Чарівний талісман (збірник) - Нестайко Всеволод Зиновьевич - Страница 31

І чи не тому, що він весь час підмальовував святих, він і сам був трохи схожий на них — попелястою сіро-сивою бородою, що весь час маяла у повітрі (дід був дуже рухливий), лисиною, над якою здиблювалося від потилиці павутиння сивих волосин, так що здавалося (особливо коли дивитися проти сонця), ніби в діда над головою сяйво — німб, точнісінько як у святих на образах. То був веселий галасливий святий. Лесик його дуже любив.

Любив він і свою бабусю по татовій лінії — бабу Аню, Ганну Святославівну. Баба Аня була співачка, хористка Спершу вона співала в опері, тоді в опереті, а потім у центральному палаці шлюбу, «шоколадному будиночку» на вулиці Карла Лібкнехта, ще коли там був хор Тепер і того хору вже нема, і сам палац переїхав у так званий Бермудський трикутник біля Повітрофлотського мосту І баба Аня давно вже не співає. Хіба що у них на іменинах

Перецілувавши сватів, дід Василь Денисович і баба Аня привітали іменинницю, піднесли їй квіти й подарунок, альбом якихось нот, від чого мама радісно зойкнула й заплескала в долоні, як мала дитина.

— Ой!.. Я ж уже три роки за ними ганяюся!.. Де ви дістали?..

Але дід Василь Денисович уже був біля стіннівки й басив громовито:

— Ну, безумство! Новий «Домовик»! Ха-ха!.. Ну, син, ти цінна людина! Молодець! Ха-ха! Оце здорово! А це… Ха-ха!. Ну, безумство!. Молодець!..

У них у родині вміли говорити одне одному приємні речі. Причому не фальшиво, а щиро, від душі.

Потім усі гуртом почали готувати святкову вечерю, накривати на стіл. Бо мама, певна річ, нічого не встигла; та й коли вона, бідна, могла встигнути, як і вчора, й сьогодні була в музучилищі.

Це ще добре, що її сьогодні раніше відпустили

Так непомітно у клопотах минув час, надійшов вечір.

І от уже вимогливо задеренчав дзвоник Прийшли гості Сусіди. Батьки Жори Комп'ютера

Жорині батьки були «технарі»-науковці Тато, Геннадій Максимович, — доктор технічних наук Мама, Зоя Михайлівна, — кандидат наук, хімік Якщо Песикові батьки уособлювали стиль «ретро», тобто пов'язаний із класичною спадщиною, з минулим, то Жорині були представниками, так би мовити, стилю ультрасучасного, стилю епохи комп'ютеризації.

На відміну від Лесикових, Жорині батьки були дуже організовані Все вони робили чітко, по порядку, за заздалегідь наміченим графіком Прокидалися рівно о сьомій годині й усією родиною бігли на зарядку. Потім — водні процедури, тобто хлюпання під прохолодним душем. Далі сніданок, читання ранкової пошти, вихід пішки на роботу (Жора до школи) і таке інше

Всі (в тому числі й Жора, так його привчили) звечора складали розпорядок дня на завтра — що й коли треба зробити — по годинах і навіть по хвилинах. Вдома всюди в них були годинники — в усіх кімнатах, у кухні, в коридорі й навіть у ванній.

Жора носив свій графік у кишені й раз у раз зазирав у нього

Але життя є життя, і в ньому весь час трапляються різні несподіванки, особливо в житті хлоп'ячому. Там, гляди, якісь шкільні справи, там якусь гру розпочали, там Лесик щось вигадав, на щось підбив

Не будеш же впиратися лише через те, що цього нема в графіку Смішно!

У таких випадках Жора діставав графік і вносив у нього корективи. Наприклад, «15.00–17.00 — конструювання моделі» закреслювалось і натомість писалося: «15.00–17.00 — Лесик».

Але все-таки основним законом життя був графік. І треба чесно визнати, що Жора встигав зробити за день утричі більше, ніж Лесик

Вдома у них було все найкрасивіше, наймодніше Нові меблі, нові модні шпалери, нова закордонна побутова техніка. Піаніно в них не було, але були такі телевізори, такі стереосистеми, що аж подих перехоплювало І музика з тих систем линула найсучасніша. Не якісь там «Фауст» чи «Травіата», а поп-музика й естрадні співаки екстракласу на зразок Хуліо Іглесіаса абощо.

І, віддаючи належне часові, вся Жорина родина займалася спортом. Тато грав у теніс, ходив із членами-кореспондентами на академічний корт Мама захоплювалася аеробікою, витанцьовувала фізичні вправи під музику А Жора ходив у басейн на підводне плавання

Чесно кажучи, цьому захопленню Жориної родини Лесик відверто заздрив. Лесикові так хотілося, щоб і вони зранку бігали усією родиною на зарядку, у неділю вирушали на велосипедах на прогулянку за місто, ходили на стадіон… Але привчити батьків до цього йому не вдалося. Хоч він і робив спроби.

Батько Лесика прокидався вдосвіта і, щось нашвидку перекусивши, одразу біг у майстерню Найкраще йому працювалося рано-вранці Він був «жайворонком». Батька Лесик зранку майже ніколи й не бачив. Коли він прокидався, батько давно вже був у майстерні. А мама зранку бігла на базар та в крамниці, щоб встигнути щось приготувати, бо треба ж було в музучилище. Одне слово, на сімейний спорт у батьків часу не вистачало

Жора пробував залучити Лесика до своєї сімейної команди, але з цього нічого не вийшло, Лесик почувався там чужим, і робити вправи під «вольові» вигуки Жориного тата йому було чогось невесело. Взагалі у кожної родини свій стиль.

От і зараз…

— А де Жора? — вигукнула Лесикова мама, перецілувавшись із сусідами.

— Як де? Вдома Уроки вчить, — одвела очі Зоя Михайлівна

— Отакої! — сплеснула мама руками. — Завтра дня не буде, чи що? Завтра ж неділя!

— Нічого Хай посидить. Дітей не заведено брати на дорослі іменини, — професорським тоном сказав Геннадій Максимович

— Це у вас не заведено А в нас заведено. Ану, синку! — мама обернулася до Лесика.

– Єсть! — Лесик вискочив на площадку

Жора стояв у передпокої біля дверей і одчинив у ту ж мить, тільки-но Лесик торкнувся кнопки дзвінка Він був червоний і розгублений.

Що вам розказувати?

Ви, мабуть, самі добре знаєте, як буває, коли йдуть до сусідів на іменини, а вас не беруть. Препогане, препротивне відчуття

Але, мабуть, кожен на Жориному місці спершу б сказав:

— Та ти що… Це несерйозно! Та не хочу… Дякую… Я дома посиджу… У мене книжка цікава…

Проте Лесик усі оті витребеньки чудово знав і слухати не став Він просто гупнув Жору кулаком по спині й підштовхнув на площадку:

— Ану давай! Швидше!

— Стривай! Я хоч двері замкну, а то… — тільки й сказав Жора.

— О! Правильно! Привіт, Жоро! — весело загукав, перекрикуючи гамір у кімнаті, дід Василь Денисович.

— Правильно! — луною відгукнувся з іншого кінця кімнати дід Іван Семенович. — Як же без Жори? Не можна без Жори!

Хоч було вже й нікуди червоніти, Жора примудрився почервоніти ще більше.

Як мало треба людині… Лише доброзичлива увага й більше нічого.

І тут несподівано почервонів Лесик. Причина для цього була. Лесик ненароком глянув на кришку піаніно й побачив: на вкритій пилом кришці пальцем було виведено: «Лесик — ледар!» Лесик зиркнув на тата. Тато усміхнувся. Лесик озирнувся навколо — ніхто ще не помітив. І він прожогом кинувся на кухню, схопив ганчірку і, ховаючи її за спиною, швидко повернувся до піаніно Стоячи до піаніно спиною і потроху посуваючись, він витер кришку. Потім зиркнув на тата й підморгнув Тато усміхнувся й змовницьки підморгнув теж То був Лесиків обов'язок — стежити за чистотою і витирати пил. А сьогодні він закрутився й забув. Були для цього причини, щоб забути…

— Жоро! Перш ніж сідати за стіл, помий руки, — сказала Зоя Михайлівна. — А то за все берешся, а потім…

І от уже всі за столом, уже дзвенять об тарілки ножі й виделки… «Геннадію Максимовичу, візьміть оселедчика!» — «Зоє Михайлівно, салатику вам покласти?» — «Жоро, клади собі шпроти, не соромся, я ж знаю, ти любиш…» — «Беріть, беріть, дорогі, все, що на вас дивиться…»

Мушу вам сказати, що в Лесиковій родині навіть на свята спиртних напоїв майже не пили Дід і тато (не кажучи вже про бабусю й маму) не пили зовсім. А для гостей виставлялася пляшка шампанського, яку гості, дивлячись на непитущих господарів, майже ніколи до кінця недопивали Та якось і не пилося те шампанське в атмосфері, яка панувала за столом За столом смакували різними саморобними безалкогольними напоями — квасами, соками й морсами, готувати які Лесикова мама була просто-таки майстриня Проте за традицією весь час виголошували тости.