Міфи Давньої Греції - Тисовська Наталя - Страница 11

Подолавши Полідекта, Персей вирішив повернутися до діда, якого ніколи не бачив. Проте цар Акрисій, дізнавшись про це, втік з Аргосу, тож Персей замість нього почав царювати. Одного разу Персей справляв святкові змагання. Багато героїв зібралося на них, та й сам Персей не відмовився від участі. Дід Акрисій прийшов подивитися на змагання й сів поміж глядачів — хотів хоч здалеку поглянути на мужнього онука.

Почалося змагання з метання важких дисків. Могутньою рукою Персей запустив мідний диск. Високо в небо злетів той і на мить сховався поміж хмар, а потім із шаленою силою впав додолу — і влучив просто в голову Акрисію. Так здійснилося страшне пророцтво про те, що онук позбавить власного діда і престолу, і життя.

БЕЛЕРОФОНТ І ХИМЕРА

Крилатий кінь Пегас, який постав із крові горгони Медузи, мешкав на Олімпі. Хто володів крилатим конем, ставав непереможним.

А на той час у царя Коринфу Сизифа, покараного Зевсом вічно тягати нагору важезну каменюку, був онук Белерофонт. У юності йому довелося втікати з рідного міста, бо він випадково вбив невинну людину. Притулок Белерофонт знайшов собі в Аргосі у царя Прета.

За дружину цар Прет мав Антею, яка нестямно закохалась у Белерофонта. Вона довго спокушала Белерофонта, проте юнак не хотів ображати царя Прета, який дав йому притулок, і не відповідав на кохання цариці. Знехтувана Антея схотіла помститися Белерофонту й обмовила його перед чоловіком. «Прете, — збрехала вона, — твій гість Белерофонт переслідує мене своїми залицяннями!»

Прет одразу ж повірив дружині й запалився гнівом проти Белерофонта. Він написав листа до Антеїного батька — лікійського царя Йобата, де розповів, якої тяжкої образи зазнав від Белерофонта, і просив тестя помститися. З листом він відіслав до Йобата самого Белерофонта, котрий і помислити не міг, яка небезпека йому загрожує.

По довгій мандрівці Белерофонт дістався далекої Лікії. Цар Йобат, який дізнався, що Белерофонт — посланець від дочки та зятя, не став читати листа, а спершу, за старовинним звичаєм, дев’ять днів бенкетував на честь гостя. На десятий день він нарешті розпечатав таблички та прочитав текст. Як же обурився він, дізнавшись, що там було написано! Проте цар Йобат побоявся зламати давній звичай гостинності й убити гостя. Тоді він вигадав для Белерофонта випробування, з якого той просто не міг вийти живим.

Давно вже Лікії дошкуляла страшна потвора — Химера, породження чудовиська Тифона та напівжінки — напівзмії Єхидни. Химера мала лев’ячу голову, тулуб кози і хвіст дракона. З трьох її пащ вивергалося полум’я. Ніхто не міг подолати жахливу Химеру. От Йобат і попрохав Белерофонта звільнити Лікію від потвори, щоб спокутувати вбивство, яке колись учинив Белерофонт. Герой не міг від такого відмовитися.

Юнак знав, що подолати Химеру може тільки той, хто володіє крилатим конем Пегасом. Час від часу Пегас спускався з Олімпу до джерела Пірени й пив із нього кришталеву воду. Белерофонт вирушив до джерела, щоб дочекатися там Пегаса. Аж одного дня крилатий кінь спустився з неба й підступив до джерела напитися. Тільки — но Белерофонт хотів упіймати Пегаса, як той миттю відскочив. І ганявся за конем юнак, і підманював, а все ніяк не міг зловити.

Змучений Белерофонт ліг спати біля джерела Пірени, й уві сні до нього прийшла сама богиня Атена. Вона дала юнакові золоту вуздечку. Зранку Белерофонт

прокинувся й побачив побіля себе чарівну вуздечку. Щойно він накинув її на Пегаса, як крилатий кінь зробився сумирним і дозволив сісти собі на спину. Белерофонт злетів у хмари й помчав воювати з Химерою. З високості поціляв він потвору влучними стрілами, а вона, скільки не била драконячим хвостом, скільки не вивергала з пащі полум’я, не могла його дістати. Так і сконала Химера, прошита стрілами Белерофонта.

А герой повернувся до царя Йобата переможцем. Проте цар сказав: «Щоб остаточно спокутувати провину, ти маєш іще перемогти амазонок». Амазонки — то було плем’я войовничих жінок, що мешкало на берегах Меотиди (так елліни називали Азовське море). Амазонки одружувалися з чоловіками з сусідніх племен, а потім відсилали чоловіків додому. Народжених від цих шлюбів хлопців вони повертали батькам, а дівчат готували до війни. Амазонки вважалися непереможними, але ж Белерофонт мав крилатого коня Пегаса! Отож і з цієї сутички він вийшов переможцем.

Коли він повертався до Йобата, цар збагнув, що таким чином ніколи не позбудеться великого героя. Тоді він вислав назустріч Белерофонту лікійських воїнів, які мали підступно вбити його. Лікійці заманили героя в засідку, але самі загинули від його руки.

І тоді Белерофонт запишався: він непереможний, йому все до снаги! Він вирушив верхи на Пегасі на самий Олімп, щоб долучитися до безсмертних богів. Побачив це Зевс — і вирішив покарати зухвальця. Він наслав на Белерофонта великого ґедзя, який вжалив Пегаса. Від болю крилатий кінь скинув зі спини юнака, і Белерофонт упав на землю та розбився. А Пегаса могутній Зевс перетворив на сузір’я

.

НАРОДЖЕННЯ. АПОЛОНА Й АРТЕМІДИ

А тим часом шоста дружина Зевса титаніда Лето мала народити дитину. Але ревнива Гера переслідувала її, і Лето довелося переховуватися. Куди б вона не поткнулася, ніхто не хотів прийняти її, бо всі жахалися гніву суворої та мстивої Гери, яка послала навздогін суперниці страшного змія Пітона — уособлення пітьми. І тільки маленький скелястий острів Делос, який виріс серед моря владою самого Зевса, згодився прийняти бідолашну титаніду Лето, яка вже впадала у відчай.

Тут і народилися близнюки Аполлон і Артеміда, тут вони зросли.

АКТЕОН

Вічно юна богиня Артеміда понад усе кохається у ловах. Оточена почтом із німф, вона цілісінькі дні блукає лісами з луком та сагайдаком на плечі. Не врятуватися від її стріл ні оленю, ні вепру, ні ведмедю! А коли ж богиня утомиться на полюванні, то спочиває під музику чарівної кітари свого брата — близнюка Аполлона.

Одного разу Артеміда всенький день збавила на полюванні, страшенно змучилася й усамітнилась у затишному гроті, щоб скупатись і відпочити. Вона скинула з плеча лук і стріли, а німфи підняли їй волосся і скрутили на потилиці важким вузлом та зняли з богині сандалії.

Тим часом мисливець Актеон полював із приятелями в лісах гори Кітерон. Далеко в лісі лунав собачий гавкіт, полювання вдалося на славу! Та нарешті мисливці потомились і влаштувалися в затінку на відпочинок. Актеон відділився від гурту й вирішив трошки поблукати околицею.

Незабаром він вийшов у зелену долину, де побачив чудовий прохолодний грот. Він і знати не знав, що саме зараз у цьому гроті спочиває могутня Артеміда. Він сміливо зайшов досередини — й побачив, як німфи знімають із богині сандалії.

Перелякані німфи затулили собою Артеміду, щоб заховати прекрасну богиню від очей простого смертного. Спалахнула Артеміда — як посмів смертний порушити її спокій? У гніві вона хляпнула на Актеона водою — й обернула бідолаху на оленя.

Актеон відчув, як на голові його виросли роги, тіло обросло хутром, а на руках і ногах з’явилися ратиці. Він кинувся навтьоки з гроту, подалі від люті ображеної богині. Пробігаючи повз струмок, він побачив своє відображення у воді, але навіть не зміг заплакати з розпачу.

Аж тут хорти занюхали слід звіра — вони не впізнали власного господаря. За собаками й Актеонові товариші помчали навздогін оленеві. Стрибає олень через ущелини Кітерону, та хорти насідають йому на п’яти. Хоче гукнути до них Актеон: «Вгамуйтеся, це ж я, ваш господар!» — але не може вимовити ні слова. А пси вже наздогнали оленя й почали шматувати. Тут — таки наспіли приятелі — мисливці, шкодуючи, що Актеон не бачить, якого чудового оленя вони вполювали.

Отак загинув мисливиць Актеон — єдиний зі смертних, хто бачив красу богині Артеміди. А може, розгнівав він богиню ще й тим, що полював у її лісах?