Нортенгерське абатство - Остин Джейн - Страница 25

Розділ XVI

Кетрін плекала такі рожеві надії з приводу візиту до Мільсом-стріт, що розчарування мало бути неминучим. І, відповідно, хоча вона була якнайввічливіше прийнята генералом Тілні і люб’язно зустрінута його дочкою, хоча Генрі був удома, а зі сторонніх більше нікого не було, не минуло й кількох годин після її повернення звідти, як вона, перетрусивши свої враження, збагнула, що цей візит не зробив їй такої приємності, якої вона від нього очікувала. Цього дня спілкування з міс Тілні анітрохи не зблизило Кетрін з нею; навпаки, Кетрін уже не відчувала себе з нею так, як раніше. Хоча вона й бачила Генрі Тілні за сприятливих, як ніколи, обставин — під час невимушеної сімейної бесіди, — він ще ніколи не був таким стриманим і мовчазним. І, незважаючи на велику люб’язність їхнього батька, на всі його вияви подяки, гостинність і компліменти, вона відчула полегшення, розпрощавшись з ним. Усе це її спантеличило. Це не могло бути провиною генерала Тілні. Понад усякі сумніви, він був дуже милий і добродушний, і в усіх відношеннях чарівною людиною — адже він був високий на зріст, гарний на вроду й доводився батьком Генрі. Він не міг відповідати за поганий настрій своїх дітей і за те, що її саму не потішило його товариство. Перше, вона сподівалась, пояснювалося випадковістю, а друге вона не могла пояснити нічим, окрім власної недолугості.

Ізабелла, почувши про подробиці візиту, дала інше пояснення:

— Усе це через їхню гордовитість, так, нестерпну пиху і гордовитість!

Подруга давно підозрювала, що ця родина думає про себе бозна-що, а тепер уже в цьому не мала сумніву. Їй ніколи в житті не доводилося чути, щоб хтось поводився так зарозуміло, як міс Тілні! Своєю невихованістю вона не робить честі цьому дому. Так бундючно поводитися зі своєю гостею! Майже не розмовляти з нею!

— Але все було зовсім не так погано, Ізабелло. Ніякої зарозумілості вона не виявляла. І вона була дуже ввічлива.

— О, не захищайте її! А її братик, який так, здавалося, був вами захоплений! Боже мій милий! Ні, деяких людей я не розумію. І що, протягом усього дня він на вас і не поглянув?

— Я б так не сказала. Але він, здавалося, був у поганому настрої.

— Який нечема! Понад усе на світі я ненавиджу непостійність. Благаю вас, моя люба Кетрін, забудьте його. Він вас не вартий.

— Не вартий? Навряд щоб він колись про мене думав.

— Саме це я й хочу сказати. Він ніколи про вас не думав. Яка непостійність! О, він зовсім не такий, як наші брати. Я впевнена, що в Джона надзвичайно постійне серце.

— Але щодо генерала Тілні, можу вас запевнити, що навряд чи хтось був до мене більш люб’язний і виявляв більше уваги. Здавалось, розважити мене й зробити мені приємність було його єдиною турботою.

— О, у ньому я не помітила ніяких вад. Його я не вважаю зарозумілим. Гадаю, він справжній джентльмен. Джон дуже високої думки про нього, а слова Джона…

— Що ж, подивимось, як вони поведуться сьогодні ввечері. Ми зустрінемо їх у залах.

— А мені теж піти?

— Хіба ви не хочете? Мені здавалося, це вже вирішено.

— Якщо для вас це так важливо, я не можу відмовитись. Але не наполягайте, щоб я там веселилася, — серце моє, як ви знаєте, буде перебувати за сорок миль звідси. І, благаю вас, ані слова про танці! Про oa не може бути й мови. Чарльз Годжес, мабуть, страшенно набридатиме мені, але я зумію дати йому відсіч. Десять проти одного, що він здогадається про причину, а саме цього я б хотіла уникнути. Я вимагатиму, щоб він тримав свої здогадки при собі.

Думка Ізабелли про сімейство Тілні не вплинула на подругу: вона знала, що в поведінці брата й сестри не було зарозумілості, і вона не вірила, що в них може бути хоч трохи пихи. І її довіра до них винагородилась цього вечора: вона була зустрінута з тією ж люб’язністю й увагою, що й раніше. Міс Тілні намагалася бути поряд з нею, а Генрі запросив потанцювати.

Почувши напередодні на Мільсом-стріт, що з години на годину вони чекають приїзду свого старшого брата, капітана Тілні, вона легко відгадала, ким був вродливий молодик, одягнутий за останньою модою, якого вона раніше ніколи не бачила і який явно належав до їхньої компанії. Вона дивилася на нього з великим захопленням і навіть могла припустити, що хтось міг вважати його вродливішим за свого брата, хоча йому, на її думку, були властиві більша самовпевненість і менш приємна зовнішність. Його манери й почуття такту були, без сумніву, не такими бездоганними: вона сама чула, як капітан Тілні не тільки відкинув усяку думку про участь у танцях, але навіть розсміявся в обличчя Генрі, коли той припустив таку можливість. З останньої обставини можна було зробити висновок, що, хоч би якої думки була про нього наша героїня, його захоплення нею було маловірогідним і не могло спричинити ані ворожнечі між братами, ані переслідування леді. Він не міг стати підбурювачем трьох лиходіїв у кавалерійських плащах, які потім утягнули б її до запряженої четвернею карети, ладної завезти її світ за очі. Не вбачаючи подібного лиха чи взагалі ніякого лиха, за винятком надто швидкого закінчення танців, Кетрін тим часом насолоджувалась, як звичайно, товариством Генрі Тілні, слухаючи з сяючими очима все, що він казав, і стаючи чарівнішою через те, що вважала чарівним його.

Після закінчення першого танцю капітан Тілні знову підійшов до них і, на превелике невдоволення Кетрін, відвів від неї свого брата. Вони відійшли, перешіптуючись, і, хоча вона не відчула небезпеки й не запідозрила капітана Тілні в намірі повідомити Генрі якісь новини, що могли б розлучити їх навік, її все одно не могло не засмутити, що її позбавили партнера. Їй довелося чекати цілих п’ять хвилин, які здалися їй вічністю, доки обидва повернулись. Усе з’ясувалося, коли Генрі спитав Кетрін, як поставиться її подруга міс Торп до запрошення на танець, коли його брат матиме щастя бути їй відрекомендованим. Кетрін без вагань відповіла, що міс Торп ні в якому разі не погодиться танцювати. Ця відповідь, що могла збентежити будь-кого, була передана капітанові, і він одразу ж від них відійшов.

— Вашого брата це не засмутило, я впевнена, — сказала Кетрін. — Я чула, як він сказав, що терпіти не може танців. З його боку було дуже великодушно про це подумати. Гадаю, він помітив Ізабеллу серед глядачів і подумав, що вона хоче танцювати, але в неї немає партнера. Та він помилився — вона б не стала танцювати нізащо у світі.

Генрі усміхнувся й відповів:

— Як легко ви пояснюєте мотиви чужих вчинків.

— Тобто як? Що ви маєте на увазі?

— Для вас не існує питань: «Як це могло б вплинути на когось?», «Що могло б керувати людиною певних поглядів, віку, суспільного стану і звичок?». Ви тільки думаєте: «Як би це вплинуло на мене?», «Якими міркуваннями керувалась би я?» тощо.

— Я вас не розумію.

— Тоді ми зараз у дуже нерівному становищі, бо я вас чудово розумію.

— Мене? Звичайно. Я не вмію говорити так тонко, щоб мене не стриймали.

— Браво! Добрячі кпини над сучасною манерою висловлюватися.

— Але розкажіть мені, будьте ласкаві, що ви мали на увазі.

— Сказати вам? Вам справді цього хочеться? Але ви не усвідомлюєте наслідків. Вам стане дуже незручно, і між нами виникне відчуження.

— Ні, ні, не буде ні того, ні іншого! Я не боюся.

— Ну що ж, я всього лише мав на увазі, що, пояснюючи бажання мого брата танцювати з міс Торп його добротою, я переконався в тому, що у вас більше доброти, ніж у будь-кого іншого.

Кетрін почервоніла й запротестувала, чим підтвердила думку джентльмена. Проте в його словах було щось таке, що винагородило її за пережите збентеження, і це на якийсь час опанувало її думки. Вона замкнулася в собі, переставши слухати й розмовляти і майже забувши, де вона перебуває. З цього стану її вивів голос Ізабелли. Підвівши очі, Кетрін побачила свою подругу поряд з капітаном Тілні, який приготувався поєднати з нею руки в танці.

Ізабелла знизала плечима й посміхнулася — це було єдиним поясненням, яке вона могла дати надзвичайній зміні, що в ній відбулася. Але цього було недостатньо, щоб Кетрін зрозуміла причини такої зміни, і вона простодушно висловила кавалерові своє здивування.