Чарівний талісман (збірник) - Нестайко Всеволод Зиновьевич - Страница 25

Сашко Циган насупив брови:

— Та-ак!.

Потім зітхнув і спитав, наче без будь-якої цікавості, удавано байдужим тоном:

— А… а білета вже здали в ощадкасу? Не знаєш?

Журавель якось дивно глянув на хлопців, сунув руку в кишеню і витяг… лотерейний білет:

— Ось він…

— Що-о?!

Не знаю, чи можна здивуватися більше, ніж здивувалися хлопці

Журавель махнув рукою:

— Та хай йому! Ото як прийшов я учора надвечір з лісу додому, там уже обстановка була неспокійна. Хоч паніки ще й не було «Не бачив?» — питають «Не бачив. Ми, — брешу, — посварилися трохи Вони кудись подались. А куди, не знаю» Година минула, дві Смеркло. Матері ваші дедалі більше нервують Батьки, правда, тримаються. Тільки сопуть похмуро А тоді раптом бачу, підходить твій, Цигане, батько до твого, Марусику, й каже… Хрипло так, приглушено: «Нате вам, сусіде, того білета лотерейного, везіть в ощадкасу» І простягає А той здивовано: «Та ви ж збиралися вранці самі!. Чого ж…» — «Не було коли… — І рукою махнув. — Беріть, ви ж просили» Твій, Марусику, брови як насупить: «Ні, — каже, — не хочу!» — «Та нате ж!..» — «Не хочу і все…» Той дає, а той не бере. Той дає, а той не бере. І обидва червоні, очі ховають, одвертаються Просто як діти Тоді твій, Марусику, замахав-замахав руками і втік у хату. А твій побачив мене й до мене: «На, синку, матері оддаси!» Силою білета мені в руку вклав і пішов Я — до матері А вона: «Та ти що! Не хочу! — І теж руками замахала. — Хай учителька цим займається! Таїсії Миколаївні оддаси…» Отак!. — Журавель усміхнувся й простягнув лотерейний білет Сашкові Цигану. — На! Сам Таїсії Миколаївні оддавай.

Сашко Циган почервонів і одсахнувся:

— Ні! Не буду

— Та ти що? Це ж ти виграв.

— Ну й що? А тепер я до нього й торкатися не хочу

— Марусику… — ступив крок Журавель.

— Ні! Ні! Ні! Мене не вплутуй! Я взагалі був проти. — І Марусик відскочив, наче Журавель тримав у руці не папірець, а палаючий факел.

— Ну, знаєте… — почав був Журавель. Та Сашко Циган перебив його:

— Не гарячкуй Білет у тебе, то хай у тебе й полежить А там видно буде…

— От-от! Вірно! — підхопив Марусик, — А зараз гайда додому Ато…

Журавель не вмів сперечатися.

…Додому вони поверталися повз Бакай, найкоротшим шляхом Щоб швидше. І зловісне страшне чорне озеро не здалося їм зараз ні страшним, ні зловісним.

Коли вони вже наближалися до Бамбурів, Марусик важко зітхнув

— Не дрейф! — зрозумів його зітхання Сашко Циган. — Ну, подумаєш, потиличників пару дадуть. А навіть як і більше… Зате…

— А я й не боюсь. Подумаєш, — знову зітхнув Марусик. — Просто маму жалко Як вони переживали, мабуть…

Потиличників не було Були сльози, зойки і голосіння Навіть Семен Семенович одвернувся й витер сльозу

А коли примчав з району на мотоциклі Циганів батько, він крекнув, побачивши сина, щось хотів сказати, але перехопив погляд дружини, ще раз крекнув, махнув рукою, сів на мотоцикл і поїхав у бригаду.

І решта батьків теж заспішила на роботу

А ввечері, коли всі посходились і лаштувалися до вечері, на дорозі раптом з'явився Кузьма-поштар. Він з такою силою накручував педалі, наче закінчував дистанцію велокросу на світову першість.

З розгону вгнався на подвір'я Циганів і так різко загальмував, що отетерілий Бровко навіть не гавкнув, а лише здивовано роззявив пащу. Обличчя в захеканого Кузьми-поштаря було дуже збентежене й винувате.

Спершу подумалося: це тому, що два дні він не розвозив пошту (бо гуляв у сусідньому селі на весіллі двоюрідної сестри). Але…

— Ех, люди добрі, — жалібно скривився поштар. — Пробачте мені, якщо можете. Неприємно, ох, як неприємно приносити гірку новину, та хіба ж я винен…

— Що таке? — сполошилася Циганова мати, Ганна Трохимівна.

— Ох, краще б ви не від мене почули…

— Та що таке? Кажи вже! — нахмурився Павло Максимович.

— Та от… у газеті вчорашній поправка. У таблицю лотерейну вкралася помилка Замість трійки вісімка була надрукована. — І Кузьма-поштар, винувато похиливши голову, простягнув газету

Павло Максимович подивився на газету, потім на поштаря, потім на дружину, потім на сина, потім на Семена Семеновича, який, стоячи на ґанку, уважно слухав, — і раптом… зареготав. Та так оглушливо, що Бровко аж присів і прищулив вуха

— Га-га-га-га! Га-га-га-га-га!. А ми тут мало не той… не… Га-га-га-га-га!

На хвилину завмерши, зареготала й Ганна Трохимівна, а за нею й Семен Семенович, і Марія Омелянівна, не кажучи вже про наших хлопців, які аж вищали від реготу.

Кузьма-поштар, нічого не розуміючи, вирячився на цих дивних людей, які весело реготали, почувши таку невеселу новину

— Сусіде! — загукав Павло Максимович своїм громовим голосом до Семена Семеновича. — Ну, сусіде! Це треба відзначити! Це треба відзначити! Неодмінно!.

Години через дві надвечірні Бамбури знову сповнилися дзвінким співом. Тільки пісні були вже не ті, що напередодні

«Ой, сусідко, сусідко, сусідко…» — обнявшися і, мов голубки, прихиливши одна до одної голови, виводили Ганна Трохимівна та Марія Омелянівна.

А Павло Максимович та Семен Семенович густими голосами басили: «По опеньки ходила…» Тільки замість «По опеньки ходила, козубеньку згубила» співали: «По опеньки ходили, «Запорожця» згубили…» І при цьому сміялися, аж захлинались (так їм подобався їхній жарт)

Хлопці дивилися на своїх батьків з ніжністю.

Ох, ці дорослі!

Які вони все-таки складні люди…

Розділ восьмий,

у якому ви знайомитеся з кіногрупою, а також з феноменальним талантом шестикласника Гриші Пасічного. «Ех ти! Артист!» Сварка

Минуло кілька днів

Пригода з лотерейним білетом потроху почала забуватися Життя, як пишуть у романах, входило в свою звичну колію І про чарівний талісман, про жаб'ячу лапку, не згадували.

Журавель про неї, здається, зовсім забув. А Сашко Циган вирішив, що Марусик, мабуть, просто боїться загадувати І махнув рукою: боїться то боїться, його справа.

Якось Сашко Циган поїхав з батьком на мотоциклі у район Після тієї пригоди з виграшем машини батько Сашка Цигана помітно подобрішав і став часто катати сина на мотоциклі.

Марусик і Журавель сиділи на колодках біля воріт і лузали насіння.

І враз побачили, як дорогою, здіймаючи куряву, прямо до них мчить машина.

Бровко аж зайшовся, шалено рвучись на прив'язі.

Не доїжджаючи до воріт, машина спинилася. То була «Волга» з шашками — таксі Тільки на лобовому склі косо застромлена довгаста табличка з написом «Кінозйомочна»

Марусик раптом зблід як полотно. Та Журавель не помітив цього Вся його увага була зосереджена на машині.

Троє дверцят відчинилися одночасно — як у кіно, коли ловлять злочинців і з машини вискакують детективи Вийшли четверо: троє чоловіків і одна жінка.

Жінка була вже немолода, але вдягнена, як студентка, — у потертих джинсах, майці з емблемою авторалі й у велосипедній шапочці з довгим козирком.

Височенний, з двома фотоапаратами на шиї чолов'яга захоплено сплеснув руками й вигукнув:

— От село! Писанка! Ельдорадо!

— А що я вам казав! Що? — самовдоволено зареготав товстун у білому капелюсі, збитому на потилицю. — Курнатовський сказав — значить, все! Завжди слухайте Курнатовського На вибір натури без Курнатовського їхати неможливо А з Курнатовським завжди буде все гаразд!

Третій з чоловіків, худенький, щупленький, у великих темних окулярах, кисло кривився і мовчки крутив носом.

— Гелію Борисовичу, а вам що, не подобається? — спитала жінка

— Ммм… — невиразно промурмотів Гелій Борисович.

— Не слухайте його! Цим художникам ніколи не догодиш Таке село! — Курнатовський здійняв догори руки. — Та гарнішого села нема на всій планеті!