Світанок - Майер Стефани Морган - Страница 6

— Я знаю, що чиню.

— Звідки ти це можеш знати, Белло? Поглянь на мою матір, на мою сестру. Це не така легка жертва, як тобі може здатися.

— Есме і Розалія чудово почуваються. А якщо згодом виникнуть проблеми, ми можемо вчинити так, як учинила Есме, — всиновити.

Едвард зітхнув, і в голосі його забриніли зловісні нотки.

— Це не правильно! Я не хочу, щоб ти заради мене йшла на жертви. Я хочу тобі давати, а не забирати. Я не хочу красти в тебе майбутнє. Якби я був людиною…

Я затулила долонею йому вуста.

— Ти — моє майбутнє. І припини. Годі скиглити, бо я зараз покличу твоїх братів, щоб вони самі тебе забрали. Мабуть, тобі таки треба побувати на холостяцькій вечірці.

— Вибач. Я замучив тебе скигленням? Либонь, це все через нерви.

— То це в тебе від страху холонуть ноги?

— Не в тому сенсі. Я ціле століття чекав, щоб одружитися з тобою, міс Свон. Не можу дочекатися весільної церемонії, щоб… — він обірвав свою думку на півслові. — О, заради любові й усього святого!

— Що сталося?

Він скреготнув зубами.

— Моїх братиків не доводиться і викликати. Вочевидь, Еммет і Джаспер сьогодні увечері не дадуть мені сачконути.

На мить я міцніше притисла його до себе, а тоді відпустила. Я не знала такої молитви, яка дозволила б мені виграти у перетягуванні канату з Емметом.

— Повеселись добряче.

Об шибку щось шкрябонуло — хтось навмисно дряпав своїм сталевим нігтем по склу, щоб викликати цей жахливий, нестерпний для вух звук, від якого мов присок сиплеться за комір. Я здригнулася.

— Якщо ти просто зараз не відпустиш Едварда, — погрозливо просичав Еммет, якого досі не було видно в темряві ночі, — ми по нього зайдемо самі!

— Іди, — засміялась я, — бо вони зараз розтовчуть мені хату.

Едвард закотив очі, але за якусь мить уже звівся на рівні ноги, а вже наступної хвилі сорочка знову була в нього на плечах. Він нахилився й поцілував мене в чоло.

— Поспи. Завтра буде довгий день.

— Дякую! Оце вже точно допоможе мені заспокоїтися.

— Побачимося біля олтаря.

— Я буду в білому, — я усміхнулася сама — так спокійно це прозвучало.

Він гигикнув, мовив:

— Дуже переконливо.

А тоді раптом згорнувся калачиком, напружив м’язи, як скручену пружину. І зник — вистрибнув із вікна так швидко, що мої очі навіть не встигли цього помітити.

Знадвору долинув приглушений удар, і я почула, як Еммет чортихнувся.

— Краще ви його занадто не затримуйте, — промурмотіла я, знаючи, що хлопці здатні мене почути.

І тоді у вікні з’явилося обличчя Джаспера, а його медове волосся зблиснуло сріблом у слабкому місячному світлі, що пробивалося крізь хмари.

— Не хвилюйся, Белло. Ми повернемо його додому заздалегідь.

Раптом я заспокоїлася, вся моя малодушність кудись поділася. У певному сенсі Джаспер був не менш талановитим, ніж Аліса, яка цілком безхитрісно вміла передбачати майбутнє. Тільки талант Джаспера був не у передбаченні майбутнього, а у впливі на почуття, і було просто неможливо опиратися, коли він хотів навіяти вам якийсь настрій.

Я соромливо сіла на ліжку, досі кутаючись у коц.

— Джаспере! А що вампіри роблять на холостяцьких вечірках? Ви ж не поведете його у стрип-клуб?

— Тільки не кажи їй! — проричав Еммет знизу. Долинув іще один удар, а тоді тихо засміявся Едвард.

— Розслабся, — мовив до мене Джаспер — і я миттю розслабилася. — Ми, Каллени, все робимо по-своєму. Парочка пум, кілька ведмедів гризлі… Можна сказати, звичайнісінька ніч на природі.

Цікаво, чи зможу я колись так спокійно говорити про «вегетаріанську» дієту вурдалаків?

— Дякую, Джаспере.

Він підморгнув мені та зник із поля зору.

Надворі запанувала цілковита тиша. Крізь стіни просочувалося приглушене хропіння Чарлі.

Я сонно опустилася на подушку. З-під важких повік я втупилася в стіни своєї маленької кімнати, вибілені блідим світлом місяця.

Остання ніч у моїй кімнаті. Остання ніч у ролі Ізабелли Свон. Завтра вночі я вже буду Ізабеллою Каллен. Хоча всі випробування, пов’язані з весіллям, здавалися шипами на троянді, я мала визнати, що мені подобалося, як звучить моє нове ім’я.

Я дозволила думкам поплисти вільно, очікуючи, що скоро сон зморить мене. Але за кілька хвилин виявилося, що я тільки більш нашорошуюся, а в животі наростає неспокій, змушує мене корчитися. Ліжко здавалося занадто м’яким, занадто теплим без Едварда в ньому. Джаспер був далеко, він забрав із собою відчуття спокою і розслаблення.

Завтра буде дуже довгий день.

Я усвідомлювала, що більшість моїх страхів — дурниці, їх треба просто подолати. Увага — неуникненна річ у житті. Я не зможу завжди зливатися з навколишнім пейзажем. Але насправді було кілька особливих моментів, щодо яких я мала цілковите право хвилюватися.

По-перше, шлейф нареченої. Як на мене, то тут Аліса явно дозволила своїй фантазії взяти гору над практичністю. Маневрувати на сходах будинку Калленів на високих підборах і з таким шлейфом — навіть уявити неможливо. Треба було спершу потренуватися.

Далі йшов перелік запрошених.

Родина Тані, себто клан Деналі, приїде ще до початку церемонії.

Легкозаймиста суміш — зібрати в одному місці родину Тані з нашими гостями з резервації квілеутів, Джейкобовим батьком та сімейством Клірвотерів. Клан Деналі не був у захваті від вовкулак. Танина сестра Ірина взагалі відмовилася йти на весілля. Вона й досі виношувала плани вендети проти вовкулак за вбивство її приятеля Лорана (який збирався порішити мене). Через це упередження клан Деналі покинув родину Едварда напризволяще тоді, коли вони найбільше були потрібні. Саме неймовірна спілка з вовкулаками врятувала нам усім життя, коли на нас напала зграя перволітків-вампірів…

Едвард пообіцяв мені, що це цілком безпечно — збирати разом Деналі та квілеутів. Таня і вся її родина (окрім Ірини) почувалися страшенно винними за відступництво. Перемир’я з вовкулаками — невисока ціна, щоб погасити борг, і вони ладні були її сплатити.

Отакою була головна проблема, але домішувалася і ще одна маленька: моя вразлива самооцінка.

Я ще ніколи не зустрічалася з Танею, але була певна, що знайомство з нею навряд чи буде приємним для мого еґо. Колись давно, мабуть, іще до мого народження, вона зробила ставку на Едварда — і не мені звинувачувати її за бажання бути з ним. Але ж вона — щонайменше вродлива, а в найгіршому разі — неперевершена. Хоча Едвард очевидячки — хай як неймовірно це звучить — віддавав перевагу мені, я все одно не втримаюсь, щоб не порівнювати себе з нею.

Я трошки побурчала, аж поки Едвард, який знав мої слабкості, не змусив мене почуватися ніяково.

«Ми — єдині, хто хоч якоюсь мірою може замінити їм родину, Белло, — нагадав він мені. — Вони й досі почуваються сиротами, збагни, навіть за стільки часу».

Отож я поступилася, ховаючи своє невдоволення.

Тепер Таня мала велику родину, майже таку ж велику, як і родина Калленів. Їх було п’ятеро: Таня, Катя та Ірина, до яких приєдналися Кармен та Єлизар — приблизно так само, як Аліса та Джаспер приєдналися до Калленів, оскільки всі вони, на відміну він більшості вампірів, бажали впустити в своє життя почуття.

Але незважаючи на велику родину, Таня та її сестри і далі почувалися одинокими. Вони й досі були в жалобі. Адже багато років тому і в них була матір.

Можу уявити порожнечу, яку полишає така втрата, навіть тисячу років потому, — я намагалася уявити родину Калленів без їхнього творця, їхнього центру, їхнього провідника — без їхнього батька Карлайла. І не могла уявити.

Одного вечора, коли я довше затрималася в будинку Калленів, Карлайл розповів мені історію Тані, щоб я дізналась якомога більше, щоб якнайкраще підготувалася до того майбутнього, яке обрала. Історія Таниної матері була однією з безлічі застережних оповідей, з яких я мала вивчити правила, що їх мушу дотримуватися, коли приєднаюся до світу безсмертних. Фактично — єдине правило, яке мало тисячу різноманітних граней: бережи таємницю.