Загублена земля - Кінг Стівен - Страница 80

Роланд кивнув. Від спеки й часу тіло чоловіка в кабіні механічного птаха зменшилося в розмірах, і тепер він був просто скелетом, обтягнутим сухою шкірою, але все одно було видно, які широкі в цього чоловіка плечі і яка масивна розтрощена голова.

— Так загинув Лорд Перт, — сказав стрілець, — і земля здригнулася, коли він впав.

Джейк питально на нього поглянув.

— Це зі старої поеми. Лорд Перт був велетнем, який вирушив на війну, битися з тисячею людей. Але не встиг він покинути свої землі, як у нього поцілив камінцем якийсь хлопчак. Просто в коліно. Він перечепився, важкі обладунки потягли його вниз, і, падаючи, він зламав собі карк.

— Це схоже на нашу легенду про Давида й Голіафа, — сказав Джейк.

— Пожежі не було, — відзначив Едді. — Б'юся об заклад, у нього закінчилося пальне, заглух двигун, і він спробував сісти на дорогу. Хай навіть він був ізгоєм і варваром, але сміливості в нього було хоч греблю гати.

Роланд кивнув і перевів погляд на Джейка.

— Ти не боїшся цього видовища?

— Ні. Мені було б страшно, якби він ще… ну, розкладався. — Від мертвого в кабіні аероплана Джейків погляд помандрував до міста. Зараз Лад був значно ближче і чіткіше вирізнявся на тлі неба. І хоча вони бачили, що шибки в багатьох вікнах веж розбиті, Джейка, так само, як і Едді, не полишала надія знайти там бодай якусь допомогу. — Б'юся об заклад, що безлад у місті почався після того, як він зник.

— Гадаю, ти виграв, — сказав Роланд.

— Знаєте що? — Джейк знову уважно роздивлявся літак. — Люди, які побудували це місто, могли самі робити аероплани, але я певен, що цей — наш, з нашого світу. У п'ятому класі я писав роботу про повітряні баталії. Здається, я впізнаю цей літак. Роланде, можна я підійду ближче?

Роланд кивнув.

— Я піду з тобою.

Разом вони пішли до літака. Висока трава шурхотіла об холоші їхніх штанів.

— Дивись, — звернувся до Роланда Джейк. — Бачиш кулемет під крилом? Це німецька модель з повітряним охолодженням. «Фоке–Вульф». їх випустили перед самим початком Другої світової. Я впевнений, що це саме той літак. Але звідки він тут узявся?

— Багато літаків просто зникають, — сказав Едді. — Візьмімо, наприклад, Бермудський трикутник. Це місце над одним нашим океаном, Роланде. Вважається, що воно прокляте. А насправді там просто може бути величезний прохід між нашими світами. Прохід, який майже завжди відчинений. — Едді згорбився і, недолуго імітуючи фантаста Рода Серлінга, оголосив: — Пристебніть паси. Ми наближаємося до зони турбулентності. Наш літак входить у… Зону Роланда!

Але Джейк із Роландом, стоячи вже під вцілілим крилом літака, не звернули на нього уваги.

— Підсади мене, Роланде.

Роланд похитав головою.

— Крило міцне тільки на вигляд. Джейку, цей літак уже давно тут лежить. Ти впадеш.

— Тоді зроби руками сходинку.

— Давай я, Роланде, — запропонував Едді.

Роланд глянув на праву руку, на якій бракувало пальців, знизав плечима і склав пальці в замок.

— Нічого. Він не важкий.

Джейк скинув мокасини і легко ступив на імпровізовану шпору з Роландових рук. Юк пронизливо загавкав, але Роланд не міг збагнути, чому — чи то від збудження, чи то від тривоги.

Джейк уже притискався грудьми до іржавого закрилка літака і дивився на емблему: блискавку в кулаці. Біля краю вона трохи відстала від поверхні крила. Джейк узявся за закрилок і потягнув. Той відійшов від крила так легко, що коли б Едді не підстраховував його і не притримав рукою, то Джейк упав би на спину.

— Так я і знав, — сказав хлопчик. Під кулаком і блискавкою була інша емблема. Тепер вона відкрилася майже повністю. Свастика. — Я просто хотів переконатися. Можете мене опускати на землю.

Вони знову вирушили, але щоразу, коли озиралися назад, їх переслідував хвіст літака. Він грізно здіймався над високою травою, наче пам'ятник Лордові Перту.

2

Того вечора настала Джейкова черга розпалювати багаття. Коли дрова були складені так, як подобалося стрільцеві, Роланд простягнув хлопчику кремінь і кресало.

— Зараз подивимося, як ти впораєшся.

Неподалік, обійнявши одне одного за талію, сиділи Едді й Сюзанна. Коли день вже хилився до вечора, Едді зірвав для неї на узбіччі жовтогарячу квітку. Ввечері Сюзанна вплела її в волосся, і тепер щоразу, коли вона дивилася на коханого, її губи розтулялися в посмішці, а погляд світлішав. Роланд помічав усе це, і вони його тішили. їхнє кохання дедалі міцніло. І це було добре. Щоб витримати місяці й роки, що чекали на них попереду, воно має бути справді глибоким і сильним. Джейк висік іскру, але вона пролетіла за кілька дюймів від хмизу для розпалювання.

— Піднеси кремінь ближче, — порадив Роланд, — тримай рівно. І не бий по ньому кресалом, Джейку, а шкрябай.

Джейк знову спробував, і цього разу іскра впала на хмиз. Закурився легенький димок, але вогню не було.

— Здається, я не дуже добре вмію таке робити.

— Нічого, навчишся. А тим часом подумай, що це таке. Одягнене, коли приходить ніч, і роздягнене на світанку?

— Га?

Роланд узяв Джейка за руки і підніс їх ще ближче до купки хмизу.

— Здається, такої загадки в твоїй книжці нема.

— О, то це загадка! — І Джейк висік ще одну іскру. Цього разу в хмизі з'явився маленький язичок полум'я, з'явився і згас. — Ти теж знаєш кілька загадок?

Роланд кивнув.

— Не просто кілька, а купу. В дитинстві я, мабуть, знав їх цілу тисячу. Ми їх вивчали на заняттях.

— Правда? А навіщо вивчати загадки?

— Мій наставник, Ваннай, казав, що хлопчик, який може відгадати загадку, мислить небуденно. Щоп'ятниці у нас влаштовувалися змагання з загадок, і хлопчик чи дівчинка, які здобували перемогу, могли раніше піти з уроків.

— А ти часто йшов раніше, Роланде? — спитала Сюзанна.

Він похитав головою і всміхнувся, наче сам із себе.

— Я дуже любив ці турніри, але ніколи не був надто тямущим. Ваннай казав: це тому, що я надто глибоко замислювався над кожною загадкою. А батько вважав, що в мене просто бідна уява. Як на мене, то вони обидва були праві… але в батькових словах було трішки більше правди. Я завжди вмів витягати револьвер швидше за своїх товаришів і стріляв краще, але з небуденним мисленням не товаришував ніколи.

Сюзанна дуже уважно спостерігала, як Роланд спілкується з мешканцями Річкового Перехрестя, тож думала, що стрілець себе недооціює, але вголос цього не сказала.

— Часом довгими зимовими вечорами у великій залі влаштовувалися турніри з розгадування загадок. Коли змагалася сама молодь, вигравав завжди Алан. А серед дорослих найкращим був Корт. Він забув більше загадок, ніж решта пам'ятала, і після кожного ярмаркового турніру ніс із собою гуску. Загадки мають велику силу, і одну–дві знає кожна людина.

— Навіть я, — сказав Едді. — Наприклад, чому мертве немовля перейшло дорогу?

— Це тупо, Едді, — сказала Сюзанна, але не сердито, а всміхаючись.

— Бо його прикріпили до курки! — прогорлав Едді. Джейк розреготався, розкидавши рукою купку хмизу, й Едді всміхнувся. — Гоп–ца–ца, гоп–ца–ца, я їх знаю мільйон!

Але Роланд не всміхнувся. Він навіть трохи образився.

— Вибач, Едді, але ти говориш дурниці.

— Ох, Роланде, вибач, — сказав Едді. Він досі посміхався, але відчувалося, що трохи дратується. — Весь час забуваю, що в одному з дитячих хрестових походів чи що то було тобі відстрелили почуття гумору.

— Я ставлюся до загадок серйозно. Мене вчили, що здатність їх розгадувати свідчить про тверезий і дисциплінований розум.

— Все одно вони творів Шекспіра й квадратні рівняння не замінять, — сказав Едді. — Тобто не будемо відвертатися.

Джейк задумливо дивився на Роланда.

— У моїй книжці написано, що розгадування загадок — це найдревніша гра, у яку досі грають. Тобто в нашому світі. І в давнину загадки були не просто забавками, а дуже серйозною справою. Через них людей вбивали.