Менсфілд-парк - Остин Джейн - Страница 41

— Це правда, і що ближче ви його впізнаєте, то більше він вам сподобається. Він не має зовнішнього полиску, проте має тисячі інших чудових рис; він так схильний дивитися на вас знизу вгору, що мене просто здійняли на кпини, бо ж усі вважають це лише моєю заслугою. Слово честі, місіс Норріс, сказала якось місіс Грант, якби містер Рашворт був вашим сином, він би й тоді не міг поважати сера Томаса більше.

Сера Томаса остаточно збили з пантелику її хитрування; лестощі своячки обеззброїли його і змусили вдовольнитися усвідомленням того, що, коли на карту поставлена втіха тих, кого вона любить, доброта в ній інколи перемагає обачливість.

Того ранку йому не забракло клопотів. Бесіди з Едмундом і з місіс Норріс були тільки дещицею. Він мусив знову поринути в усі турботи менсфілдського життя; зустрітися з управителем і старшим над слугами, перевірити стан своїх справ та рахунків, а у вільні хвилини ще й зазирнути до стайні, оглянути сад та найближчі поля; проте, діяльний та методичний, він не тільки встиг усе це зробити до того, як посів своє головне місце за столом під час обіду, а ще й загадав теслі розібрати все те, що той налаштував у більярдній, і звільнив декоратора на строк досить довгий, аби мати приємну впевненість, що той забереться звідси аж ніяк не ближче Норттемптону. Декоратор поїхав, устигши зіпсувати лише підлогу в одній кімнаті, перевести нінащо всі конюхові губки і зробити з п'ятьох молодших слуг розбещених ледарів; і сер Томас плекав надію, що одного-двох днів буде досить, аби стерти всі зовнішні сліди цього неподобства, аж до знищення кожного непереплетеного примірника «Уз кохання», бо всі, що трапляли йому на очі, він спалював.

Містер Йєтс нарешті почав розуміти наміри сера Томаса, хоч і був так само далекий від розуміння їх причини. Він та його друг, взявши рушниці, вранці пішли з дому, і Том скористався нагодою пояснити йому, з належними вибаченнями за батькові примхи, чого тепер слід чекати. Містер Йєтс, як і передбачав його друг, відчув себе глибоко скривдженим. Удруге розчаруватися з тієї ж самої причини — це вельми суворе покарання; і він так щиро обурювався, що, якби не обов'язок бути делікатним до друга та його молодшої сестри, він би, ясна річ, вишпетив баронета за його абсурдні вчинки і трохи наставив його на добрий розум. Він щиро вважав так, поки був у Менсфілдському лісі та по дорозі додому; проте в поведінці сера Томаса було щось таке, що, посидівши з ним за одним столом, містер Йєтс розважив за доцільніше надати йому змогу чинити на свій власний розсуд і, потай вважаючи його дії глупством, відкрито не суперечити. Йому траплялося в житті досить багато впертих батьків, і часом він зазнавав прикрощів від їхнього втручання, та ніколи ще не зустрічався з такою людиною — такою незбагненно високоморальною, такою ганебно деспотичною, як сер Томас. Його взагалі неможливо було б витерпіти, якби не його діти; і він мусить дякувати своїй гарненькій донечці Джулії за те, що містер Йєтс все ж має намір провести в його домі ще кілька днів.

Вечір минув начебто спокійно, хоч кожному було не по собі; і гра на піаніно, якою на батькове прохання сестри розважали товариство, створила деяку видимість гармонії. Марія була дуже схвильована. Їй здавалося цілком очевидним, що тепер Кроуфорд мусить не гаючись оголосити про свої наміри, і її непокоїв навіть один цей день, що минав, не наближаючи її до мети. Вона чекала на нього весь ранок, і весь вечір продовжувала чекати також. Містер Рашворт поїхав рано — йому було про що розповісти в Созертоні; і Марія щиро сподівалася, що невдовзі все стане на свої місця і він надалі зможе не обтяжувати себе приїздами сюди. Але з пасторату ніхто не навідався, жодна душа, і не надійшло жодної звістки, окрім дружньої записки від місіс Грант, у якій вона вітала леді Бертрам з поверненням сера Томаса й питала, як він почувається. Це був перший день протягом багатьох тижнів, коли дві сім'ї не зустрічалися. Від самого початку серпня ще не бувало такого, щоб вони так чи інакше не побачилися за двадцять чотири години. І день цей став сумним та тривожним; а наступний день приніс із собою хоч інші, та не менші прикрощі. Кілька хвилин шаленої радості змінилися годинами лютих страждань. Генрі Кроуфорд знову був у домі; він прийшов із доктором Грантом, який також прагнув засвідчити свою повагу серові Томасу, і їх досить рано запросили до малої вітальні, де були присутні майже всі члени родини. Невдовзі з'явився сер Томас, і Марія в радісному збентеженні спостерігала, як представляють її батькові чоловіка, якого вона любила. Нею володіли суперечливі почуття; і ще більше сум'яття охопило її, коли вона за кілька хвилин почула слова Генрі Кроуфорда, що сидів між нею і Томом і стиха спитав брата, чи не збираються вони повернутися до п'єси після нинішньої приємної перерви (при цьому він кинув поштивий погляд на сера Томаса), оскільки в такому разі він будь-що повернеться до Менсфілду одразу ж, як тільки буде потрібна його присутність; він їде звідси, бо мусить негайно зустрітися з дядечком у Баті, та якщо є хоч якась надія на відродження «Уз кохання», він вважатиме за свій почесний обов'язок взяти участь у виставі і знехтує всіма іншими зобов'язаннями; він неодмінно домовиться з дядечком, що приїде сюди, як тільки виникне в тому потреба. П'єса не повинна постраждати через його відсутність.

— З Беті, Норфолку, Лондона, Йорку — звідусіль, де б я не був, — мовив він, — з будь-якого місця Англії я з'явлюся на перший ваш поклик.

Добре, що цієї миті мав відповісти Том, а не його сестра. Він одразу ж мовив з безтурботною недбалістю:

— Шкода, що ви їдете; але щодо п'єси, то їй кінець — раз і назавжди. — Він промовисто подивився на батька. — Учора відіслали декоратора, і завтра від нашого театру й сліду не лишиться. Я знав, що так буде, від самого початку. Але ж для Бату іще рано. Ви побачите, там ще нікого немає.

— Для дядечка це звичайна пора.

— Коли ви думаєте їхати?

— Хотів би сьогодні дістатися хоча б до Бербері.

— Чиїми стайнями ви користуєтеся в Баті? — було наступне питання; і, поки вони обговорювали цей предмет, Марія, якій не бракувало ні гордощів, ні рішучості, готувалася стійко вистраждати свою долю бесіди з Генрі Кроуфордом. До неї він невдовзі й звернувся, повторивши багато з того, що вже сказав, тільки м'якшим тоном і більш відверто виражаючи свій жаль. Та яке значення мали той вираз і тон? Він їде, і навіть якщо їде не з власної волі, то з власної волі схильний лишатися далеко звідси; оскільки, крім можливих зобов'язань перед дядечком, усі інші обставини цілком у його владі. Він, звичайно, може говорити про якусь там необхідність, але ж вона добре знає його незалежну вдачу… Рука, що так притискала її руку до свого серця! І рука, і серце тепер однаково холодні й байдужі! Сила волі додавала Марії стійкості, але душевні її муки були нестерпні. Їй не довелося довго терпіти ті почуття, що пробуджувалися в ній, коли вона слухала його слова, які суперечили його вчинкам, чи то приховувати своє збентеження під світською люб'язністю; адже правила гарного тону вимагали, щоб він трохи відвернув від неї свою увагу, і прощальний візит, як було згодом названо ці відвідини, був вельми коротким. Він поїхав — востаннє торкнувся її руки, вклонився всім іншим, і їй тепер лишалося шукати єдиної розради в самотності. Генрі Кроуфорд поїхав, покинув їхній дім, а за дві години — і пасторат; і так загинули всі надії, які його себелюбне марнославство породило в Марії і Джулії Бертрам.

Джулія могла радіти, що він поїхав. Його присутність вже ставала для неї осоружною; і якщо Марія не змогла прибрати його до рук, цього було цілком досить, щоб задовольнити її жагу помсти. Вона не бажала, щоб до його дезертирства додалося ще й ганебне викриття. Генрі Кроуфорд поїхав, і сестру можна було навіть пожаліти.

Радісні почуття Фанні, коли вона дізналася про його від'їзд, були більш невинними. Вона почула про це за обідом, і новина була для неї благою вістю. Усі інші говорили про те з жалем, і кожен розхвалював чесноти Кроуфорда відповідно до своїх почуттів — від щирої, навіть занадто пристрасної прихильності Едмунда до байдужості його матері, що вимовила кілька слів лише з ввічливості. Місіс Норріс наче прийшла до тями і дивувалася, що його захоплення Джулією скінчилося нічим, і їй було майже лячно, що, може, тут вона таки схибила, не довівши справу до кінця; та коли в тебе стільки турбот, хіба встигне навіть така діяльна людина, як вона, втілити в дійсність усі свої задуми?