Загублена земля - Кінг Стівен - Страница 104

Придивившись пильніше до прикраси на грудях вікінга, Джейк побачив, що це скляна коробка у формі труни, підвішена на срібному ланцюзі. Всередині крихітний циферблат годинника показував п'ять хвилин по третій. Під циферблатом гойдався маленький золотий маятник. І навіть попри тихе сичання течії повітря, що циркулювало внизу і вгорі, Джейк почув тихе «цок–цок». Стрілки годинника рухалися швидше, ніж зазвичай, і Джейк зовсім не здивувався, коли побачив, що вони крутяться не вперед, а назад.

Він згадав крокодила з «Пітера Пена», того, що ганявся за Капітаном Гаком, і потай всміхнувся. Але від погляду Гешера ця посмішка не сховалася — пірат замахнувся на хлопчика рукою. Джейк сахнувся, затуляючи обличчя руками.

Помітивши це, Цок–Цок кумедно насварився на Ґешера пальцем — мовляв, такий–сякий.

— Ну–ну… дарма ти так, Ґешере, — сказав він.

І Ґешер миттю опустив руку. Вираз його обличчя повністю змінився. Якщо перед цим воно не виражало нічого, крім тупої злоби та якогось хитрого, мало не екзистенційного гумору, то тепер він був сама послужливість і обожнювання. Як і всі інші присутні в кімнаті (у тому числі й Джейк), Ґешер не міг надовго відвести погляд від Цок–Цока — його очі самі поверталися до велетня. І Джейк чудово розумів чому. Цок–Цок був єдиним у тій кімнаті, хто виглядав цілком життєрадісним, цілком здоровим і цілком живим.

— Ну раз ти кажеш, то не буду, — сказав Ґешер. Проте перед тим, як звернути очі до білявого велетня на троні, він обдарував Джейка зловісним поглядом. — Але ж він такий упертий, Цокі. Страшенно впертий, Цокі. Він до біса впертий. І як хочеш знати мою думку, то його ще вчити і вчити. Може, й люди будуть!

— Коли я захочу знати твою думку, то спитаю тебе про неї, — відрізав Цок–Цок. — І зачини двері, Ґешере, ти що, в кошарі народився?

Темнокоса жінка пронизливо розсміялася, наче ворона закаркала. Цок–Цок так зиркнув на неї, що вона миттю принишкла й перевела погляд на грати підлоги.

Двері, крізь які Гешер затягнув Джейка, насправді були подвійними. Джейк згадав, що в нормальних науково–фантастичних фільмах саме такий вигляд мали люки космічних кораблів. Ґешер зачинив обоє дверей і повернувся до Цок–Цока, великим пальцем руки показуючи, що вже все, мовляв, гаразд. Цок–Цок кивнув і спроквола потягнувся до кнопки в предметі умеблювання, що нагадував кафедру в лекційній аудиторії. Десь у стіні почав шумно працювати насос, і неонові лампи відчутно втратили яскравість. Тихо засичало повітря, і круглий клапан на внутрішніх дверях повернувся, замикаючи їх. Джейк зрозумів, що, мабуть, на зовнішніх дверях відбувалося те саме. Поза сумнівом, вони перебували зараз у якомусь бомбосховищі. Коли насос заглухнув, довгі неонові трубки знову спалахнули притлумлено–яскравим світлом.

— Ось так, — вдоволено сказав Цок–Цок. І почав згори донизу роздивлятися Джейка. У хлопчика з'явилося дуже неприємне відчуття, що його наче каталогізують і відправляють у архів. — Усі живі–здорові. Тепло й затишно, як у вусі. Правда, Гутсе?

— Атож, — миттю озвався худорлявий чоловік у чорному костюмі. Все його обличчя було вкрите якоюсь висипкою, яку він затято роздряпував.

— Я його привів, — сказав Ґешер. — Я ж казав, що ти можеш на мене покластися, і я не підвів, правда ж?

— Правда, — підтвердив Цок–Цок. Істинна. У мене були певні сумніви щодо того, чи зможеш ти запам'ятати пароль, але…

Чорнява жінка знову каркнула від сміху. Не перестаючи ліниво усміхатися кутиками рота, Цок–Цок повернувся на півоберта, і перш ніж Джейк зрозумів, що відбувається — що, по суті, вже відбулося, — жінка вже заточувалася назад, від здивування й болю вирячивши очі та вхопившись руками за якийсь дивний виступ у грудях, якого ще мить тому там не було.

Хлопчик збагнув, що, повертаючись, Цок–Цок зробив якийсь блискавичний рух рукою. Тонкого білого руків'я ножа, що стирчало з піхов, які висіли на плечі в Цок–Цока, вже не було. Він магічним чином опинився на іншому боці кімнати, в грудях темнокосої. Цок–Цок витяг його з піхов і жбурнув так швидко, що навіть Роланд навряд чи міг би з ним у цьому зрівнятися. Все це скидалося на якийсь страшний фокус.

Решта тільки мовчки дивилися, як жінка хапає ротом повітря і робить крок в бік Цок–Цока, слабо тримаючись за руків'я ножа. Ось вона вдарилася стегном об один із торшерів, і той, кого Цок–Цок назвав Гутсом, стрімко метнувся вперед, щоб не дати йому впасти. Сам Цок–Цок не поворухнувся. Він і далі сидів, закинувши ногу на бильце свого гроноподібного крісла, і з лінивою усмішкою дивився на жінку.

Зачепившись ногою за килим, вона повалилася вперед. І ще раз Цок–Цок продемонстрував моторошно блискавичну моторність. Він зняв ногу з бильця і щосили вдарив нею чорняву жінку в живіт. Вона полетіла до стіни, кров бризкала в неї з рота й заляпувала меблі. Вдарившись спиною об стіну, вона сповзла на підлогу і так застигла, опустивши підборіддя на груди. Джейк подумав, що вона схожа на мексиканця з якогось фільму, мексиканця, що втомився і сів покуняти під глиняною стіною. Він не йняв віри, що можна так швидко з живої перетворитися на мертву. Під світлом неонових ламп її волосся здавалося напівчервоним–напівсинім. У скляних очах, що дивилися на Цок–Цока, навіки застиг подив.

— Я її попереджав, щоб не сміялася, — тільки й сказав Цок–Цок. І перевів погляд на іншу жінку, руду й тілисту, що скидалася на довжелезну фуру. — Хіба ні, Тіллі?

— Атож, — миттю підтакнула Тіллі. Її очі блищали від страху і збудження, язик несамовито облизував губи. — Казав, і не раз казав. Клянуся, хай мене грім поб'є.

— Авжеж, поб'є, бо ти така жирна, що тебе гріх не побити, — сказав Цок–Цок. — Брендоне, принеси мені ножа. І зітри з нього те смердюче лайно, перш ніж подавати мені.

Низькорослий кривоногий чоловічок кинувся виконувати наказ. Спочатку ніж не піддавався — здавалося, він міцно застряг у грудній клітці нещасної. Брендон злякано озирнувся через плече на Цок–Цока, потім смикнув сильніше.

Втім, Цок–Цок, здавалося, геть–чисто забув уже і про Брендона, і про жінку, шо в буквальному розумінні померла від сміху. Його блискучі зелені очі вже знайшли собі іншу забаву, яка цікавила його значно більше, ніж небіжчиця.

— Підійди, хлопчику, — сказав він. — Я хочу тебе роздивитися.

Гешер так штовхнув його в плече, що Джейк заточився. І впав

би, якби Цок–Цок не вхопив його міцними руками за плечі. А коли хлопчик знову міцно став на ноги, велетень узяв його за ліве зап'ястя і підняв руку. Його увагу привернув Джейків «Сейко».

— Якщо це те, про що я думаю, то це точно передвіщення, — сказав Цок–Цок. — Відповідай мені, хлопче. Що це в тебе за сіґул?

Джейк уявлення не мав, що таке сігул, тож міг сподіватися хіба що на прихильність долі.

— Це наручний годинник. Але він не працює, містере Цок–Цок.

Зачувши це, Гутс пирхнув зі сміху й хутко затулив рота долонями, бо Цок–Цок красномовно на нього озирнувся. Але за мить він знову подивився на Джейка, і його спохмурніле лице осяяла усмішка. Ця усмішка була такою привабливою, що майже змусила забути про те, що біля стіни сидить не кіношний мексиканець, у якого сієста, а мертва жінка. Дивлячись на цю усмішку, хотілося забути, що довкола самі божевільні, а Цок–Цок, схоже, найбожевільніший божевільний з усієї психлікарні.

— Наручний годинник, — киваючи, сказав Цок–Цок. — Атож, дуже підходяща назва. Він же на руці. І на те він і хронометр, щоб показувати, котра година. Правда, Брендоне? Тіллі? Ґешере?

Усі радісно закивали. Цок–Цок обдарував їх переможною усмішкою і знову повернувся лицем до Джейка. І тепер Джейк помітив, що хай там якою переможною була та усмішка, зелені очі Цок–Цока залишалися неусміхненими. Вони були такими, як завжди: холодними, жорстокими і допитливими.

Він потягнувся пальцем до «Сейко», який зараз показував сім дев'яносто одну ранку й вечора водночас, і рвучко відсмикнув його, так і не торкнувшись скла над рідкокристалічним дисплеєм.

— Скажи мені, любий хлопчику, цей твій, як ти кажеш, годинник… у ньому є пастка?