Міфи Давньої Греції - Тисовська Наталя - Страница 33

І якби беззбройний Ахілл не став на вал і не налякав троянців своєю могутньою постаттю, яку богиня Атена оповила золотою хмарою, не перемогли б греки у битві за Патроклове тіло. Нарешті греки заволоділи тілом героя, поклали його на ноші та принесли Ахіллові. Герой звелів обмити тіло друга й намастити пахучими оліями. Цілу ніч він оплакував Патрокла, а з ним і всі греки.

АХІЛЛ ТА АГАМЕМНОН

Ахілл побачив тіло друга свого Патрокла, протяте ворожим списом, і горю його не було краю. Одного разу вже доводилося Ахіллові бачити пораненим Патрокла: на самому початку війни Ахілл особисто врятував товариша завдяки медичним знанням, яких набув у мудрого кентавра Хірона. Того разу йому вдалося зцілити рани Патрокла, бо ж вони не були смертельними, але ж тепер!.. Хіба до снаги героєві, навіть могутньому Ахіллові, повернути до життя того, чия душа вже спустилася в Аїд?

Але горе Ахіллове не було тривалим — на зміну йому прийшла лють на троянського героя Гектора, чия рука завдала Патроклові смертельного удару. Все відступило на задній план: і образа на Агамемнона, і клятва не брати участі у війні, - залишилося тільки незламне бажання помститися за смерть друга. Ахілл був готовий будь — якої миті викликати Гектора на двобій. Та як йому самому ставати на бій, коли обладунки його залишилися на полі бою — там, де їх здерли троянці з мертвого Патрокла?

Побачивши безмірне синове горе, його мати нереїда Тетида полинула до бога — коваля Гефеста. Спираючись на товсту ковіньку, кульгавий Гефест вийшов до Тетиди, яка зростила його, коли Гера скинула немовля з Олімпу. «Скажи мені, Тетидо, чому ти плачеш? — запитав Гефест. — Для тебе я все зроблю». Нереїда відповіла: «Мій син позбувся обладунків. Гефесте, тільки ти можеш викувати для Ахілла панцир, що здивує всіх смертних».

Гефест повернувся до кузні і звелів роздути міхи. Він укинув у горно різні метали і заходився лагодити обладунки для Ахілла. Найперше він викував неймовірний щит. На щиті він зобразив землю і небо. На небі розцвіли зірками різні сузір’я, землю ж омивав величний Океан. На землі Гефест зобразив два міста. В одному з них святкували весілля, а друге було в облозі ворогів. Трохи далі чередники пасли корів, а на них нападали леви…

Після щита Гефест викував Ахіллові міцний панцир і ясний шолом із золотим гребенем. Скінчивши роботу, Гефест відніс обладунки Тетиді, і нереїда хутко полинула з Олімпу на землю, щоб особисто вручити їх синові. Коли вона поклала перед сином осяйний панцир, греки в таборі змушені були замружити очі — так сліпучо блищало золото.

Ахілл одразу ж вийшов на берег моря, скликаючи народні збори. Греки зібралися довкола шатра Агамемнона, та й сам призвідця ворожнечі теж вийшов назустріч Ахіллові. Над грецьким табором запала тиша — всі чекали, що скаже Ахілл. А він запропонував Агамемнонові помиритися й помститися троянцям. Аргоський цар неймовірно зрадів і хотів був тут — таки повернути Брисеїду, а з нею вручити багаті дарунки, проте Ахілл мовив: «Не про дарунки нам треба зараз думати, а про завтрашню битву».

АХІЛЛ Б’ЄТЬСЯ З ГЕКТОРОМ

Зранку греки озброїлись і рішучими шерегами виступили з табору. Ахілл же вбрався в осяйні обладунки, викувані самим богом — ковалем Гефестом, а ще взяв на плече важкий спис, який тільки такому дужому героєві було до снаги підняти. В Ахіллову колісницю запрягли коней, і вірний візничий Автомедонт узяв до рук віжки.

Мов лютий лев врізався Ахілл у загони троянців. Він бив і нищив усіх і все, що траплялося йому на шляху, пробиваючи дорогу туди, де бився головний ворог — Гектор. Ось Ахілл побачив Енея і рвучко пробився до нього крізь щільні ряди троянців. Два герої стали один проти одного. Еней щосили метнув спис в Ахілла, проте який спис міг пробити щит, викуваний самим кульгавим Гефестом? Ахілл і собі пожбурив спис в Енея — і пробив щит, але Еней вчасно встиг ухилитися від смертельного удару. Люто блиснувши очима, Ахілл висмикнув меч із піхов й хотів був кинутися на ворога, та володар моря Посейдон пожалів пораненого троянця й затулив Енея хмарою від гніву Ахілла.

Коли хмара розвіялася, Енея вже не було, а бій точився далі. Роз’ятрений Ахілл знову кинувся у вир сутички. Під руку йому трапився наймолодший син троянського царя Пріама — Троїл. Одним ударом списа поклав його Ахілл на смерть та озирнувся у пошуках Гектора. А Гектор, який бився попід самою брамою Трої, і сам уже побачив, від чиєї руки загинув його менший брат.

Ахілл з оголеним мечем у руці кинувся до розчахнутої брами Трої. Нажахані троянці відступали під його натиском і заледве спромоглися сховатися за мурами міста й замкнути браму. Один тільки Гектор незворушно чекав біля Скейської брами, коли наблизиться Ахілл. З міського муру Гектарові батьки, цар Пріам і Гекаба, молили сина не ставати на герць з Ахіллом, не наражати себе на вірну смерть, бо коли він загине, хто догляне немічних батьків на старість? Але Гектор нічого не чув — просто нього уже стояв запеклий ворог.

І ось бій розпочався. Удари сипалися з двох боків так швидко, що ніхто зі спостерігачів не міг збагнути, на чиєму ж боці перевага. Та раптом Гектор почав відступати. Під атаками незламного Ахілла він змушений був тричі оббігти довкола рідного міста Трої. Кілька разів Гектор намагався сховатися під захистом муру, щоб атакувати Ахілла, проте грек жодного разу не підпустив його близько до стіни. Тоді Гектор нарешті зупинився і крикнув: «Ахілле, я більше не рятуватимусь од тебе втечею. Станьмо одне проти одного й побачимо, хто переможе».

Тої — таки миті Ахілл згадав свого друга Патрокла, вбитого Гекторовою рукою, і кров йому закипіла від гніву. Він розмахнувся і щосили метнув списа. Гектор пригнувся до землі й уникнув смертельного удару. Тоді він сам гримнув списом в Ахіллів щит, та хіба міг завдати йому шкоди? Гектор вихопив меч і підскочив до Ахілла, та грек першим устромив Гекторові списа просто в шию, завдавши смертельної рани. Залитий кров’ю Гектор упав на землю.

Ахілл же, все ще палаючи жадобою помсти, зірвав із переможеного ворога обладунки і зневажливо поставив йому «а груди ногу. Та й цього йому здалося замало — він припнув Гекторове тіло до своєї колісниці й потягнув до грецького табору.

Цар Пріам, що стояв на троянському мурі, побачив, як скривавлене тіло його сина волочуть у пилюці. Заплакав він із розпуки. Гекторова дружина Андромаха почула Пріамові стогони й теж вибігла на мур — і тут — таки уздріла мертвого чоловіка. Знепритомнівши, Андромаха впала на руки служниць. Плакали навколо неї всі троянки — загинув мужній оборонець Трої.

ПОХОРОН ПАТРОКЛА ТА ГЕКТОРА

Ахілл повернувся до грецького табору. Усе, чого він прагнув зараз, — то з найвищими почестями поховати тіло свого друга Патрокла. Він мав право зробити це тепер, бо ж уже помстився за смерть товариша! Ахілл звелів грекам приготувати все для пишного похорону. Тричі об’їхали греки навколо тіла Патрокла на своїх колісницях.

А в цей час закривавлене тіло троянця Гектора лежало в поросі, чекаючи, коли його, мов падло, роздеруть пси та хижі птахи.

Зранку цар Агамемнон послав греків на гору Іту, щоб назбирали хмизу на високе вогнище, що на ньому згорить тіло Патрокла. Потім жалобна процесія винесла тіло Патрокла до вогнища, накривши його своїм відтятим волоссям. Навіть Ахілл зрізав своє волосся й уклав у руку Патрокла. Поряд із Патроклом, мов жертву, на вогнище поскладали і тіла дванадцятьох троянських воїнів, яких Ахілл власноруч убив під час бою.

Нарешті Ахілл готовий був підпалити поховальне кострище, але вогонь не займався. І тоді прилинули вітри Борей і Зефір та роздмухали полум’я. Цілу ніч горіло вогнище, а на ранок згасло. Попіл, що лишився від Патрокла, зібрали в золоту урну. Для урни спорудили постамент, а згори насипали високу могилу. На честь Патрокла були влаштовані ігри та змагання, в яких взяли участь усі греки. Надвечір змагання скінчились, і греки пішли спочивати. Не міг заснути тільки Ахілл. Він припнув до колісниці тіло Гектора і тричі об’їхав навколо могили Патрокла, волочучи ворога за собою.