Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Писар Східних Воріт Притулку - Пагутяк Галина - Страница 7
І весь цей час вони були відчинені? «Який жах! ? засміявся б Лі, грізно зсунувши брови. ? Таке трапляється раз на десять тисяч років. Зачиніть негайно Східні Ворота!»
Антон теж засміявся б: за кільканадцять кроків від Воріт мур завалився, і можна було спокійно повернутися через отвір, порослий диким виноградам і кропивою.
У цій грі він не міг уявити себе прибульцем, навіть якби простояв цілий день перед Ворітьми. Він не насмілився б жартома смикнути за дзвоник, бо відчував, що це було б так само небезпечно, як і взяти камінь з того світу. Обережно витер пилюку з позеленілої бронзи, дивуючись, що дзвінок холодний, хоч сонце уже піднялося високо.
Витрусив килимок з вибляклими візерунками, об який прибульці витирали ноги, щедро змочив його водою. І зовсім іншими очима подивився востаннє на сіру рівнину, згадавши, як зимою там падав сніг і повітря нагадувало молоко, змішане з водою. Така сама зима входить і до Притулку.
Антон привів кіз ближче до хати, де трава була густіша й соковитіша, і там його вхопила гілка шипшини із зеленими ягодами, аж кров виступила на зап’ястку. На мить він притулився до теплого боку Сніжки, ніби хотів втишити біль…
«Що зі мною діється? ? питав не знати кого і самого себе новоприбулий Джон Сміт. ? Може, все це ілюзія?»
З наближенням полудня його неспокій зростав. Сонце розпікало небо до білого, усе завмирало. Колись у дитинстві Джон Сміт мав ліс, річку, гори, світ, куди неохоче заглядало сонце і панував вогкий холодний присмерк, приглушуючи всі барви. Після того він бачив лише шляхи, асфальтові, бетонні, вздовж них ? автозаправки, міста. Щоб вижити, треба було їсти, спати, працювати, заводити знайомства, ворогів… Люди там були хитрі, облудні. Вони прагнули витиснути з тебе те, що їм було потрібне, а тоді байдуже відверталися. Ти ? мені, я ? тобі ? цей простий обмін у кожному випадку Джона Сміта закінчувався обміном душами. Лише Ти, Мадонно, нічого не хотіла від мене. Навіть молитви. І душі моєї не хотіла. Просто сяяла, як сонце, мені одному. Деколи мені здавалося, що люди ? не лихі: вони просто не можуть не мінятися, не продаватися, бо їх завели, наче годинники. Якщо раптом механізм зламається чи зупиниться, вони помирають або божеволіють. Коли Джон Сміт почув у собі цокання годинника, то вийняв його, розтрощив і викинув, чим тяжко образив усе суспільство. Таке велике, роздуте від пихи, воно занесло над ним кований черевик. Ми всі добре знаємо, як страшно, коли ти нічого не вартуєш для інших, коли ти піщинка супроти скали. І нічого не вдієш, якщо не маєш гачків, якими можна зачепитися, того інстинкту, що змушує сліпе кошеня хапатися за вовняний светр і повисати на ньому.
Джон Сміт не міг залишити себе усього за Воротами. І зараз сидів на ґанку, втупивши погляд у мішанину трав, над якою кружляли комахи, на тіні, що відкидали дерева й кущі на цю траву. Він народився не тут і не щойно, але мав відчуття, ніби шкіра його стала раптом такою чутливою, що навіть косий промінь між листям він почував на дотик. Хоча Притулок більше потрібен душі, ніж тілу. Ніхто не приходить сюди з непорочною душею, хіба дуже маленькі діти.
…Стіни з кущів, трави, води оточили Сміта замість стін із каменю, де він годинами прислухався до повільного биття серця. Коли він побачив пагорб, верхівку якого яскраво освітлювало сонце, йому захотілося подивитися звідти на країну, де він оселився. Стежка починалася просто під ногами. Але вона не вела на гору. Піднімаючись по слизькій траві, наштовхуючись на приховане каміння, чоловік задихався. Відчував, що його видно здалеку, але потім це відчуття минулося. Мовчи ? і погляди проходитимуть крізь твоє тіло, наче воно зі скла.
На вершині росла липа, й кущі шипшини із зеленими плодами оточували її колом. Одна з гілок вколола його, коли він хотів її відхилити, і на пальці виступили краплі крови. Це трапилося саме тоді, коли шипшина вколола й Писаря Східних Воріт. Обоє відчули той самий біль, і кров їхня була однаково червона.
Зупинений шипшиною, Джон Сміт витер кров із руки і піт із чола, й подивився униз. Згори все виглядало таким, наче могло вміститися на долоні. Пагорб був недалеко від Воріт, за якими одразу починалася сіра невиразна пустеля, продовжуючись і за обрієм. Уночі її не видно. Два світи ховає під свої крила ніч. Але вдень такий разючий контраст! Більше з того боку він не завважив нічого цікавого. Обходячи шипшину, він побачив напіврозвалену капличку, перед якою лежав плаский камінь із заглибиною для дощової води. Сюди, напевно, прилітали пташки. Розсуваючи бузину й кропиву, Сміт увійшов між рештки стін. Даху не було, але липа з її широким листям могла ним бути, і він упізнав це місце ? воно було його.
Із пагорба Джон Сміт міг бачити захід сонця і неосяжні обшири Притулку, де жило багато людей. Він чомусь подумав: не так важливо, що роблять ці люди в Притулку, які стосунки їх пов’язують. Головне, що він належить тепер до них. Не міг не відчути хвилювання, бо ціле життя терпів від людей ? зазнавав болю, втрачав кращих, тікав від гірших. І коли вже його серце мало зупинитися, він віднайшов те, що шукав: лагідні очі Матері всіх людей, а отже ? і його.
…Антон спостерігав, як Джон Сміт дерся пагорбом і думав, чи знайде він те, чого шукає, і чи станеться це сьогодні. Бо сам він не шукав нічого. Істина і спокій далися йому одразу, їх боронили мури Притулку і пустеля за ними. Він мав доброго вихователя, Лі, завдяки якому пізнав багато корисних речей, а материнської ласки йому вділяла стара Марфа, яку провідував тепер дедалі рідше. Вони майже не розмовляли, бо Марфа була працьовита, як бджола. Але досить було заглянути в її добрі очі, спитати про щось, ? і на серці ставало тепло. Змалечку він бавився з нею: надбіжить зненацька, уткнеться носом у фартух і чекає, поки Марфа спитає: «А де мій хлопчик?» Він помовчить, а тоді обізветься: «А я тут!»
Можливо, заради Марфи він залишився коло Воріт, хоч Лі радив йому запізнатися з іншими мешканцями в Долині. Зрідка Антон ходив туди при потребі, бо в Долині був свій швець, кравець, гончар. І хоч зустрічали його там завше привітно, Антон соромився, що не може поговорити з ними про життя.
З Марфою, Старим, Лі було набагато легше. Він виріс у них на очах і вважав своєю родиною. Антон пам’ятав, як сидів на колінах у Старого. Тоді той частіше виходив дивитися на світ. Та якось Старий сказав Марфі: «Доню, послухай мене! Мої очі вже наситилися цим світом, а ноги переміряли його вздовж і впоперек. Щоб бачити це, мені не треба дивитись. Запали вогонь. Мені зимно». Певно, гадав Антон, таке трапляється з дуже старими людьми. І Марфа теж колись втомлено заплющить очі, бажаючи лише тепла. Тоді він оселиться поруч і доглядатиме їх обох. Це краще, ніж тремтіти щоразу перед незнайомцями, чиї очі чужі й сумні. Право вибору дається лише раз у житті ? в юності, коли ти не вмієш з нього як слід скористатись.
«А право втечі існує завжди», ? думає Старий у своєму кріслі. Однак користаються з нього лише тоді, коли втрачено всі інші права. Внутрішнім зором він бачить, як прибулець, знемагаючи від спеки, дряпається по крутому схилі, хоч з другого боку було б зручніше. Як віднаходить зруйновану часом і негодою каплицю, що її збудував чернець, який, проживши у Притулку сто і два роки, повернувся подивитися, чи ще існують у тому світі сім смертних гріхів. З одного боку, можна вважати, ніби тих гріхів уже немає, але є ще люди, що в сліпоті своїй і глухоті не відають, що творять. А з другого ? певно, існує якесь інше пояснення. «Я давно там не був, ? думає Старий, ? Але якоюсь мірою був там завжди».
Той чернець поводився трохи незвично. Приніс із собою зшиток, завинений у шматину, й сказав Писареві Східних Воріт Артемізію: «Благаю Притулку для моєї Книги, де описані найчорніші діяння людини. Це єдине місце, де її не знайдуть вороги Господні». Тицьнув згорток спантеличеному Артемізію і вже хотів повернутися назад у пустелю, коли побачив у отворі дверей ясний тихий сад у весняному вбранні, і серце його не витримало. Чернець захитався і впав…
- Предыдущая
- 7/38
- Следующая