Нортенгерське абатство - Остин Джейн - Страница 36

— Мати була б зі мною завжди. Вона була б для мене вірним другом, справляла б на мене найбільший вплив.

— Вона, напевно, була чарівною жінкою? Дуже вродливою? Чи є в абатстві її портрет? А чому вона так любила саме це місце? Мабуть, воно відповідало її пригніченому настрою? — Кетрін нетерпляче ставила питання одне за одним.

На перші три Елінор з готовністю відповіла ствердно, а два останніх — залишила без відповіді. З кожним запитанням, попри те, чи була на нього відповідь, цікавість Кетрін до покійної місіс Тілні зростала дедалі сильніше. У тому, що цей шлюб був нещасливий, вона була впевнена. Генерал, безперечно, не був відданим чоловіком. Він не любив місць, де вона гуляла, — хіба в такому разі міг він любити її саму? Крім того, при всій його приємній зовнішності щось у його рисах наводило на думку про те, що його поводження з дружиною не могло бути добрим.

— Мабуть, її портрет висить у спальні вашого батька? — спитала Кетрін, зашарівшись від того, що знайшла сміливість поставити таке відверте запитання.

— Ні, він був призначений для вітальні, але батькові не сподобалася робота художника, і упродовж якогось часу йому не могли знайти місця. А невдовзі після її смерті я взяла його до себе й повісила у своїй спальні. Мені буде приємно вам його показати. Вона дуже схожа на себе на цьому портреті.

Ось іще одне підтвердження. Портрет, і дуже схожий, покійної дружини, яким не дорожить її чоловік. Він, певно, був до неї страшенно жорстокий.

Кетрін більше не намагалась погамувати в собі почуття, що його генерал, попри всю свою люб’язність, викликав у неї з першої ж зустрічі. І якщо раніше вона його остерігалася й недолюблювала, то тепер він викликав у неї справжню відразу. Так, відразу! Він був їй огидним через свою жорстокість до такої прекрасної жінки. Вона часто читала про подібних людей у романах. Таких персонажів містер Аллен називав неприродними й надуманими. А цей випадок доводив, що він не мав рації.

Вона якраз дійшла цього висновку, коли стежка закінчилась, і панночки знову зустрілися з генералом. І, незважаючи на все своє справедливе обурення, Кетрін була змушена йти поряд з ним, вислуховувати його слова й навіть усміхатись у відповідь на його усмішки. Не отримуючи, однак, більше ніякої приємності від довколишньої природи, вона незабаром почала йти повільніше. Генерал це помітив і, висловивши занепокоєння з приводу її здоров’я і в такий спосіб, здавалося, картаючи її за погану думку про себе, почав завзято наполягати на тому, щоб вона і його дочка повернулися додому. Сам він приєднається до них через чверть години. Вони знову розстались, але генерал тут же підізвав до себе Елінор і суворо наказав, щоб вона не показувала подрузі абатства аж доти, поки він прийде. Удруге висловлене ним небажання не допустити саме того, чого Кетрін так прагнула, дуже її вразило.

Розділ XXІІІ

Проминула ціла година, доки вони дочекалися генерала, і протягом цієї години його юна гостя поринала в не дуже схвальні міркування щодо господаря будинку. «Ця задовга відсутність, ці самотні прогулянки не свідчать про його душевний спокій і чисту совість». Нарешті він з’явився; і хоч якими похмурими були його роздуми, він посміхався до них, як і раніше. Міс Тілні, почасти здогадуючись, як її подрузі хочеться оглянути весь будинок зсередини, невдовзі вирішила нагадати йому про його обіцянку; і її батько, не вдаючись, усупереч очікуванням Кетрін, до нового зволікання, — якщо не брати до уваги п’яти хвилин, які були потрібні для того, щоб замовити легкий сніданок на час їхнього повернення, — нарешті висловив готовність їх супроводжувати.

Вони рушили в дорогу; і, зі сповненим гідності виглядом, який впав у око, але не розсіяв підозр добре начитаної Кетрін, він провів їх через хол, сімейну вітальню й передпокій, що ним майже не користувалися, до приміщення більших розмірів і з пишнішою, ніж усі інші обстановкою, — до парадної вітальні, що її використовували тільки для іменитих гостей. Кетрін могла її назвати тільки величною, величезною і чудовою, бо її недосвідчений погляд навряд чи помітив навіть забарвлення атласної оббивки, тож роль справжнього цінителя, здатного захоплюватись усіма подробицями, довелося взяти на себе самому генералові. Дорожнеча й вишуканість умебльовання мало цікавили Кетрін; жоден предмет, зроблений пізніше п’ятнадцятого століття, не був для неї цікавим. І коли цікавість генерала була вдоволена ретельним оглядом кожної добре знайомої йому прикраси, вони перейшли до бібліотеки, кімнати такої ж величної, що містила колекцію книжок, якою скромний її власник міг пишатися. Тут Кетрін слухала, захоплювалась і дивувалася з більшою щирістю, здобула з цієї криниці знань усе, що можна було здобути, пробігши очима назви половини книжок на одній з полиць, і була готова йти далі. Але анфілада кімнат не поставала перед нею так, як вона бажала. Будинок був великим, але більшу його частину вона вже відвідала; і, коли їй сказали, що разом з кухнею шість чи сім оглянутих нею кімнат охоплюють двір з трьох боків, вона не могла цьому повірити й підозрювала, що від неї приховали багато інших кімнат. Проте вона відчула певне полегшення, коли вони поверталися до житлової частини будинку, проминувши кілька менш значних кімнат, що виходили у двір, який за допомогою переходів, що їх з повним правом можна було назвати заплутаними, поєднував різні частини будинку. Ще більше задоволення вона відчула, коли їй розповіли, що вона перебуває там, де був колись монастир, і показали сліди чернецьких келій, коли вона помітила кілька дверей, яких перед нею не відчинили й призначення яких не назвали, і потрапила послідовно до більярдної та до особистої кімнати генерала, — вона так і не зрозуміла, як вони поєднувалися між собою та в який бік слід було, виходячи з них, повертати, — і, нарешті, завітала до маленької темної кімнатки, що належала Генрі й містила розкидані без ладу книжки, рушниці й плащі.

З їдальні, де вона вже побувала й куди їй належало приходити щодня о п’ятій (проходячи через цю кімнату, генерал не втримався від того, щоб виміряти її кроками й повідомити міс Морланд перевірені при ній відомості, які були їй зовсім не потрібні й не викликали в неї жодного сумніву), вони короткою дорогою пішли до кухні — старовинної монастирської кухні із дуже давніми масивними стінами й кіптявою, та новітніми печами й духовками. Генерал у своїй гонитві за нововведеннями не гаяв тут часу: будь-який новий винахід, що полегшує кухарську працю, був представлений на цій просторій ниві мистецтва готування їжі; і якщо чийсь творчий геній припускався якоїсь помилки, власний геній генерала часто доводив справу до бажаного результату. Самих лише удосконалень, які він зробив на кухні, було достатньо, щоб поставити його поряд з найвидатнішими благодійниками монастиря.

Стінами кухні закінчувалася старовинна частина абатства; четверту стару частину прямокутника, через те, що вона украй погано збереглася, зніс батько генерала й побудував це крило в його нинішньому вигляді наново. Нічого старовинного тут не збереглося. На додаток до того, що нова надбудова була новою, новизна її підкреслювалася у всьому. Вона містила тільки службові приміщення, прилягала до кінного двору, і архітектурна єдність з усіма іншими частинами будинку тут не була визнана за необхідне. Кетрін як завгодно могла засуджувати людину, яка заради якихось там господарських вигод підняла руку на те, що було, можливо, ціннішим за все інше. Вона могла щиросердо бажати, щоб генерал звільнив її від цього жахливого видовища. Але якщо в нього й було марнославство, то воно стосувалося саме вдосконалення господарських служб. І, гадаючи, що людина з такою душею, як у міс Морланд, має тішитися, коли бачить пристосування й вигоди, які полегшують труднощі життя тих, хто стоїть на самому споді суспільної градації, він не визнав за потрібне відмовитися від наміру показати їй ці служби. Вони побіжно оглянули їх усі; і Кетрін, усупереч своїм сподіванням, була вражена їхньою різноманітністю й зручністю. Те, для чого у Фуллертоні визнавали за потрібне виділити мінімум безформних комірок і незручну буфетну, займало тут досить просторі й місткі приміщення. Кількості прислуги, що зустрічалася їм по дорозі, вона дивувалась не менше, ніж різноманітності служб. Хоч би куди вони зайшли, їм робила кніксен дівчина в дерев’яних черевиках або від них ховався вдягнутий по-домашньому ліврейний лакей. І все ж це було абатство! Наскільки ж по різному велося хазяйство тут і в абатствах та замках з романів, у яких, хоча вони, безперечно, були більшими за Нортенґер, усю брудну домашню роботу виконували якихось дві пари жіночих рук! Місіс Аллен часто дивувалась, як вони могли впоратися з усіма справами. Побачивши все, що тут доводилось робити, Кетрін і сама почала цьому дивуватися.