відчувши, що його прутень настовбурчився перед грішним тілом незайманої дівчини. Він розв’язав свою пурпурову накидку й скинув сорочку. Голий, у чому мати народила, Генріх ліг на це розслаблене тіло й ураз грубо взяв його. Від болючого розриву Анна скрикнула і спробувала відштовхнути короля. Але той, налігши всім тілом, уганявся в неї ще глибше і заходився товкти її так завзято, що аж сам здивувався. Він товк доти, доки почав скрикувати від утіхи, виливаючи сім’я, а Анна, заплутавшись у власних косах, задихалася й стогнала від болю.

Задоволений тим, що добре виконав обов’язок перед своїм родом, король підвівсь і радісно засміявся, побачивши закривавлені стегна дружини.

— Люба моя, ми з вами зробили добру роботу і з Божою ласкою дамо спадкоємця нашій короні.

Анна не розуміла, що він казав, і не звертала на нього уваги; вона відчувала біль, і їй хотілося тільки одного: щоб він якнайшвидше пішов від неї. Але Генріх зрозумів її інакше; щоб надійніше гарантувати собі спадкоємця, він ушанував дружину аж тричі. Коли він розповість про свій подвиг ласкавому Олів’є та своїм улюбленим зброєносцям, вони, певне, здивуються так само, як і він.

Наступного ранку королева раптово прокинулася від галасу й сміху. Генріх, зіпершись спиною на подушки, пив у оточенні своїх улюбленців напахчене прянощами вино, з його обличчя не сходив глумливий вираз. Побачивши, що Анна розплющила очі, він простяг їй чашу.

— Випийте, люба моя, вино відновить вам сили після поєдинків цієї ночі!

Зніяковівши під поглядами чоловікових товаришів, Анна відпила ковток запашної рідини. Вона була тепла й дуже міцна. Анна одразу ж відчула себе краще, її щоки знову налилися рум’янцем. Король підвівся й накинув на себе сорочку, що її подав йому слуга, якого він ущипнув за носа. Більше не глянувши на королеву, Генріх обійняв за талію двох зброєносців і вийшов.

Анна залишилася сама й знову впала на подушки. Їй приємно було лежати в тиші, що настала в кімнаті. Але її спокій тривав не довго: ввійшли придворні дами, Олена та четверо служниць і принесли цебрик запашної води, від якої валували клубки пари.

— Ви добре виспалися? — манірно спитала перша придворна дама Гільдегарда де Русі.

— Королево, ви провели приємну ніч? — прошепотіла, пирснувши зо сміху, друга дама Ізабелла де Бутіньї.

— Розкажи, скільки разів тебе вшанував король? — пошепки спитала балакуча Ірина, яка ділила з Анною материнське молоко.

— Замовкніть! Хіба не бачите, що королева стомилася й хоче відпочити? — І Олена просунула руку під простирадла.

Анна аж підстрибнула від дотику холодних пальців, що нишпорили в неї по ногах, але не запротестувала; вона знала, що дядько Судислав чекає наслідків цієї перевірки, перше ніж вирушити назад до Русі. Він має доповісти великому князеві Київському, що його дочка задоволена виявленою їй честю й відтепер стала жінкою й королевою Франції.

Олена показала опасистій жінці свої липкі, закривавлені пальці. Стара понурила голову, підійшла до ліжка й раптовим рухом здерла з Анни простирадла. Показалося чарівне біле тіло, таке закривавлене, що можна було подумати, ніби воно серйозно поранене. Повитуха розвела Анні ноги, роздивилася болючу рану й задоволено покивала головою.

— Наш король зробив свою роботу гарно, — нарешті промовила вона, витираючи руки білим простирадлом: по її брезклій щоці покотилася сльоза. — Я допомогла з’явитися на світ чотирьом синам королеви Констанс і вже не сподівалася на таку хоробрість нашого короля Генріха, але тепер певна, що ласки Господа Бога й Пречистої діви Марії наша королева народить нам синів. Хай Бог благословляє вас, моя королево!

І стара, згорбившись у три погибелі, пішла, несучи перед собою, мов трофей, забруднене простирадло — свідоцтво втраченої незайманості королеви.

Олена дивилася на свою «дитину», і в її очах спалахнула гордість. Атож, цей король з дівочими манерами вчинив добре! Він довів, як і належить, до болю королеву, з її скорботного вигляду можна здогадатися, що він показав себе хвацьким чоловіком. Олена відтрутила придворних дам, допомогла своїй годованці підвестись і сісти в цебрик. Тепла вода принесла Анні таку полегкість, що вона мало не заридала.

— Поплач, голубко моя, сльози, викликані радістю чи горем, заспокоюють того, хто їх проливає.

— Замовкни! Мені анітрохи не хочеться плакати — ні з радощів, ні з горя. І тільки страшенно стомлена. Пошли Ірину по перекладача. Я хотіла б дізнатися, що маю сьогодні робити.

Анна вийшла з купелю саме тієї миті, коли Ірина повернулася з перекладачем, що вихором влетів до кімнати.

— Слово честі, я не сподівався такого! Ви набагато вродливіша, ніж мені розповідали. Королю неабияк пощастило! Отже, ви домоглися успіху там, де тільки інших жінок зазнавали поразки…

Анна, прикрита лише своїми розпатланими косами, стояла нерухомо, торопіло і з люттю дивилася на того, хто щойно розчахнув двері шлюбної кімнати й казав їй щось таке, чого вона не розуміла, але інстинктивно здогадувалася, що їй це і не слід було б слухати.

Гільдегарда де Русі та Ізабелла де Бутіньї схопили Рауля де Крепі за руки, намагаючись випровадити його з кімнати.

— Годі вам, мої красуні, відпустіть мене! Я прийшов сюди без поганих намірів. Бажаю пересвідчитися, що король зробив свою справу.