Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Вітер у замкову шпарину - Кінг Стівен - Страница 11
— Я повернулася, щоб тікати… воно мене схопило… далі не пам’ятаю.
— Зате я пам’ятаю, — похмуро втрутилася Еверлін. — Я почула крики й вибігла надвір з рушницею. Вона чудесна, довга, з дзвіночком на кінці ствола. Заряджали її вже бозна-коли, але ніхто з нас ще ніколи з неї не стріляв. Вона цілком могла вибухнути у мене в руках. Але я побачила, як та тварюка роздирає бідній Форті обличчя, і все інше теж. Я вистрілила, не думаючи, що ризикую. Я навіть не думала, що можу вбити не лише тварюку, а й бідолашну Фортуну, якщо рушниця вистрелить.
— Якби ж ви мене вбили, — сказала Фортуна. — Ох, якби ж то. — Вона сіла на один зі стільців, які винесли до столу, затулила обличчя долонями і гірко заплакала. Принаймні одним видющим оком.
— Ніколи так не кажи. — Еверлін погладила її волосся з того боку голови, де її не вкривала пов’язка. — Це блюзнірство.
— Ви влучили? — спитав я.
— Трохи. Наша стара рушниця стріляє шротом, і одна кулька… а може, й не одна… зірвала потворі трохи луски з голови. Я бачила, як з рани вдарила вгору фонтаном чорна рідина, схожа на дьоготь. Потім ми бачили її на бруківці й засипали піском, не торкаючись, бо боялися, що вона отруйна й проникне навіть крізь шкіру. Клята почвара кинула Фортуну, і мені здалося, що вона вже надумала кинутися на мене. Тому я націлила на неї рушницю, хоча з такої зброї можна стріляти лише раз, а потім її треба перезаряджати через дуло порохом і шротом. Але я сказала істоті, щоб підходила. Сказала, що чекатиму, поки вона добряче наблизиться, щоб шріт не розлетівся в усі боки. — Вона відхаркнула і сплюнула на землю. — Та, певно, в цієї гидоти лишаються рештки розуму, навіть коли вона перекидається з людини на тварину, бо вона мене почула і втекла. Та перед тим, як щезнути з виду за рогом стіни, створіння обернулося і подивилося на мене. Немов позначило на майбутнє. То й нехай. Шроту для рушниці в мене більше нема й не буде, хіба що сюди забреде якийсь крамар, у якого він виявиться. Зате в мене є оце.
Еверлін підняла спідниці до коліна, і ми побачили, що на нозі в неї висів у сирівцевих піхвах різницький ніж.
— Тож нехай приходить по Еверлін, дочку Розанни.
— Ви сказали, що бачили ще щось, — нагадав я.
Вона задумливо подивилася на мене своїми блискучими чорними очима і розвернулася до жінок.
— Клеммі, Бріанно, подавайте на стіл. Фортуно, ти прокажи молитву, і неодмінно попроси в Господа прощення за своє блюзнірство, і подякуй Йому за те, що твоє серце досі б’ється.
Еверлін узяла мене за руку вище ліктя, міцно стисла, провела через ворота і підвела до криниці, де напали на безталанну Фортуну. Там ми опинилися наодинці.
— Я бачила його член, — тихо промовила вона. — Довгий і вигнутий, мов ятаган. Він смикався і був повен тієї чорної рідини, яка править тому виродку за кров… править за кров у такій його формі. Він хотів її вбити, як перед тим убив Долорес, еге ж, точно кажу. Але ще хотів трахнути. Він збирався її трахнути вже мертву.
Ми з Джеймі розділили з ними трапезу (навіть Фортуна трохи поїла), потім сіли на коней, щоб їхати в місто. Але перед тим, як ми вирушили, Еверлін підійшла до мого коня й знову до мене заговорила.
— Коли зробите свою справу, заїдьте до мене дорогою назад. У мене для тебе дещо є.
— Що саме, сей?
Вона похитала головою.
— Зараз не час. Та коли бридка тварюка буде мертва, приїжджай. — Вона взяла мою руку, піднесла до губ і поцілувала. — Я знаю, хто ти, бо чи ж мати твоя не живе в твоєму лиці? Приїзди до мене, Роланде, сину Ґабріели. Не забудь.
Не встиг я й слова мовити у відповідь, як вона відступила і прослизнула у ворота.
Головна вулиця Дебарії була широка і брукована, хоча бруківка в багатьох місцях розсипалася і з-під неї проглядав шар ґрунту. Мине не так багато років, і її не стане взагалі. Торгівля тут ще велася жваво, і судячи зі звуків, що долинали з салунів, у продавців алкоголю справи теж ішли нівроку. Та біля конов’язей ми побачили всього декілька коней і мулів. У цих краях худоба була для торгівлі та їжі, а не для того, щоб на ній їздили.
Жінка, що саме виходила з крамниці з кошиком на зігнутій руці, зупинилася і втупилася в нас. Потім розвернулась і побігла назад у крамницю, а вже звідти за нею вийшло ще кілька людей. На той час, коли ми доїхали до контори Верховного шерифа — маленької дерев’яної споруди, що тулилася збоку до значно більшої кам’яної в’язниці, — обабіч вулиці вишикувалося повно роззяв.
— Ви приїхали вбити шкуряка? — гукнула жінка з кошиком.
— Та ці двоє з виду такі молокососи, що й пляшчини віскі не прикінчать! — гукнув у відповідь чоловік, що стояв перед закладом «Салун & Кафе “Веселі хлоп’ята”». На його слова юрба відповіла всезагальним реготом і схвальним бурмотінням.
— Схоже, в місті повно людей, — відзначив Джеймі, злазячи з коня й озираючись на сорок чи п’ятдесят чоловіків та жінок, які покинули свої заклади (чи розваги), щоб тільки повитріщатися на нас.
— Коли сяде сонце, картина зміниться, — запевнив його я. — Такі істоти, як шкуряк, орудують у сутінках. Принаймні так сказав Ванней.
Ми пішли в контору. Г’ю Піві виявився череванем з довгим сивим волоссям і відвислими вусами. Його обличчя було всуціль пооране глибокими зморшками від віку й змучене від турбот. Побачивши наші револьвери, він полегшено зітхнув. Та потім помітив наші безбороді обличчя й полегшення трохи пригасло. Витер кінчик ручки, якою писав, підвівся і простягнув руку. Очевидячки, прикладати кулак до лоба цей чоловік не любив.
Після того як ми обмінялися рукостисканнями й відрекомендувалися, він сказав:
— Не подумайте, що я хочу вас принизити, молоді люди, але я очікував побачити самого Стівена Дескейна. І, може, Пітера Макрайса.
— Макрайс помер три роки тому, — сказав я.
Піві шоковано глянув на нас.
— Та що ви кажете? Він був надійним стрільцем. Дуже надійним.
— Помер від лихоманки. — Найімовірніше, спричиненої отрутою, але про це Верховному шерифу Дебарії Г’ю Піві знати було не обов’язково. — Що ж до Стівена, він дуже зайнятий, тому відрядив мене. Я його син.
— Атож, атож, я чув ваше ім’я і трохи про ваші подвиги в Меджисі, бо до нас сюди теж доходять новини. Тут є дротовий діт-да і навіть джин-джен. — Він показав на штуковину, що висіла на стіні. На цеглині під нею був напис «БЕЗ ДОЗВАЛУ НЕ ЧІПАТИ». — Колись можна було зв’язатися з самим Ґілеадом, але нині лише з Саллівудом на півдні, Джеферсоном на півночі й селом біля підніжжя гір — Мала Дебарія, так воно називається. У нас навіть кілька вуличних ліхтарів досі світить, не газових і не гасових, а справжніх. Городяни думають, це допоможе відлякувати звіра. — Він зітхнув. — Але я в цьому не впевнений. Погані справи, хлопчики. У мене таке враження, що світ зірвався з ланцюга.
— Так і є, — сказав я. — Але все, що відв’язується, можна знову прив’язати, шерифе.
— Ну, якщо ви так кажете. — Він прокашлявся. — Не сприйміть це як знак неповаги, я знаю, що ви той, за кого себе видаєте, але мені обіцяли сіґул. Якщо він у вас із собою, я б хотів його отримати, бо він багато для мене важить.
Я відкрив свою дорожню сумку і витяг те, що мені дали: маленьку дерев’яну скриньку зі знаком мого батька — буквою D, всередині якої було S, — вибитим на кришці, яка відкривалася на петлях. У кутиках губ Піві, коли він брав скриньку, під вусами заграла ледь помітна усмішка. Мені здалося, що він щось пригадав, і той усміх одразу зробив його молодшим на багато років.
— Знаєте, що всередині?
— Ні. — Заглядати туди мене не просили.
Піві відкрив скриньку, подивився всередину і перевів погляд на нас із Джеймі.
— Колись давно… я тоді ще був помічником шерифа… Стівен Дескейн повів нас із тодішнім Верховним шерифом та загоном з сімох чоловіків проти банди Ворон. Ваш батько розповідав про них?
Я тільки головою похитав.
— То, звісно, були не шкуряки, та все ’дно робота була гидка і було її багато. Вони грабували все, що можна було пограбувати, не лише в Дебарії, але й на прилеглих фермерських угіддях. Поїзди теж, якщо до них доходили чутки, що там є чим поживитися. Та головним їхнім промислом було викрадення людей — з метою вимагати викуп. Безперечно, то злочин, гідний боягузів, і у Фарсона він один з улюблених, не сумніваюся, проте за нього добре платять.
- Предыдущая
- 11/64
- Следующая