Чуття і чутливість - Остин Джейн - Страница 60

Лакей, проте, оголосив, що місіс Дешвуд нікого не приймає. Але карета ще не встигла рушити, як із дверей вигулькнув чоловік цієї особи. Побачивши Елінор, він виказав велике задоволення, повідомив, що якраз прямував на Берклі-стріт, і запросив її увійти — Фанні буде їй така рада!

Вони піднялися у вітальню.

— Напевно, Фанні у себе, — сказав він. — Я зараз покличу її, оскільки, вважаю, нічого проти того, щоб побачитися з тобою, вона мати не може. Ні в якому разі! Ні в якому разі! І особливо тепер… А втім, вона завжди особливо прихильно ставилася до тебе і до Маріанни… Але чому Маріанна не приїхала?

Елінор вигадала для неї якесь вибачення.

— Втім, я не шкодую, що бачу тебе одну, — сказав він, — оскільки мені необхідно багато про що з тобою поговорити. Полковник Брендон… Невже це так? Він дійсно запропонував Едвардові свою вакантну парафію? Я почув про це вчора зовсім випадково і зібрався до вас, щоби дізнатися достовірно.

— Так, це правда. Полковник Брендон віддає делафордську парафію Едварду.

— Оце так несподіванка! Хто б міг повірити? Вони ж не родичі! І вони навіть не знайомі! І це в наші дні, коли за парафію можна взяти цілком пристойну суму! Скільки вона приносить?

— Близько двохсот фунтів на рік.

— Дуже непогано! Якщо священик старий і хворий, і вакансія має незабаром відкритися, то власник може обіцяти парафію наперед і отримати, я вважаю, десь півтори тисячі. Як сталося, що він не улагодив це питання до смерті старого? Тепер, звісно, думати про продаж уже запізно. Але така розумна людина, як полковник Брендон! Їй-богу, не розумію, як він міг бути такий нерозважливий, коли йшлося про найпростішу, найприроднішу справу! Що ж, не буду сперечатися: в людських характерах криється безліч суперечностей. А втім, розміркувавши, я, здається, здогадався. Прихід надається Едвардові тимчасово, поки той, кому полковник його продав, не досягне належного віку. Безперечно, так воно і є, можеш мені повірити.

Проте Елінор рішуче спростувала це припущення і пояснила, що передати пропозицію полковника Едвардові було доручено їй, а тому не знати її умов вона ніяк не може, і брату залишилося тільки змиритися з достовірністю її відомостей.

— Їй-богу, важко повірити! — вигукнув він, дослухавши її. — І що могло спонукати полковника Брендона на подібний вчинок?

— Усе дуже просто: бажання надати послугу містеру Феррару.

— Гай-гай… Але, попри те, що можна сказати про полковника Брендона, Едвард має вважати себе великим щасливцем. Проте при Фанні ти краще про це не згадуй. Хоча я її підготував і вона перенесла цю звістку з великою мужністю, але навряд чи їй буде приємна така розмова.

Елінор ледве втрималася, щоб не сказати, що, на її думку, Фанні могла б зовсім не засмучуватися через подаровану її брату парафію, оскільки ніякого грошового збитку ця обставина ні їй, ні її синочку не заподіювала.

— Місіс Феррар, — додав Джон, стишуючи голос, — поки нічого не знає, і я переконаний, що краще за все було б приховувати від неї правду якомога довше… Звичайно, коли вони одружаться, боюся, вона довідається про все.

— Але навіщо такі перестороги? Зрозуміло, місіс Феррар навряд чи зрадіє, що її синові буде на що жити, тут ніяких сумнівів немає. Судячи з її поведінки, від неї не можна чекати нічого, окрім повної до нього байдужості. Вона відмовилася від сина, назавжди зреклася його і примусила всіх, кого могла, порвати з ним усякі стосунки. Як же можна навіть уявити, що після подібного вчинку вона здатна відчувати через нього печаль або радість? Його доля має бути їй байдужа. Навряд чи вона така слаба духом, що, відмовившись від утіхи, якою для матері є діти, все-таки зберегла материнську дбайливість!

— Ох, Елінор! Міркування твої цілком логічні, але спираються вони на незнання людської природи. Не сумнівайся: коли Едвард здійснить свій нещасливий шлюб, для почуттів його матері не буде ані найменшої різниці, зреклася вона його чи ні. А тому від неї необхідно приховувати все, що може прискорити настання цієї жахливої хвилини. Місіс Феррар не здатна забути, що Едвард її син!

— Їй-богу, ви мене дивуєте. Здавалося б, ця обставина повинна вже була цілковито згладитися з її пам’яті!

— Ти до неї непростимо несправедлива. Місіс Феррар — найніжніша у світі мати!

Елінор промовчала.

— Тепер, — вів далі містер Дешвуд після короткої паузи, — ми подумуємо про те, щоб з міс Мортон одружився Роберт.

Елінор, посміхнувшись серйозній важливості в голосі свого брата, відповіла незворушно:

— А сама вона що — не має права вибору?

— Вибору? Про що ти говориш?

— Тільки про те, що, судячи з ваших слів, міс Мортон абсолютно байдуже — вийде вона за Едварда чи за Роберта.

— Безперечно! Адже ніщо не змінилося. Роберт тепер з усіх поглядів буде вважатися старшим сином. Ну, а щодо усього іншого, так обидва вони є вельми приємними молодиками, і я не бачу, в чому один хоч трохи поступався б іншому.

Елінор нічого не відповіла, і Джон також якийсь час мовчав. Роздуми його вилилися в таку тираду:

— В одному, дорога моя сестро, я можу тебе запевнити, — вимовив він значущим шепотом, беручи її за руку, — і неодмінно зроблю це, бо знаю, яка ти будеш вдоволена. У мене є вагомі підстави вважати… Тобто мені це відомо з найнадійнішого джерела, бо я промовчав би, оскільки недозволенно говорити що-небудь подібне на вітер… Але мені з найнадійнішого джерела відомо… сам я цього від місіс Феррар не чув, але вона сказала своїй дочці, а я взнав від неї… Коротше кажучи, хоч би які заперечення викликав якийсь… якийсь шлюб… ну, ти розумієш… їй він все ж таки був би бажанішим і не заподіяв би стільки досади, скільки нинішній! Я був безмірно радий почути, що місіс Феррар бачить саме в такому світлі… Вельми приємно і утішно для всіх нас! «Це було б незрівнянно, — сказала вона, — незрівнянно меншим з двох зол!» І тепер вона змирилася б із цим без заперечень, лише б уникнути найгіршого. Але, втім, про це тепер і мови бути не може… Не слід ні думати, ні згадувати… про що-небудь подібне… це абсолютно нездійсненно… все лишилося позаду, давно позаду. Але я визнав за благо розказати тобі про це, оскільки розумію, яку приємність тобі зроблю. Втім, дорога Елінор, у тебе немає ніяких причин для жалів. Для тебе, безперечно, все складається чудово. Аніскільки не гірше, а може бути, і краще, якщо взяти до уваги всі обставини. Чи давно ти бачила полковника Брендона?

Елінор почула достатньо якщо не для того, щоб її марнославство було задоволене і вона піднеслася у власних очах, так для того, щоб схвилюватися і задуматися, а тому з полегшенням побачила, що до вітальні входить містер Роберт Феррар, позбавляючи її необхідності відповідати і від небезпеки почути з вуст брата ще що-небудь не менш утішливе. Вони трохи поговорили, але тут містер Джон Дешвуд схаменувся, що Фанні все ще нічого не знає про візит його сестри, і подався на її розшуки, а Елінор дістала можливість познайомитися з Робертом ближче. Переконавшись, що його безтурботна легковажність і сліпе самовдоволення залишилися колишніми, і він аніскільки не збентежений тим, що, на противагу брату, який потрапив у немилість, йому дісталася така несправедливо велика частка материнської любові і щедрості, яку він заслужив лише розбещеним способом життя, вона остаточно утвердилася у своїй вельми низькій думці про його розум і серце.

Вони і двох хвилин не пробули віч-на-віч, як Роберт заговорив про Едварда. Він теж почув про парафію і згорав від цікавості. Елінор повторила все, що вже сказала Джону, і на Роберта це справило таке ж сильне, хоча і зовсім інше враження. Він нестримно розреготався. Те, що Едвард стане священиком і оселиться в крихітному сільському будинку, надзвичайно його розвеселило. А коли він намалював уявну картину, як Едвард у білому стихарі підносить молитву і оголошує про майбутнє одруження простолюдинів Джона Сміта і Мері Браун, веселощам його вже не було меж.

Елінор у повному мовчанні без тіні усмішки чекала, коли він дасть відпочити своїй дотепності, але не зуміла стриматися, і в очах її відбилося таке презирство, яке ця дотепність у ній викликала. Проте жалкувати їй не довелося: вона полегшила своє серце, а Роберт не зумів прочитати її погляду і полишив дотепи, змінивши їх на мудрі повчання, спонукуваний не її несхваленням, але лише власною розсудливістю.