Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Нортенгерське абатство - Остин Джейн - Страница 28


28
Изменить размер шрифта:

— Ні, про це я справді не можу здогадатися.

— Моя люба подруго, не вдавайте, що ви не здогадуєтесь. Про що він міг писати, як не про вас? Адже ви знаєте, він до нестями у вас закоханий.

— У мене, люба Ізабелло?

— О, моя мила Кетрін, це ж просто безглуздо! Скромність і все таке інше доречне у своєму роді, але іноді й дещиця прямоти може прикрасити людину. Не розумію, навіщо так перегравати. Ви, певно, напрошуєтеся на компліменти. Він залицявся до вас так відверто, що помітила б і дитина. І до того ж за якихось півгодини до від’їзду з Бата ви йому подали надію. Він про це пише у своєму листі. Пише, що освідчився вам, а ви поставилися до його почуттів цілком схвально. Тепер він хоче, щоб я поклопоталася за нього перед вами й передала вам найніжніші привітання. Так що нема чого розігрувати невинність.

Кетрін щиро висловила своє здивування з приводу докору Ізабелли, сказавши, що навіть не підозрювала про кохання містера Торпа, і, звісно, не могла давати йому якусь надію.

— Щодо ознак уваги з його боку, слово честі, я їх ніколи не помічала, окрім випадку, коли він одразу ж після приїзду запросив мене танцювати. А стосовно того, що він освідчився або щось подібне, то тут сталася якась незбагненна помилка. Я не могла б невірно витлумачити його слова, ви це й самі добре розумієте. Зараз, як ніколи, я хочу, щоб ви мені повірили: я урочисто присягаюся, що між нами не було сказано ані слова на цю тему. За півгодини до того, як він покинув Бат? Безперечно, це помилка, бо того ранку я взагалі його не бачила.

— Ні, ви не могли його не бачити, бо весь ранок того дня ви були на Едгарз Білдінгз. Це сталося того дня, коли прийшла згода від вашого батька. І я не маю сумніву, що ви незадовго до того, як пішли від нас, залишались у вітальні вдвох із Джоном.

— Ви впевнені? Що ж, коли ви так кажете, то так, мабуть, і було. Але я ніяк не можу цього пригадати. Я пам’ятаю, що була тоді у вас і бачила його разом з усіма, але щоб ми з ним хоча б на п’ять хвилин залишалися наодинці… Однак про це не варто сперечатися, бо що б він нині не казав, ви можете бути впевнені, що я нічого про це не пам’ятаю і, отже, ніколи не думала, не чекала й не хотіла нічого подібного. Мені вельми шкода, що він відчув прихильність до мене, але повірте, я цього не прагнула й ніколи про це навіть не здогадувалася. Будь ласка, швидше розкрийте йому на це очі й напишіть, що я прошу в нього вибачення, тобто… Я навіть не знаю, що мені слід йому передати, але напишіть так, щоб він зрозумів мене вірно. Можу вас запевнити, я не могла б говорити нешанобливо про вашого брата, Ізабелло, але ви ж добре знаєте, що якщо я й можу думати про когось більше, ніж про інших, то це не він. — Ізабелла мовчала. — Моя люба подруго, вам не слід на мене гніватись. Я не припускаю думки, що ваш брат так мною захоплений, і ви ж знаєте, що ми все одно станемо сестрами.

— Так, так (почервонівши), сестрами можна стати по-різному. Але що ж я хотіла сказати? Отже, моя люба Кетрін, наскільки я зрозуміла, ви твердо налаштовані проти мого бідолашного Джона, чи не так?

— Я рішуче не в змозі відповісти на його почуття й так само рішуче запевняю, що ніколи й на думці не мала їх заохочувати.

— У такому разі, я, звичайно, більше не буду вам набридати. Джон просив, щоб я з вами про це поговорила, — і я виконала його прохання. Але, щиро кажучи, як тільки я прочитала його листа, я подумала, що це дуже нерозумний і нерозсудливий намір, здійснення якого навряд чи зробило б вас обох щасливими. На що б ви жили, якби ви зійшлися? Звичайно, у вас обох щось є, але в наш час утримувати родину непросто, і, хоч би там що не казали романтики, без грошей і дня не проживеш. Не розумію, як Джон про це не подумав. Мабуть, мій останній лист до нього не дійшов.

— Отже, ви мене виправдовуєте? Ви переконалися, що я ніколи не хотіла обманювати вашого брата й до цієї хвилини навіть не підозрювала, що я йому подобаюсь?

— О, ні, — відповіла Ізабелла сміючись, — я не беруся бути суддею щодо ваших попередніх думок і планів. Вам краще про це знати. Трохи кокетування чи чогось подібного знічев’я — і вже пообіцяв більше, ніж збирався дати. Але ви можете бути впевнені, я остання в цілому світі стала б засуджувати вас за це. Замолоду, жартома це все можливе. Ви й самі знаєте, сьогодні думаєш одне, а завтра — інше. Обставини змінюються, а разом з ними й думки.

— Але моя думка про вашого брата ніколи не змінювалась — вона завжди була тією ж самою. Ви говорите про те, чого ніколи не було.

— Моя мила Кетрін, — зовсім не дослухаючись її слів, вела далі Ізабелла, — нізащо у світі я б не квапила вас із заручинами, перш ніж ви б дізналися, на що ви йдете. Я б не знайшла собі виправдання, коли б умовляла вас, прагнучи догодити Джону лише тому, що він мій брат, і жертвуючи вашим щастям. Ви й самі розумієте, він, мабуть, буде щасливим і без вас. Люди не завжди знають, чого вони хочуть, — особливо молоді люди, вони ж напрочуд мінливі й непостійні. Чому, запитую я себе, щастя брата для мене має бути дорожчим за щастя подруги? Ви знаєте, як високо я ціную дружбу. Але передовсім, моя люба Кетрін, не поспішайте. Запам’ятайте мої слова: якщо занадто квапитися, потім усе життя будете шкодувати з приводу цього. Тілні каже, що ні в чому люди так часто не обманюються, як у оцінці власних уподобань. Гадаю, він має рацію. А ось і він сам! Не звертайте уваги, він нас, я впевнена, і не помітить. Підвівши очі, Кетрін побачила капітана Тілні. Ізабелла, розмовляючи, невідривно за ним стежила й невдовзі перехопила його погляд. Він одразу ж до них підійшов і сів на місце, яке вона мовчки йому запропонувала. Його перші слова примусили Кетрін здригнутися. Хоча він говорив пошепки, вона змогла розрізнити:

— О, так ви завжди під наглядом, особистим або за дорученням?

— Що за дурниці! — так само напівпошепки відповіла Ізабелла. — Що ви таке кажете? Я людина цілком незалежна.

— Хотів би я, щоб ваше серце було незалежним. Цього для мене було б досить.

— О, моє серце! Що вам до сердець? Серед вас, чоловіків, немає жодного, хто мав би серце!

— Якщо в нас немає сердець, то в нас є очі, і вони завдають нам багато страждань.

— Он як? Мені дуже шкода. Дуже прикро, що вони бачать у мені щось настільки неприємне. Тоді я сяду по-іншому. Сподіваюся, це вас влаштує (повернувшись до нього спиною). Тепер ваші очі не страждають?

— Ще ніколи вони так не страждали. Краєчок рожевої щоки все ж видно — надто багато й водночас надто мало.

Кетрін усе це чула. Слухати це їй більше було не під силу. Вона дивувалась, як Ізабелла все це терпить, і відчувала ревнощі за брата. Піднявшись, Кетрін сказала, що їй треба підійти до місіс Аллен, і запропонувала Ізабеллі прогулятись. Але Ізабелла не виявила до цього схильності. Вона страшенно втомилась, їй набридло тинятися по Галереї-бювету, і якщо вона покине своє місце, то може пропустити сестер, яких чекає з хвилини на хвилину. Отже, люба Кетрін має їй вибачити й спокійно посидіти поряд з нею. Але Кетрін теж могла бути впертою, і, коли до них незабаром підійшла місіс Аллен і запропонувала повернутись додому, вона покинула Галерею, залишивши Ізабеллу в товаристві капітана Тілні. Вона залишала їх з великою тривогою. Їй здавалося, що капітан Тілні поступово закохувався в Ізабеллу, а Ізабелла несвідомо його заохочувала. Звичайно, несвідомо, бо прихильність Ізабелли до Джеймса була так само безперечною й визнаною, як їхні заручини. Мати сумнів щодо її щирості або добрих намірів було неможливо. Однак протягом усієї їхньої розмови вона поводилась якось дивно. Кетрін хотілося б, щоб Ізабелла більше говорила у своїй звичайній манері й менше згадувала про гроші і не раділа б так явно зустрічі з капітаном Тілні. Дуже дивно, що вона не помічає, як він нею захоплюється. Кетрін хотіла натякнути їй на це, застерегти її й таким чином відвернути всі негаразди, бо надмірна грайливість подруги могла б завдати прикрощів Джеймсові й капітанові Тілні.

Хоч як їй лестила прихильність Джона Торпа, вона не спокутувала легковажності його сестри. Майже однаковою мірою Кетрін не вірила й не хотіла, щоб ця прихильність була щирою. Вона не могла забути, що він часто припускався помилок. Його запевнення в тому, що він їй признався в коханні, а вона була схильна це слухати, свідчило про те, що його легковажність іноді могла бути надмірною. Її марнолюбство, по суті, нічого не вигравало, — єдине, що вона відчула від останньої бесіди, — це здивування. Те, що йому на якийсь час забаглося уявити себе в неї закоханим, викликало в неї тільки подив. Ізабелла казала про ознаки уваги з його боку; Кетрін ніколи їх не помічала. Але Ізабелла сказала ще багато такого, що, як сподівалася її подруга, необачно злетіло з її уст і ніколи більше не буде повторено. Цими висновками Кетрін була рада зараз обмежитися, щоб відпочити душею і притлумити свою тривогу.