Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Покохати відьму - Когтянц Костянтин - Страница 45
– Погано жити дурням!
Сподівалися чого завгодно, але тільки не такого нахабства. Мисливець похитав головою:
– «Закон багаття» діє тільки до завтрашнього ранку.
– А вранці ми тебе… – зрадів Вождь.
– Якщо за слідом підете, не повернеться жоден.
Мені ніхто не повірив. Не буду повторювати навіть їхні слова. Вони бачили все ще молоде обличчя Хайнлорі, якого знали порядним телепнем…
Арфіаль. А чому в минулому часі – щодо телепня? У деяких питаннях, яким ти був, таким ти й залишився.
– І ще раз: погано бути дурнями. Спочатку вигнали не того, кого потрібно, залишилися зі зрадником, який їх підводить. Тобі хто дозволив іти з поста?!
Я його спиною чув. І кроки чув. І рука моя давно біля ефеса лежала.
– Тепер хваляться – п'ятеро одного вб'ємо. Навіть не перевірили, чи правда я один.
І це моїх не пройняло. Мисливці, було видно, задумалися, але вони частіше з різними людьми спілкуються, а в наших думки ішли своїм звичаєм: ми вигнали Хайнлорітайна, так звідки в нього можуть з'явитися друзі.
– Я тебе сам уб'ю, – пообіцяв Нотівар, – знайду і вб'ю.
Я знизав плечима:
– Хто має сім'ю, перш ніж іти за слідом, перекажіть Мисливцям свою волю останню – кому що залишаєте.
Не те я говорив і не так, і все рухалося не туди. А як правильно – я не знав. Тому наламав ялинового гілля, розстелився і ліг, не звертаючи уваги на розмови. Я повинен був це зробити, повинен був долежати до ранку – який уже тут сон! Я з кожною миттю все більше і більше переконувався, що припустився помилки й що я нічого й нікому не зможу довести таким способом.
Нотівар продовжував ходити по колу, – його не зняли з варти, – але його старший, Коршер (або вже не старший? Я здається, вперше замислився, що не знаю, скільки ж років пройшло на острові), підійшов до мене і сів навпочіпки.
– Це тобі й кінець, Хайнлорі… Ну повтори свої смішні погрози, що здатний п'ятеро людей перебити…
Але ж, напевно, доведеться. Взимку заплутати погоню ще й як складно, і це ж не материкові. Нотівар зупинився навпроти нас і став боком. Мені стало нудно. Задум був, як на долоні.
– І намисто своє можеш собі засунути… Думаєш, тобі хтось повірить? Всім ясно, що знайшов череп і зуби вибив.
Занепокоєння в мені зростало і, зрозуміло, не через те, що поряд ліворуч один ворог, праворуч, за двадцять кроків, другий, а в мене немає плану, немає й бажання, нічого немає, крім нудьги, втоми, занепокоєння – занепокоєння, не пов'язаного з усім іншим…
Коршер ошкірився:
– А знаєш, чому ми про?… Тому, що я Лорту, твою Лорту, якій ти одружитися пропонував, я її… а Нотівар у щілину дивився. Я йому потім пояснив…
Бреше приблизно наполовину. Всі обставини – правда, тільки ім'я дівчини інше: прибріхує, щоб мене з себе вивести, – але чому мене вивертає, чому? Не знаю, як передати словами, але, знаєте, буває, що серце б'ється сильніше, ще сильніше і ще? Тепер серце лишалося майже спокійним, але ЩОСЬ билося сильніше, дужче й дужче, і коли це ЩОСЬ дійшло до краю, до межі – якби так билося серце – я б сказав, що воно хоче з грудей вискочити, але… Я схопився… Коршер намагався мені перешкодити і відлетів убік, я тепер навіть не можу згадати, що саме зробив. Не звертаючи уваги на те, що Натівар за спиною, підбіг до багаття, ще на півдорозі крикнувши:
– Ні!
Старшого з мисливців мій крик застав уже на ногах. Так, правда, саме він. Я постарався говорити якомога спокійніше, хоча виходило:
– Не знаю, що ти замислив, але цього не можна робити.
Мисливець був у повному здивуванні:
– Що з тобою?
Вираз обличчя такий, ніби хотів додати: «Ти що, здурів?» – але він був занадто розумний, щоб кидатися такими словами.
– Небезпечно! Ти хочеш зробити небезпечну річ!
– Та я відійти думав, щоб не гидити біля стоянки.
– Не можна. – Я похитав головою.
– Не можна, не можна.
Здається, вже всі вважали мене ненормальним. І тут нас труснуло. Поштовхи були не дуже сильні, але їх вистачило на те, щоб з урвища впали брили. І на те, щоб злякати кішку, що причаїлася під ним.
Якби Нотівар продовжував патрулювання, він би помітив ланцюжок слідів на занесеному снігом льоду… Або, що теж можливо, потрапив би їй у лапи, – але така доля вартового: жертвувати собою за інших. І якщо не вважати того, хто порушив цей обов'язок зрадником, то тоді всі загинуть.
Отаман роздумливо протягнув:
– Я саме туди збирався… Або прямо в пазури, або вбився б під час землетрусу. – Після того поклав руку мені на спину.[17]
– Мене звуть Ротшелайн.
В Отері таким тоном вимовляють фразу: «я – твій боржник». Мабуть, Мисливець саме це мав на увазі. Він продовжив, але голос став якимось замерзлим:
– Я допустив непрощенну помилку і не можу більше бути мізинцем. Хто мене змінить, вирішить Отаман. Ми повертаємося в селище.
– Ви обіцяли… – закричав хтось із клану.
– Ми обіцяли покінчити з кішкою, але не дати їй покінчити з нами! Коли вартовий покинув пост, я промовчав – уважав, вам незручно карати свого при чужих. Ми всі бачили, як він знову порушив обов'язок…
Вождь спробував перебити, але Ротшелайн підняв руку.
– Ти мовчав, і я мовчав. Це моя помилка – більше я не мізинець. Якщо в твоєму клані не дурні, то ти більше не вождь.
Це був прямий виклик. Розповіді про те, що Нотівару пробачили таке, навряд чи вплинули б. Тим паче що в найкращому випадку цю розповідь підтвердили б двоє з п'ятьох. На ЦІ слова потрібно було відповідати, і вождь відповів. У міру свого розуму…
– Все зрадник Хайнлорі, – як можна стерпіти?…
– Тепер будете терпіти кішку, раз у вождя замість голови дупа.
Я подумав – і це потім підтвердилося: що за час, минулий відтоді, як мисливці оселилися поруч, наше диво встигло їм набриднути. Ну, якщо він і ТЕПЕР виклику не помітив… Та ні, помітив. Але, як то кажуть, дурень – дурень, а хитрий:
– Вожді не б'ються з простими мисливцями! – Аж губи скривив, а все ж таки боїться, як це клан сприйме. Втім, поєдинку боїться більше: клан – це через кілька днів, а битися довелося б уже зараз.
– Раз ви нас зрадили… – Що він верзе? – То до нашого вогню вам більше нема діла! Схопити зрадника!
Та вже пощастило мені з моєю Панею. Вам до Неї – як звідси до Старої Батьківщини. Вождь цей, прости мене бог полювання на слові, звичайно, спочатку Коршеру знак подав, перш ніж уголос кричати, та тільки знак цей мені був зрозумілий: у нас юнаки всі в одному товаристві, Товаристві Загоничів, а дорослі мужики потрапляють у різні, й у кожного товариства свої жести, що вважаються таємними, але цей я знав. Та й за швидкістю кидок Коршера був ніщо проти раптових атак Арфіалі – це його врятувало. Я не думаючи вдарив назад ефесом меча, з розвороту завдав удару кулаком в обличчя і лише в якусь останню частку миті, зрозумівши, що не обов'язково вбивати, повернув руку – третій удар упав долілиць. Якби він був на півкроку ближче, я би змінити удару не встиг. Знову розвернувся, вперіщив плазом ще когось, стрибнув убік. Нотівар метнув спис – я відхилився.
Я НЕ ХОЧУ НІКОГО ВБИВАТИ. НЕ ХОЧУ ЦЕ ДУЖЕ ЛЕГКО. НЕ ХОЧУ ВБИВАТИ.
У вождя по обличчю текла кров – ось хто спробував другим!
– Тебе прив'яжуть до дерева і залишать.
– З глузду ви всі з'їхали? – Мисливці зібралися щільною групою, але, здається, не вирішили, що робити далі. Я ступив ще два кроки назад, вирвав із снігу спис Нотівара.
Вождь знову прохрипів:
– Схопити його!
Я зрозумів, що зараз він бачить у мені уособлення своєї невдачі, якщо один з командирів мисливців відмовився добувати кішку, то й інші навряд чи підуть. А свої явно не можуть, люди будуть його звинувачувати, навіть ті, хто заздалегідь готовий повірити в мою вину…
Наказ вождя спробував виконати один Нотівар: Коршер ніяк прочухатися не міг – бив-то я щосили, двом іншим у голові запаморочилось – занадто багато всього, вони тільки головами крутили.
17
Жест, що означає вдячність
- Предыдущая
- 45/51
- Следующая