Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
«Аристократ» із Вапнярки - Чорногуз Олег - Страница 9
Бенкет досягнув свого апогея: тости уже важко сприймалися, алкогольні напої теж. Пити начебто не хотів ніхто, але виголошувати промови поривались усі. Вкрившись червоними плямами, Ховрашкевич дивився на Ковбика, як їжак на ондатру. Стратон Стратонович подав команду «закруглятися». Бубон прокашлявся і вийшов з-за столу.
— Зараз будуть вручати сувеніри, значки, — прошепотів Мурченко до Сідалковського. — Значки оригінальні. Музейна рідкість. Мрія нумізматів!
Сідалковський не відповів. Повз нього проплив Бубон. Він неначе котився по залу і так дрібно переставляв ноги, що складалось враження: унизу його хтось стриножив і тому він не йшов, а тільки дріботів.
Мурченко нахилився до Сідалковського, хотів щось сказати — і раптом зачепив тарілку. Вона з дзенькотом упала на підлогу, забризкуючи томатним соусом білу скатертину, загрозливо покотилася до ніг Сідалковського. Той ледве встиг підняти свої блискучі лаковані черевики. У залі стало тихо, як перед боєм.
Сувеніри вручав сам Карло Іванович, зачитуючи прізвища з папірця. Кожний з нагороджених підходив до окремо поставленого столу і залишав у списку бухгалтера свій «автограф».
Перекладачі пояснювали, що це формальність-необхідність, без неї бухгалтер «Фіндіпошу», як і без арифмометра, ні жити, ні працювати не може. Коли списки закінчилися, Бубон сказав:
— Усе, шановні! Здається, не забули нікого, — і хотів було сісти до столу, витираючи рясний піт на лисині, що поблискував, як бісер, але раптом короткозорий Мурченко виявив пильність.
— Як? — підвівся він. — А товариш!.. З польської делегації…
Скельця його окулярів поблискували, в них відбивалися столи з наставленими, як жерла зеніток, пляшками, величезні колони, що претендували на епоху Відродження, і жовтава, облізла від позолоти люстра на іржавому гаку, яка загрозливо повисла над самим столом.
Сідалковський, для якого уже наступив штиль після бурі, тільки тепер відчув, які несподівані коники може викинути життя. Тверезість ударила несподівано в голову, як блискавка, що навпіл розколює небо.
— Як ваше прізвище, шановний? — перепитав Бубон.
— Сідалковський, — відповів за нього Мурченко.
— Сідалковський?! — Бубон опустив на ніс окуляри і почав перечитувати папір. — Осмоловський, Осовський, — голосно читав він, — Бжезовський, а де ж Сідалковський? — Він на мить замовк, а тоді розвів руками: — У списку нагороджених нема… — Карло Іванович так розгублено закліпав очима, ніби у нього вперше не зійшовся дебет з кредитом.
Але один сувенір і справді лишився не вручений. Бубон безпорадно глянув на Ковбика. У його очах світилася якась дитяча невинність і переляк продавця, у котрого ревізор несподівано виявив величезні залишки.
— Це свій товариш, — багатозначно промовив Стратон Стратонович і цим дав зрозуміти, що церемоніал з врученням подарунків і значків у вигляді ондатри та їжака закінчено.
Осмоловський, Осовський і Бжезовський теж озирнулися на Сідалковського. Євграф дивився на Ковбика з вдячністю учня, який чекав від учителя двійки — і раптом одержав удвічі більше. Мурченко насторожився. Тоді перехилив фужер і, не закусюючи, встав, підійшов до Сідалковського ззаду. Євграфові це не зовсім сподобалося. Мурченко був холодний, як пляшка мінеральної, яку щойно вийняли з холодильника і вона на теплі вкрилася памороззю.
— За мирне співіснування, Славо! — Сідалковський легенько посадив його, взявши за обшлаг темно-синього піджака. Він направив свій келих на фужер Мурченка, але той демонстративно поставив його поруч своєї тарілки. Фужер стояв, як олов'яний солдатик на одній нозі у золотаво-бурштиновому ківері.
— Хто ви? — глянув крізь спітнілі скельця окулярів на Сідалковського Мурченко.
— Сідалковський, — спокійно відповів той.
— Це я вже чув.
— То які ще дані з моєї біографії вам потрібні? — запитав Сідалковський дещо нахабнувато.
— Ви ж виступали на пероні! Від імені польської! Делегації!
— Славо, не гіперболізуйте… Я тільки було зібрався, але мені слова не дали…
— Але чому? — вчепився, як кліщ, у лікоть Мурченко.
— Про це вже не мене питайте.
— Чому ви збиралися це зробити?
— Як тимчасово виконуючий обов'язки, — відповів Сідалковський, відбиваючись від настирливого Мурченка, як кінь від надокучливого ґедзя. — Не беріть усе так близько до серця… Так ви ніколи не зробите кар'єри…
— Славо, перестань, — не витримала нарешті й Тамара.
— Не морочте голови, — голос у Мурченка зірвався, і він раптом запищав, як кіт, котрому несподівано наступили на хвоста.
— Товариші, тихіше! — гукнув Нещадим.
Ковбик підвівся, за ним встав і Ховрашкевич, розмахуючи руками: очевидно, щось доводив і запевняв Стратона Стратоновича в тому, що він не правий.
— Це неподобство, — стріляв короткими реченнями у вухо Сідалковського Мурченко. — Такого у мене не було. Ще…
— Славо, не зчиняйте галасу. За це премій не дають і значками не нагороджують. Це може неприємно закінчитися. Між іншим, для нас обох, — пішов у наступ і Сідалковський, на якого, окрім Слави і, звичайно, Тамари, більше ніхто не звертав уваги.
— Не розумію! Що ви хочете! Цим сказати?
— А тільки те, що може вийти не зовсім добре, товаришу Мурченко, — перейшов Сідалковський на офіційний тон.
Мурченко зблід і зробився як фаянсова тарілка без візерунків.
— Ви хочете сказати? Цим? Ви не той, за кого я сприйняв? Вас?
— Ви здогадливий! Але не лякайтесь, Славо: усе в фужері. Здається, так ви любите висловлюватись? Ви надто багато приділяєте мені уваги. Я не дамочка, а Тамара сумує, — підігрітий коньяком і підтримкою Ковбика, Сідалковський уже не церемонився з Мурченком.
— А-а! Зрозумів, — нарешті здогадався Слава. — Ви супроводжуючий.
— Ви зрозуміли правильно, — мовив Сідалковський. — Око завжди потрібне. Вип'ємо, Славо. За взаємне порозуміння.
— За дружбу! — Мурченко перехилив олов'яного солдатика на одній ніжці до кінця. Солдатик залишився без бурштинового ківера.
— Отже, отже, член делегації… Польської, — взявся знову за своє Слава, так наче це десь його муляло. Він прицілився виделкою в курку, яку почав було їсти Сідалковський, але не попав. У Мурченка почалися, як зазначив про себе Сідалковський, припливи й відпливи. Він то п'янів, то тверезів. — Отже, отже, ви не член делегації?
— Ні, я навіть не керівник її. Я — жертва стандарту.
Мурченко на очах п'янів.
— Що з вами, Славо? На вас лиця нема.
— Не було б його і на вас! Якби ви! Були на моєму місці.
— Думаєте, воно є у мене? Помиляєтесь. Теж нема, якщо ви мене прийняли за члена делегації.
— Але я думав…
— Це часто шкодить, Славо…
Мурченко не звернув уваги на його слова:
— Але я думав. Ви ж зійшли разом! З ними. Високий, стрункий, при краватці. Одягнений, як на парад!
— Отож я й кажу, Славо. Я — жертва стандарту. У нас так одягаються всі: і рядові, й керівники делегацій. Поляки виявилися на висоті — вони відійшли від стандарту і за їхнього керівника спочатку сприйняли мене. Жертву…
— Завтра цією жертвою буду я, — вів своєї Слава. — Уранці вийдуть газети. Там ваш портрет, Сідалковський, і промова. Ви уявляєте?!
— Не уявляю. На міністерських посадах працювати не доводилося. Виступати в газетах з промовами теж. Колись, правда, написав одну статтю, але на сторінках знайшов тільки інформацію, та й то не за моїм підписом. Так що завтрашній виступ, якщо він буде, то мій дебют, Славо.
Коли почали підніматися з-за столу, Тамара поцікавилася, чи Сідалковський і Мурченко не дивитимуться концерт. Слава вперше за вечір твердо й впевнено відповів:
— Ми залишаємось тут.
— Вам, Тамаро, я радив би зробити те саме, — додав Сідалковський. — Няньки пішли — дітки можуть розважатися. Чи не так? — звернувся він до червоненьких щічок без ямочок. — Це ми, здається, з вами цілувались?
— А ви вже й забули?! — докірливо хитнула Тамара головою.
— Таке не забувається ніколи, як…
- Предыдущая
- 9/104
- Следующая