Міфи Давньої Греції - Тисовська Наталя - Страница 3

КАЛІ ДОНСЬКІ ЛОВИ

У Алтеї, дружини калідонського царя Ойнія, з’явився синок Мелеагр. Через сім днів після його народження мойри напророкували, що він житиме доти, доки горітиме поліно, яке саме спалахнуло в печі. Перелякана Алтея миттю витягнула з печі обгоріле поліно, загасила вогонь та надійно заховала. Мелеагр виріс вродливим і мужнім юнаком, хоробрим і метким.

Одного разу батько Мелеагра Ойній забув принести жертву богині — мисливиці Артеміді, а злопам’ятна богиня в покару наслала на Калідон страшного вепра, який спустошував країну. Лани були стоптані, виноградники знищені, а пастухи й отари втікали від жахливого звіра, якого ніхто не міг здолати. Сховатися можна було тільки в укріплених містах.

Відважний Мелеагр зважився вийти проти вепра. Проте юнак усвідомлював, що самотужки йому не подолати дикого звіра, тож на Калідонське полювання він запросив свого дядька Плексипа, брата Алтеї. Крім того, у полюванні взяли участь славетні герої свого часу, а поміж них — дівчина Аталанта, знана аркадська мисливиця, яку вигодувала ведмедиця на горі Парфеніон, а виховали мисливці. Мелегр був закоханий у хоробру Аталанту.

Цілою юрмою ловці напосілися на вепра й нарешті оточили його. Загнаний у глухий кут звір кинувся на людей і повалив кількох на землю. Проте Аталанта не розгубилася — поцілила його стрілою та поранила. Тут наспів Мелеагр і встромив у звіра спис. Затим Мелеагр відтяв у вепра голову, здер шкуру й віддав трофеї Аталанті — як нагороду переможцю, який першим поцілив ворога.

Проте дядько Мелеагра Плексип не згодився з такою постановою й відібрав у Аталанти трофеї. Образився Мелеагр за свою кохану, розгнівався — й у запалі убив власного дядька. Коли ж мати його Алтея дізналася про те, що вдіяв її син, вона зопалу дістала зі сховку обгоріле поліно та вкинула у вогонь.

Мелеагр тут — таки відчув дивну слабкість, а коли поліно догоріло, згас, мов той вогонь. Алтея не чулася з горя й каяття, не могла пробачити собі смерті сина й наклала на себе руки. А невтішні сестри Мелеагрові довго оплакували його, допоки богиня Артеміда не зглянулася на них і не обернула на пташок — цесарок.

ПРОМЕТЕЙ

Вдруге одружилася богиня права Феміда — цим разом із титаном Япетом, якого могутній Зевс після перемоги над Кроносом і титанами скинув у Тартар. Від їхнього шлюбу народилися титани Епіметей, Атлант і Прометей.

На той час смертні люди на землі вели жалюгідне життя — вони ледь животіли серед ворожої природи, яка не хотіла коритися людям. Олімпійські боги мало звертали увагу на людей, і тільки титан Прометей зглянувся на них і почав їм допомагати. Він навчив їх будувати житло, плавати на човнах, запрягати волів у плуг, полювати дичину, приборкав і загнуздав коня, навчив розрізняти лікувальні трави, добувати з землі мідь і благородні метали.

Нарешті олімпійські боги звернули увагу на людей і навіть згодилися допомагати їм. Але на знак вдячності зажадали від смертних багатих дарів. Боги й люди мали скласти угоду, і людям взявся посприяти Прометей. Він бо знав, як легко боги можуть обдурити довірливих людей. Боги й люди домовилися, що в жертву будуть приносити жертовного бика, а яку його половину — це Зевс обере сам.

Коли привели жертовного бика, то Прометей сам зарізав його і поділив на дві половини. На першу купу він поскладав кістки, а прикрив їх гарним салом; на другу поклав м'ясо, загорнене в шкіру, а згори привалене огидними тельбухами. Зевс подивився, яку б це половину вибрати богам у жертву — і вибрав начебто кращу купу — кістки, прикриті салом.

Коли Зевс збагнув, що Прометей обдурив його, то розгнівався й вигукнув: «То нехай люди їдять м’ясо сирим!» Адже не було у людських хатах вогню. Але сміливий Прометей порушив волю Зевса, украв вогонь з Олімпу й подарував людям.

Зевс неймовірно розгнівався — як це насмілився Прометей порушити його волю! Він звелів закувати зухвальця в кайдани й припнути на краю землі до стрімкої скелі. Бог — коваль Гефест вволив Зевсову забаганку та припнув Прометея далеко — далеко, в горах Кавказу. Груди Прометеєві Зевс власноруч простромив списом.

Висить на скелі Прометей, тіло його пече палюче сонячне проміння, над головою його носяться бурі, дощ і град періщать раз у раз, а під ним вирує грізний Океан. А коли приходить зима, холодний сніг безжально кусає шкіру. Від голоду й холоду потерпає Прометей за свою непокору Зевсові.

Одного дня навідався до Прометея вісник богів Гермес і почав його вмовляти: «Покайся! Як можна виявляти непослух перед усемогутнім Зевсом? Скорися, бо в іншому разі він пошле тобі ще тяжчі муки!» Прометей похитав головою: «Краще бути прикутим до цієї скелі, ніж згодитися на рабське служіння тиранові Зевсу!»

Почув цю горду промову Зевс — і ще більше розлютився. Він наслав на Прометея величезного безжального орла, який прилітав щоночі й клював титанові печінку. За день печінка відростала, але вночі знову прилітав жахливий птах і знову клював печінку, завдаючи Прометеєві пекельних страждань. Багато — багато століть страждав Прометей, чекаючи, поки звільнить його герой Геракл.

ПАНДОРА

Обурений Зевс іще довго не міг заспокоїтися, як це Прометеєві вдалося його обдурити й дати людям вогонь, полегшити їхнє життя, зробити його щасливим. І тоді він вирішив покарати людей.

Зевс звелів богу — ковалю Гефесту виліпити з землі й води вродливу жінку, в яку Зевс вдихнув життя. Богиня кохання Афродита нагородила жінку красою, спритник Гермес — хитрощами й красномовством, Атена виткала для неї чудовий одяг, та й інші боги не поскупилися на подарунки. Звалася жінка Пандорою і мала принести людям лихо й біди.

Зевс віддав Пандору за дружину братові Прометея титану Епіметею. Мудрий Прометей застерігав брата не приймати жодних дарунків від підступного Зевса, та щойно Епіметей глянув на вродливицю Пандору, щойно з її вуст злетіли перші лестиві слова, як титан не зміг встояти перед жіночими чарами.

На весіллі Зевс віддав Епіметею велику посудину, яка була щільно закоркована, і наказав у жодному разі не відкривати. Декілька років стояла посудина в хаті Епіметея і Пандори, і ніхто не наважувався навіть наблизитися до неї. Проте цікава Пандора раз у раз поглядала на загадкову посудину, а одного дня не втерпіла — й відкоркувала.

І почали з посудини розлітатися навсібіч людські вади, біди та хвороби! Перелякалася Пандора, квапливо закоркувала посудину, та було вже запізно: всі нещастя розлетілися поміж людей, залишилась у посудині одна тільки надія. І з тої пори зло та страждання нечутною ходою ходять поміж людьми, терзають їх, допоки не приходить пора людям спускатися в Аїд.

АЇД

Глибоко під землею владарює суворий та смутний Аїд, Зевсів брат. Коли троє братів — олімпійців ділили всесвіт, то йому дісталося підземне царство. Має Аїд шолом — невидимку, бо ж і все царство його — невидиме.

Царство похмурого бога, що має таку саму назву — Аїд, розташоване десь на заході, на краю світу. Туди йдуть душі померлих, тут вони продовжують свої земні заняття. Дорогу до царства мертвих тіням указує вісник богів

Гермес. Щоб потрапити до Аїду, потрібно переплисти ріку Стикс. Перевізник Харон бере монету за перевіз, садовить тінь у човен і доправляє на другий бік ріки, де вхід до підземного царства стереже триголовий собака Цербер, який усім дає дорогу всередину, але нікого не випускає назад.

В Аїді протікає ріка забуття Лета, ковток води з якої дає змогу забути землю та земне життя. Небагатьом смертним боги дозволили повернутися назад із підземного царства. Саме тут, в Аїді, винні спокутують гріхи. Там Тантал стоїть по шию у воді, а над ним нависають чудові плоди, проте він не може вгамувати ні спраги, ні голоду; там Данаїди безперестанку ллють воду в бездонну діжку; там Сизиф котить на гору тяжкий камінь, а той щораз зривається донизу…