Анна Киевская - Дефорж Режин - Страница 12

— Господи, ми благаємо тебе благословити присутню тут рабу твою Анну, яку ми хочемо коронувати королевою. Прислухайся до наших молитов. Архієпископ сів перед Анною, віддавши жезл одному зі своїх помічників, і взяв лівою рукою золотий дискос, на якому був освячений єлей. Великим пальцем правиці він позначив хрест на її чолі й грудях, проказуючи:

— Цим єлеєм, освяченим в ім’я Отця, і Сина, й Святого духа, я висвячую вас на королеву. Хай наш Господь Ісус Христос, Син Божий, якого Його Отець освятив єлеєм радості зовсім відмінним чином, ніж тих, хто розділяє Його славу, пошле на вас із цим святим єлеєм благословення Святого духа, і хай Він проникне у ваше серце, аби ви завдяки цим своїм видимим і чутливим дарам заслужили можливість розділяти невидиме добро. Хай Господь помагає вам!

Потім, узявши з дискоса королівський перстень, він поблагословив його, нахилився до Анни й надів на підмізинний палець правиці.

— Прийміть цей перстень, він є символ віри й вашої королівської гідності, знаком вашої могутності, він допомагатиме вам перемагати ворогів і лишатися непохитною поборницею віри своїх батьків.

Він узяв із рук єпископа Готьє де Мо скіпетр, трохи менший за королівський, і вклав його в ту саму руку, на палець якої щойно надів перстень.

— Прийміть цей скіпетр, він є ознакою королівської могутності, його названо скіпетром порядності й взірцем чесності. Якщо ви житимете праведно, то Той, чиє царювання й слава безсмертні у віках, допоможе вам перейти з тимчасового царства до царства вічного. Хай Господь помагає вам!

Підійшов і Роже Шалонський. Він узяв з престолу корону і, тримаючи її над головою в Анни, промовив:

— Хай Бог увінчає вас короною слави й справедливості, хай дасть вам силу й мужність, аби ви, благословенні нашими руками, сповнені віри й добрих намірів, прийшли до Корони царства вічності з милості Того, чиє царювання і влада безсмертні у віках. Хай Господь помагає вам!

Після цієї молитви він наклав корону на голову королеві.

— Прийміть корону вашого королівства в ім’я Отця, і Сина, і Святого духа, аби ви, відкинувши спокуси давнього ворога людей і оберігаючись від усіляких вад, ревно відстоювали справедливість, сповнювалися милосердям і були розважливою у своїх міркуваннях, завдяки чому стали б гідною отримати від Господа нашого Ісуса Христа Корону царства вічного в колі святих. Будьте чесною й рішучою, дбайте про королівство, яке Бог вам довіряє. Хай Христос, посередник між Богом і людьми, знайде у вашій особі вірну королеву, яка піклуватиметься про Його народ. Помолімося. Боже вічності, джерело всіх чеснот, переможцю над усіма нашими ворогами, благослови рабу свою, яка схиляє голову перед Твоєю величчю. Збережи їй завжди квітуче здоров’я й увічни її блаженство. Хай раба Твоя, Всемогутній Господи, дістане від Тебе милість плідності за прикладом Сари, Ревеки, Лії та Рахілі й решти святих жінок, які вірно служили тобі в ім’я царства Твого й постійності Церкви Божої. Будь за всіх обставин помічником і заступником її, а також усіх тих, задля кого вона благатиме в Тебе допомоги. Поділися з нею багатствами Твоєї слави, вволь її добрі бажання, увінчай її Твоїм милосердям і Твоєю добротою й зроби так, аби вона завжди служила Тобі з любов’ю. Хай Господь наш Ісус Христос помагає їй.

Четверо рицарів принесли на червоних тавайолах[2] із золотими торочками ритуальні дари: хлібину, барильце вина, голубку, тринадцять золотих та подарунки для бідняків, — нова королева передала їх священнослужителям.

Король і королева повернулися на свої місця, щоб побути на великій службі Божій, яку відправляв архієпископ, а в вічній каплиці у той самий час пошепки правив службу королівський капелан. Анна молила Пречисту діву, аби та дала їй силу витримати тягар корони. Генріх поруч із нею мав пригнічений вигляд.

Після відправи король і королева зійшли з трону й вирушили до королівських покоїв у архієпископаті; поперед них виступав начальник варти із своїми охоронцями, музики, герольди, церемоніймейстер і четверо рицарів, які несли дари, а позаду ішла охорона та її командири. Зачарований процесією, народ не скупився ні на крики, ні на привітання.

Розділ десятий

КОРОЛІВСЬКИЙ БЕНКЕТ

Провівши Анну до кімнати, Генріх уклонився й залишив її на придворних дам. Коли з неї зняли важку накидку, вона з полегкістю зітхнула й мовчки дала роздягти себе. Ніхто з жінок не порушував мовчанки, тільки Олена накинула на королеву шмат ще вогкого, напахченого тонкого полотна. Анна знову відмовилася надягти один з уборів, запропонованих Генріхом, надавши перевагу батьковим сукням. Вона вибрала одну з них під колір своїх очей, з комірцем і рукавами, обшитими широкими, золототканими стрічками, а також коротку білу накидку, розмальовану сценами із сільського життя. Вона була в чоботях із золотавої шкіри, над її чолом здіймалася висока, інкрустована смарагдом, облямована знизу перлами й самоцвітами корона. Придворні француженки охнули — так їх зачарували розкішні прикраси з країни, яку багато хто тут вважав дикунською; коли б онука Володимира Великого змогла прочитати їхні думки, то тільки посміхнулася б.

Прийшов церемоніймейстер і повів Анну до великої зали архієпископату, де мав відбутися бенкет.

Коли Анна ступила до зали, всі замовкли, замилувавшись вродою молодої королеви, яка приїхала до них так здалеку і тепер із високо піднесеною головою самотньо йшла серед придворних, чиїх звичаїв вона не знала.

Анну провели за стіл, де вже сиділа сестра короля принцеса Адель, дружина графа Фландрійського, та їхня донька Матільда, наречена герцога Вільгельма Нормандського, якого недруги називали Байстрюком, графиня де Крепі, гарненька графиня Анжуйська, графиня Шартрська та графиня Меланська, вдягнені в барвисті, гаптовані золотом шати. Всі вони були у вуалетках, що їх притримувала корона або золота пов’язка. Анна сіла на стілець з тонко різьбленою спинкою. Графи сиділи окремо, так само, як і єпископи та люди з королівського двору. За п’ятим столом, цебто за королівським, повсідалися реймський архієпископ, посланець норвезького короля Ярль Вастерготландський Рагнвальд, який, окрім подарунків від свого володаря, вручив Анні яшмове намисто від її сестри Єлизавети, а Генріхові — намсуський меч від короля Гаральда, посланець угорського короля Андрія Бан Темешвар-Коппанійський, отець Гуго із міста Клюні, що був представником польського короля та германського імператора, граф Сассекський, посланий англійським королем Едуардом, принци-єпископи Арнольд Родезький та Ебегерард Трірський, посадник Остромир та псковський князь Судислав.

Пролунали голоси оповісників, і до зали ввійшов король Франції. Архієпископ поблагословив гостей. Монарх подав знак, гості помили руки теплою водою в мисках, що їх принесли слуги, і почався бенкет.

Спершу на столи подали страви з дичини: фазанів, довге пір’я на яких тремтіло, коли їх несли; засмажені козулі, що, здавалося, ладні були зістрибнути з таць — таке високе було мистецтво кухарів, які надали цим тваринам вигляду живих; лані в присмаченій прянощами підливі; вепри з прикрашеними цукровими квітами шиями, що викликало в гостей захоплені вигуки. Зброєносець-різник порізав дичину перед сувереном. Служники, стоячи навколішки, подали м’ясо королю; той поклав шматок козулі на скибку прісного хліба завтовшки в чотири пальці й простяг королеві.

Потім настала черга птиці, що, здавалося, ладна була злетіти: гуси з розпростаними крильми, жирні каплуни, начинені пулярки, голуби на рожнах. Відтак подали рибу: вугрів, міног у гострій приправі, щук із роззявленими пащами, лососів, що ніби визирали з морської хвилі. І, нарешті, на солодке: численні торти й оладки, тремтливі креми, привезені зі Сходу зацукровані плоди, і до всього того — біле вино з медом, що вдаряло в голову.

Стояв веселий гамір: барони, єпископи й рицарі підкликали служників і вимагали ту чи ту страву, і служники бігли в усі боки, щоб виконати їхню волю.