Менсфілд-парк - Остин Джейн - Страница 39

Наразі небезпека минула, і Фанні трохи полегшало; та коли невдовзі по тому подали чай і сер Томас, підвівшись, мовив, що не може ж він, опинившись удома, не поглянути на свій улюблений кабінет, — усіх знову охопила тривога. Він вийшов, перш ніж його встигли підготувати до зміни, яку він мав побачити; і коли він пішов з кімнати, запанувала напружена тиша. Едмунд озвався першим.

— Треба щось робити, — сказав він.

— Час подумати про наших гостей, — мовила Марія, все ще відчуваючи, наче її рука притиснена до серця Генрі Кроуфорда; а до всього іншого їй було байдуже. — Де ти залишила міс Кроуфорд, Фанні?

Фанні розповіла, як пішли гості і що вони попросили передати.

— То бідний Йєтс там сидить сам-один! — вигукнув Том. — Я піду приведу його. З нього буде непоганий помічник, коли все випливе назовні.

Він пішов до театру і з'явився там якраз вчасно, щоб стати свідком першої зустрічі свого батька та свого друга. Сер Томас неабияк здивувався, побачивши, що в його кімнаті горять свічки; а роззирнувшись довкола, помітив інші ознаки недавньої присутності і дух загального безладу. Книжкова шафа, відсунута від дверей більярдної, особливо його вразила, та він не встиг навіть відчути справжнього подиву, оскільки звуки, що долинали з більярдної, ошелешили його ще дужче. Хтось голосно говорив — голос видався йому незнайомим, — та ні, радше не говорив, а волав. Він ступив до дверей, у цю мить навіть зрадівши такому зручному сполученню між кімнатами; і, відчинивши двері, опинився просто на сцені, сам на сам із молодиком, який гаряче декламував і, здавалося, ще трохи — і наскочив би на сера Томаса. Тієї самої миті, коли Йєтс помітив сера Томаса і виказав бурхливі душевні почуття набагато майстерніше, ніж під час своїх репетицій, Том Бертрам увійшов в інші двері; і ніколи ще йому не було так важко зберегти серйозний вираз обличчя. Праведне обурення батька, який уперше в житті ступив на театральну сцену, і поступове перетворення палкого Барона Уїлденхейма на шляхетного й невимушеного містера Йєтса, який, вклонившись, попросив вибачення в сера Томаса, — це була така вистава, таке по-справжньому театральне дійство, якого Том нізащо не погодився б пропустити. Це була остання — скоріше за все остання сцена в цьому театрі; але Том був певен, що кращої годі було видумати. Театр закриється під шквал овацій.

У нього, однак, не було часу для веселощів. Він мусив також вийти вперед і представити їх один одному, і, страшенно зніяковівши, він зрештою з цим упорався. Сер Томас привітав містера Йєтса з вигляду вельми люб'язно, як це було йому властиво, та насправді був однаково далекий від того, щоб схвалювати як саму необхідність цього знайомства, так і спосіб, у який воно зав'язалося. Він досить добре знав і родину містера Йєтса, і його зв'язки, тому не міг не визнати його появу в ролі «близького друга», іще одного з сотні близьких друзів сина, вельми небажаною; і лише радість повернення до рідної оселі і вся спричинена нею доброзичливість вберегли сера Томаса від нападу люті, коли він зрозумів, що його пошили в дурні у власному домі, виставили на посміховисько посеред усіх цих театральних дурниць та ще й змусили в такий невдалий момент до знайомства з молодиком, який, безперечно, йому не сподобається і чиє природно недбале поводження й балакучість уже в перші п'ять хвилин дали зрозуміти, що з них двох він більшою мірою почувається тут наче вдома.

Том розумів батькові почуття і, щиро бажаючи, щоб він завжди був таким поблажливим і виявляв їх лише почасти, тепер бачив ясніше, ніж будь-коли, що його батько має повне право вважати себе скривдженим, і що він має право так дивитися на стелю й ліпнину у своїй кімнаті, і що коли він з легким смутком поцікавився долею більярдного столу, його цікавість була небезпідставною. Кількох хвилин було досить, щоб обидві сторони сповна відчули прикре збентеження; і після того як сер Томас виказав дивовижне вміння володіти собою, спромігшись у відповідь на нетерплячі запитання містера Йєтса вимовити кілька спокійних слів похвали щодо облаштування театру, троє джентльменів разом повернулися до вітальні, і сер Томас був вельми засмучений, що було помічено присутніми.

— Я був у вашому театрі, — стримано мовив він, сідаючи. — І опинився в ньому досить несподівано. Його близькість до моєї кімнати… Проте, звичайно, він був для мене несподіванкою з будь-якого погляду; адже я не мав жодного уявлення щодо того, якого серйозного характеру набули ваші театральні задуми. Однак виглядає все дуже гарно, наскільки я міг роздивитися при такому освітленні, і це робить честь моєму приятелеві Крістоферу Джексону.

І він перевів розмову на інше і, присьорбуючи каву, став мирно обговорювати більш безневинні домашні справи; але містер Йєтс, за нездатністю збагнути, що сер Томас мав на увазі, чи то за браком скромності й такту, як завжди, будь-що прагнув влізти до чужої розмови і привернути загальну увагу до себе; він не давав серові Томасу говорити ні про що інше, окрім театру, дозоляв йому зауваженнями щодо цього предмета і врешті-решт примусив його вислухати всю історію свого розчарування в Еклсфорді. Сер Томас слухав дуже поштиво, але знайшов у цій оповіді, з початку й до кінця, багато такого, що розбігалося з його поняттями про пристойність і переконало його в душевному неблагородстві містера Йєтса; і коли той завершив свою розповідь, сер Томас лише злегка кивнув головою на знак співчуття.

— Отак, власне, і народився наш театр, — сказав Том, трохи замислившись. — Мій друг Йєтс приніс цю заразу з Еклсфорду, і вона поширилася, як завжди поширюються подібні речі, ви ж знаєте, сер, — мабуть, так швидко ще й завдяки тому, що ви самі колись прищепили нам любов до таких занять. Ми наче знов ступили на знайому стежку.

Містер Йєтс, улучивши мить, перехопив слово і докладно розповів серові Томасу, чого вони вже досягли та що роблять зараз, розповів про поступове розширення їхнього плану, про вдале розв'язання перших складнощів і про нинішній багатообіцяючий стан речей; він розповідав про все це в такому самозасліпленому захваті, що не тільки не помічав, як знічено соваються на місці його друзі та як вони змінюються в обличчі, і не чув застережливого гмикання, але не завважив і виразу того обличчя, на яке невідривно дивився, — не побачив, що сер Томас спохмурнів, з допитливою серйозністю поглянув на доньок та Едмунда, особливо пильно вдивляючись в обличчя останнього, виражаючи цим поглядом протест, докір, який відчував у душі. Не менш гостро це відчувала й Фанні, що відсунула свій стілець за край канапи, на якому сиділа її тітонька, і, таким чином зробившись непомітною, спостерігала за всім, що відбувалося довкола. Такого докірливого батьківського погляду, зверненого на Едмунда, вона раніше не могла навіть уявити; і відчуття, що він певною мірою цього заслужив, гнітило її. «Я покладався на твоє сумління, Едмунде; що ж із тобою сталося?» — промовляв цей погляд. У душі вона схилилася перед дядечком, і все її єство озивалося до нього з німим благанням: «О, тільки не на нього! Дивіться так на всіх інших, тільки не на нього!»

Містер Йєтс усе говорив.

— Щиро кажучи, сер Томасе, сьогодні ввечері, коли ви приїхали, ми якраз проводили репетицію. Ми репетирували перші три акти, і загалом досить успішно. Наше товариство нині не в повному складі, оскільки Кроуфорди пішли додому, і сьогодні ми вже нічого не зможемо зробити; та якщо ви вшануєте нас своєю присутністю завтра ввечері, я за результат не боюся. Ми, як недосвідчені актори, просимо вас виявити поблажливість, сер, ви ж розумієте; ми сподіваємося на вашу поблажливість.

— Я буду поблажливим, сер, — похмуро відповів сер Томас, — та більше ніяких репетицій. — І, великодушно всміхнувшись, додав: — Я приїхав додому, щоб бути щасливим і виявляти милосердя. — Потім, звертаючись до когось іншого чи до всіх разом, він спокійно мовив: — Про містера і міс Кроуфорд згадувалося в останніх листах з Менсфілду. Ви знаходите це знайомство приємним?

Том, єдиний з-поміж усіх, був готовий відповісти; але він не відчував особливої прихильності до обох згаданих осіб, а також не потерпав від ревнощів, ні як закоханий, ні як актор, і тому висловився про них дуже схвально: