Чуття і чутливість - Остин Джейн - Страница 7

А поки жінка, якій ніколи в житті не доводилося економити коштів, ще тільки збиралася здійснити переробки за рахунок заощаджень із доходу в п’ятсот фунтів на рік, у новоприбулих вистачило глузду задовольнитися будинком у його теперішньому стані; кожна з них завзято розв’язувала свої конкретні проблеми і намагалася, обставляючись книжками та іншими пожитками, відчути себе як удома. Маріаннине фортепіано розпакували і розташували у зручному місці; Елінорині малюнки прикрасили стіни вітальні.

Наступного дня після сніданку їх відволік від цих занять господар котеджу, який приїхав, щоб запросити їх до Бартона і поцікавитися, чи все у них є з дороги, а також запропонувати скористатися усіма речами з його будинку та саду. Сер Джон Мідлтон був статечним чоловіком років сорока. Колись він гостював у Стенхіллі, але це було дуже давно, і тому молоді кузини не пам’ятали його. Обличчя його було дуже привітним, а манери він мав такі ж доброзичливі, як і стиль його листа. Здавалося, що він справді радий їхньому приїзду і що їхній комфорт є об’єктом його непідробної турботи. Сер Джон Мідлтон багато говорив про своє щире бажання, аби вони стали добрими друзями їхньої родини, і так сердечно запрошував їх обідати у Бартон-парку кожного дня, доки вони облаштуються на новому місці, що новоприбулі не могли відмовити, хоча його наполегливість трохи й виходила за межі коректності. Доброта хазяїна будинку не обмежувалася словами, бо через годину по тому, як він пішов, вони отримали від нього великого кошика, наповненого овочами та фруктами, після чого увечері надійшов подарунок у вигляді дичини. Крім того, сер Джон Мідлтон наполіг на тому, щоб відносити і забирати з пошти їхні листи; він також хотів, щоб йому не відмовили в задоволенні кожного дня посилати їм свою газету.

Леді Мідлтон надіслала їм через нього надзвичайно ґречного листа, в якому йшлося про її намір засвідчити свою пошану місіс Дешвуд, щойно вона переконається, що такий візит буде доречним; відповіддю на цей лист було не менш ґречне запрошення, тож її світлість леді Мідлтон представили новоприбулим наступного ж дня.

Їм, звичайно ж, дуже хотілося побачити людину, від якої так багато мав залежати їхній комфорт і добробут у Бартоні; і елегантність її зовнішності цілком відповідала їхнім уявленням і бажанням. Леді Мідлтон було не більше двадцяти шести чи двадцяти семи років, обличчя вона мала вродливе, поставу — струнку і надзвичайно гарну та граціозну. Манерам її була притаманна вся та елегантність, якої бракувало її чоловікові. Її ж манерам, навпаки, бракувало притаманної серу Мідлтону щирості та сердечності. Візит леді Мідлтон був досить тривалим, аби певною мірою вгамувати викликаний її приходом початковий захват, бо стало видно, що, незважаючи на прекрасне виховання, вона є жінкою нетовариською, замкненою і непривітною; нічого цікавого, крім банальних запитань і зауважень, від неї так і не дочекалися.

Однак їй не треба було багато говорити, бо замість неї це робив балакучий сер Джон; до того ж леді Мідлтон вчинила дуже обачно, взявши з собою свою найстаршу дитину, прегарного хлопчика років шести, присутність якого забезпечила тему, до якої можна було повертатися щоразу, коли розмова згасала, бо їм доводилося питатися про його ім’я та вік, захоплюватися його вродливістю і ставити йому запитання, на які замість нього відповідала його матір. Тим часом хлопчик, ніяково опустивши голову, крутився біля матері, і це викликало велике здивування її світлості — чому це її син такий сором’язливий на людях, коли вдома поводиться доволі галасливо. Мабуть, на кожен формальний візит слід брати з собою дитинча, щоб у такий спосіб підтримувати розмову. В даному ж разі знадобилося аж десять хвилин, щоб виявити, на кого більше схожий хлопчик — на матір чи на батька, і в яких саме рисах ця схожість проявлялася. Звісно, що кожен мав свою несхожу думку і кожен висловлював подив думкою інших.

Після цього Дешвудам люб’язно надали можливість посперечатися про решту дітей, бо сер Джон не міг залишити їхнього будинку, не отримавши від них обіцянки пообідати в Бартон Парку наступного дня.

РОЗДІЛ 7

Бартон-парк знаходився приблизно за милю від котеджу. Їдучи долиною, дами проминули його на невеликій відстані, але не побачили, а вдома його не було видно з-за високого пагорба. Це був великий і гарний будинок, а стиль життя Мідлтонів був однаково позначений як гостинністю, так і вишуканістю. Перше існувало завдяки серу Джону, друге — завдяки його дружині. Рідко бувало так, що в будинку не гостював хтось із їхніх друзів; більше за будь-яку родину в окрузі приймали вони в себе численні і різноманітні компанії. Це було необхідно для доброго настрою подружжя, бо хоч як би не різнилися їхні характери та зовнішні манери, все ж господарі будинку дуже нагадували одне одного повною відсутністю талантів та смаку, котра обмежувала їхні заняття колом дуже вузьким у ті періоди, коли в них ніхто не гостював. Сер Джон був мисливцем, леді Мідлтон — матір’ю його дітей. Він ходив на полювання і стріляв, вона — панькалася з дітьми; оце і все, чим вони могли займатися. Леді Мідлтон мала перевагу: вона могла псувати дітей цілий рік, тоді як сер Джон мав змогу поринати у своє вкрай важливе заняття лише протягом половини цього терміну. Однак безперервні зустрічі як вдома, так і в гостях доповнювали все недодане природою та освіченістю, шляхом підтримки доброго настрою сера Джона і можливості його дружині демонструвати своє добре виховання.

Леді Мідлтон дуже пишалася вишуканістю своїх страв і всієї домашньої обстановки; марнославство такого типу давало їй найбільшу втіху під час усіх прийомів. Задоволення ж, що його отримував від товариства сер Джон, було набагато безпосереднішим: він втішався тим, що збирав у себе молодих людей більше, ніж міг вмістити його будинок, і що більший гармидер вони зчиняли, то більшу насолоду він отримував. Сер Джон був як знахідка для всієї молоді в окрузі, бо завжди організовував компанії з метою поїдання шинки та курятини на пікніках; взимку ж бали, що їх він давав, були досить багатолюдними, щоб приваблювати усіх дівчат, які досягли п’ятнадцятиліття і вже не страждали від стримуваних бажань.

Прибуття в округу нової родини завжди було для нього втіхою, і тому з усіх поглядів він був безмірно задоволений мешканцями, яких роздобув для свого котеджу у Бартоні. Сестри Дешвуд були молоді, вродливі і неманірні. Цього було досить, аби забезпечити його добре ставлення до них, бо безпосередність — це все, що потрібно вродливій дівчині, аби бути привабливою як душею, так і тілом. Через доброзичливість своєї натури сер Джон втішався тим, що дав притулок людям, чиє становище, порівняно з минулим, можна було вважати незавидним. Тому, піклуючись про своїх кузин, він знаходив справжню втіху для них у своєму доброму серці; до того ж, оселяючи у своєму котеджі родину, що складалася з самих жінок, він відчував усе те задоволення, що його відчуває справжній мисливець, бо який же мисливець, при всій своїй повазі до собі подібних, буде заохочувати можливих конкурентів, надаючи їм притулок у своєму маєтку?

Місіс Дешвуд та її дочок зустрів у дверях будинку сер Джон, з неудаваною щирістю запросивши їх до Бартон-парку; проводячи їх до вітальні, він знову висловив дівчатам свій жаль з того приводу, про який йшлося вчора, а саме — що він не зміг запросити до себе цікавих молодих чоловіків, які склали б їм компанію. Сер Джон сказав, що, окрім нього, в товаристві буде іще один джентльмен, його добрий приятель, який, на жаль, був ні молодий, ні веселий вдачею. Він висловив сподівання, що гості не нарікатимуть на нечисленність компанії, і запевнив їх, що подібне більше ніколи не трапиться. Бажаючи розширити товариство, сер Джон уже встиг того ранку відвідати кілька родин, але через добру погоду всі або самі вже збиралися робити візити, або мали невдовзі приймати гостей. На щастя, в останню годину до Бартона приїхала матір леді Мідлтон, і оскільки вона була жінкою доброзичливою і веселою, то він сподівався, що дівчатам буде у них не так нудно, як вони, мабуть, гадали. Дівчата ж та їхня матір цілком вдовольнилися двома незнайомими людьми в товаристві, що зібралося, і більшого й не бажали.