Чуття і чутливість - Остин Джейн - Страница 54

За цим зізнанням пішли найніжніші ласки. Маріанна була ладна на все, лише б спокутувати свою провину перед сестрою, і Елінор без труда заручилася її обіцянкою говорити про те, що трапилося, без щонайменшої злостивості, при зустрічах з Люсі нічим не видавати неприязні до неї, а якщо випадок зведе її з Едвардом, — виявляти йому всю колишню приязність. Поступки були великі, але якщо вже Маріанна визнала себе неправою, ніякі жертви її не зупиняли.

Обіцянку стримуватися вона виконала бездоганно. Слухаючи міркування місіс Дженнінгс про те, що трапилося, вона жодного разу не змінила виразу обличчя, не заперечувала їй і навіть тричі сказала «Так, пані». Коли ж та заходилася розхвалювати Люсі, вона тільки пересіла з одного стільця на інший, а спазм у горлі, викликаний описом палкої любові Едварда, мужньо приховала. Така героїчна поведінка сестри вселила в Елінор упевненість, що сама вона витримає будь-яке випробування.

Наступний ранок приніс із собою нові муки — їхній брат визнав необхідним нанести їм візит, щоб з вельми похмурим виглядом обговорити жахливу подію, а також повідомити їм, як почуває себе його дружина.

— Гадаю, ви чули, — почав він із сумною серйозністю, ледве присівши на стілець, — про найобурливіше відкриття, яке трапилося учора під нашим дахом?

Вони відповіли йому лише ствердним поглядом — здавалося, сестри оніміли від жахливості моменту.

— Ваша невістка, — продовжував він, — страждала безмірно. Місіс Феррар теж… Коротше кажучи, це була сцена такого невимовного відчаю… Але, сподіваюся, буря все ж таки промайне, не вразивши нікого з нас. Бідолашна Фанні! Вчора у неї один нервовий напад відразу ж змінявся іншим. Але не стану надмірно вас турбувати. Донаван стверджує, що особливої небезпеки немає. Вона має здорову конституцію і вдосталь рішучості. Перенесла вона все це зі справді дивовижною силою духу! Каже, що ніколи більше не матиме доброї думки про жодну людину. Ще б пак! — після того, як її так підступно обдурили! Така чорна невдячність у відповідь на таку поблажливість, таке довір’я! Адже вона запросила цих дівчат погостювати у неї виключно із доброти серця. Тільки тому, що вважала їх вартими певного заохочення, бо вони скромні і добре виховані і будуть приємними співрозмовницями. Краще б ми запросили у гості вас із Маріанною, поки місіс Дженнінгс доглядала свою дочку! Оце так вдячність! — О, я від щирого серця жалкую, каже бідолаха Фанні із притаманною їй щирістю, що ми замість них не запросили твоїх сестричок!

Тут він замовк, щоб вислухати належні вияви вдячності, після чого вів далі:

— Страждання бідолашної місіс Феррар, коли Фанні їй усе розказала, не піддаються ніякому опису! Ще б пак! Вона зі справжньою материнською любов’ю знаходить для нього прекрасну партію, а він весь цей час таємно заручений із зовсім іншою особою! Така підозра їй і на думку спасти не могла. І тим паче щодо такої особи. «Де-де, — сказала вона, — а тут, здавалося, я була в повній безпеці!» Муки її були просто невимовні! Проте ми обговорили наші подальші кроки, і врешті-решт вона послала за Едвардом. Він з’явився. Але мені сумно розказувати про те, що відбулося. Всі умовляння місіс Феррар, підкріплювані моїми доводами і благаннями Фанні, щоб він розірвав заручини, виявилися марними. Обов’язок, синівська і братерська прихильність — усе було забуто. Ніколи б раніше я не повірив, що Едвард здатен на подібну впертість і бездушність. Мати відкрила йому свій великодушний намір: якщо він одружується з міс Мортон, вона передасть йому в повне володіння норфолкський маєток, який після сплати поземельного податку приносить чистий річний дохід у тисячу фунтів, а то й більше. І у відчаї навіть пообіцяла додати ще двісті фунтів. А потім нагадала, які злидні на нього чекають, якщо він не відмовиться від цього мезальянсу. Йому доведеться задовольнятися власними двома тисячами фунтів, і нехай більше не з’являється їй на очі, нехай не тільки не сподівається на її допомогу, але більше того — нехай знає: якщо він спробує знайти собі яке-небудь прибуткове заняття, вона намагатиметься, як тільки зможе, зашкодити йому в цьому.

Тут Маріанна, у нестямі від обурення, сплеснула руками і скрикнула:

— Боже милосердний, невже це можливо?!

— Ти маєш право дивуватися, Маріанно, впертості, перед якою безсилі навіть такі аргументи, — сказав її брат. — Твій вигук цілком природний.

Маріанна хотіла була заперечити, але пригадала свою обіцянку і промовчала.

— Однак усе це, — продовжив він свою розповідь, — виявилося марним. Едвард говорив мало, але найрішучішим тоном. Ніщо не змусить його розірвати заручини. Він дотримає слова, хоч би там як.

— Отже, — з грубуватою прямотою урвала місіс Дженнінгс, якій несила було мовчати, — він поводився, як порядна людина! Вибачте, містере Дешвуд, але якби він учинив інакше, я вважала б його негідником! Ця справа торкається мене так само, як і вас, тому що Люсі Стіл моя родичка, і я переконана, що у світі не знайти дівчини кращої і більш гідної хорошого чоловіка!

Джон Дешвуд вельми здивувався, але він був флегматичним, несхильним до бурхливої реакції і вважав за краще з усіма бути в злагоді, а особливо — з будь-ким, хто мав великі гроші, і тому відповів без щонайменшої досади:

— Пані, я ніколи не дозволю собі відгукнутися нешанобливо про тих, хто має честь бути вам ріднею. Міс Люсі Стіл, не заперечую, особа, можливо, і вельми гідна, але шлюб цей, як ви самі розумієте, неможливий. Погодитися ж на таємні заручини з парубком, виховання якого було доручене її дядьку, і тим більше із сином такої заможної пані, як місіс Феррар, це все-таки, мабуть, трохи занадто. Але, втім, місіс Дженнінгс, я зовсім не маю наміру кидати тінь на поведінку тих, хто має вашу прихильність. Ми всі бажаємо їй усілякого щастя, а місіс Феррар з початку і до кінця поводилася так, як на її місці поводилася б будь-яка ніжна і дбайлива мати. Великодушно і щедро. Едвард сам обрав свою долю і, здається, тяжку.

Маріанна зітхнула, поділяючи його побоювання, а серце Елінор розривалося при думці, що мав відчувати Едвард, нехтуючи погрозами матері заради тієї, яка нічим не могла його винагородити за подібну шляхетність.

— Але як же все це скінчилося, добродію? — спитала місіс Дженнінгс.

— Хоч як це сумно, добродійко, але найсумнішим розривом. Мати зреклася Едварда. Вчора ж він полишив її будинок, але куди він подався і чи в Лондоні він досі, мені невідомо. Адже ми, звісно, вистежувати його не можемо.

— Горопашний молодик! Що з ним тепер буде?

— Справді, добродійко, — вельми сумне зауваження! Народжений з перспективою такого заможного життя! Їй-богу, не уявляю собі долі більш лихої! Відсотки з двох тисяч фунтів — хто здатен прожити на них? І страждання при думці, що він, коли б не його власна безглузда нерозсудливість, через якихось три місяці отримував би річний дохід у дві тисячі п’ятсот фунтів (бо міс Мортон має тридцять тисяч фунтів). Більш тяжкого становища я навіть уявити не можу. Ми всі повинні йому співчувати, тим більше що не в нашій владі хоч чимось полегшити його долю.

— Бідолаха! — вигукнула місіс Дженнінгс. — У мене він завжди знайде стіл і притулок, я так і скажу йому, як тільки побачу. Не можна ж допустити, щоб він зараз жив на свій кошт у якому-небудь занепалому пансіоні або дешевому готелі!

Елінор подумки подякувала їй за доброту до Едварда, хоча і не могла не посміхнутися тому, як цю доброту було висловлено.

— Якби він тільки зволив поклопотатися про себе тією мірою, якою його родичі бажали поклопотатися про нього, — сказав містер Джон Дешвуд, — то вже досяг би гідного становища і всього мав удосталь. Але тепер ніхто не в змозі надати йому допомогу. І йому готується ще один удар, мабуть, найтяжчий. Його матінка у цілком природному гніві вирішила негайно передати у власність Робертові маєток, що призначався Едварду, коли б він поводився гідно. Коли я покидав її нині вранці, вона радилася про це зі своїм повіреним.

— Що ж! — сказала місіс Дженнінгс. — Така вже її помста. Кожен зводить рахунки по-своєму. Але я б не стала збагачувати одного сина тільки через те, що другий мені суперечив!