Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Останній шаман - Тисовська Наталя - Страница 10
Санітари поклали потерпілу на ноші, і на її обличчі на мить ніби майнуло здивування: вже? — а коли білі халати зникли в машині «швидкої», Ліна пхнула Юрася Булочку в бік:
— Що зняв?
— Ну, її переважно… — мовив Юрасик, ковтаючи, щоб придушити нудоту, бо перед зором стояла невеличка калюжа чорної крові, що натекла з-під голови жінки.
— Щось я спалахів не бачила!
— Ну, я тільки раз зі спалахом, щоб міліція не поперла…
— Ладно, біс із тобою. Але вважай: із таким напором ти ще довго будеш про козятинську мафію писати.
Ох, який болючий удар — просто в серце, просто в саму його серединку!
В машині швидкої клацнули задні дверцята, і Ліна в останній момент ще раз побачила судомно стиснені вуста потерпілої. Міліція з пів-годинки поштовхалася на місці пригоди, потім з’явився хлоп у ватяних штанях і кожуху та змів закривавлений сніг у стічну фосу, затулену важкими металевими ґратами. Натовп помалу розбрівсь у своїх справах, і на вулиці знов запанувала нудна зимова тиша. Останніми сіли в пошарпану «копійку» Ліна з Юрасем Булочкою.
— Де ми їдемо? — спитав Юрась, заводячи машину, яка загарчала, засичала й підготувалася рвонути вперед.
— Готель шукаємо. Десь же тут має бути готель?
Ліна спустила скло зі свого боку, виставила голову надвір, де та вмить розтала у вечірніх сутінках, аж Юрась заплющив очі, щоб не дивитися на казкову постать без голови, й крикнула комусь:
— Добродію! Ви не підкажете, чи в місті є готель?
— Аякже! — над Ліною схилилися доброзичливі кошлаті брови. Дідуган вигідніше припасував шапку й продовжив: — Як це в місті без готелю? У нас іще в сімдесятих роках під готель будинок старий переобладнали, біля «вічного вогню». В центрі міста, аякже. Цілих два поверхи! Все керівництво завжди зупинялося… А доїхати… А що тут їхати: ото прямо, як вулиця веде, а там побачите парк із «вічним вогнем». А праворуч уже й готель буде. А ви хто будете?
— А ми журналісти, — відповіла Ліна.
— З самого Києва?
— З самого Києва.
— А… — дідуган хотів почути всі подробиці, але Ліна, всовуючи голову назад до салону, швидко-швидко заговорила:
— Дуже вам дякую! Вибачте! До побачення! — і вона, киваючи головою, що матеріалізувалася з темряви, усміхалася, повторюючи: «Дякую!» — і навіть помахала рукою у віконечко.
Повз машину замиготіли ліхтарі, розходячись коридором, потім дорога вперлась у невеличкий скверик і роздвоїлась, як жаб’яча кісточка. Затнувшись на секунду, Юрась Булочка повернув праворуч. Вузенький провулок, у який вони потрапили, закінчився дуже швидко, врізавшись у глуху стіну. Поглядам журналістів відкрилося незабутнє видовище: старомодний двоповерховий будинок, облущений жовтуватий тиньк, вікна вузькі, як бійниці, і повна відсутність даху. Юрась присвиснув.
— Готель нічогенький. Заходити будемо?
Ліна подивилася на нього суворо.
— Заходити будемо, — твердо сказала вона.
Відчинивши важкі брунатні двері — фарбовані-перефарбовані п’ятдесят вісім разів, — Юрась і Ліна потрапили в майже темне і абсолютно безлюдне приміщення. Під ногами скрипів будівельний мотлох: якісь дошки, збитий тиньк, у кутку стояло пусте відро зі слідами фарби ззовні та зсередини. Пахло мишами, цибулею і ще чимось, але цей запах ідентифікувати ніяк не вдавалося.
— Агов, є тут хто? — крикнула Ліна.
Дзвінко озвалася луна. Ліна та Юрась потупцяли на місці.
— Що робити будемо? — спитав Юрась Булочка. — Ми ж не керівництво, ось нас байдуже і зустрічають…
— Нас узагалі не зустрічають, — зауважила Ліна.
Раптом із глибини коридору, в який плавно перетікали сіни, вчулося шарудіння. За хвилину під стелею спалахнула лампочка на сорок ватт, і до гостей вийшла жінка років шістдесятьох, вдягнена у валянки, ватяник і запнута зеленою картатою вовняною хусткою.
— Чого розкричалися? — ображено спитала вона.
— Вибачте, тут у вас готель? — якомога лагідніше спитала Ліна.
— Ну, готель. А вам яке діло?
— Перепрошую, але ми хочемо тут ночувати.
— Тут? — непідробне здивувалася жінка в зеленій хустці.
— А є ще де? — звела на неї карі очі Ліна.
— Нема…
Жінка зачудовано роздивлялася нежданих прибульців, її зелені, трохи вицвілі очі — в колір хустки — бігали з Юрася на Ліну й назад. Потім вона виклала на конторку два сіруватих бланки.
— Сорок гривень за ніч, — попередила жінка.
— Згода.
— Паспорти є? Заповнюйте.
Ліна та Юрась підійшли до стійки. Бланки виявилися надзвичайно детальні: вказувати треба було не тільки місце роботи, мету і термін відрядження, паспортні дані, місце прописки й домашній телефон, а й дату народження, національність і партійну приналежність. Синхронно зітхнувши, двоє журналістів так само синхронно витягли кулькові ручки, які підмерзли й капризували: не писатиму! — і, хукнувши на них, одночасно почали заповнювати бланки.
Уважно прочитавши заповнені анкетки, жінка в зеленій хустці розгорнула старезну конторську книгу, внесла в неї відповідний запис, заховала книгу в шухляду конторки і витягла з полички з тріснутим склом, що прилаштувалась у неї за спиною, ключ із дерматинової бирочкою, на якій жирно була виведена дев’ятка.
— Ваш ключ. Зараз я вам видам білизну і проведу нагору.
— А номер тільки один? — тихо булькнув Юрась Булочка.
— А скільки ви хотіли? — жінка, що вже рушила довгим коридором різко обернулася до нього.
— Два… Окремо…
— Все зайнято! — відтяла жінка й продовжила свою путь.
Вона рухалася, як качечка, перевальцем і смішно ворушила міцними стегнами. Валянки не робили жодного звуку, тож враження було таке, що вона, як качечка, пливе темною річкою коридору. В кінці коридору вона побрязкала ключами, відчинила якісь двері і зникла за ними на десять хвилин, після чого з’явилася, тримаючи в рука два сіруватих набори постільної білизни. Як провідник у поїзді, вона роздала постіль журналістам — по набору в руки — і почалапала коридором назад.
Вони повернулись у тьмяно освітлене приміщення, де, як виявилося, були і сходи на другий поверх. Дерев’яні сходи рипіли так жалібно, що Ліна та Юрась мимохіть старалися ступати на них якомога обережніше, щоб не зашкодити старечому організму. Важко піднімаючи ноги, жінка в зеленій хустці зійшла на другий поверх і підвела журналістів до білих обшарпаних дверей.
— Ану, пробуйте, чи ключ підходить, — наказала вона Юрасеві Булочці, який тримав ключ з дерматиновою биркою у витягнуті руці.
Здивований Юрась всунув ключ у замок і двічі повернув. Йому здалося, що він повертає ключ у дверях за намальованим домашнім вогнищем у хатині Тата Карла. Замок клацнув, і двері відчинилися. З кімнати війнуло вогкістю. Жінка зайшла в номер, намацала на стіні вимикач і запалила світло. Юрась і Ліна застигли на порозі.
Два пружинних ліжка були зсунуті разом посеред кімнати, а в кожному з чотирьох її кутів стояло по мідниці, вщерть повній води. Батареї, як не дивно, були теплі, і в номері висіла густа завіса пари. Ліна мимоволі закашлялась.
— Дах іще минулої зими зірвало буревієм. Чекаємо, доки полагодять. А воду можете вилити в туалеті. Он там — у кінці коридору.
І жінка в зеленій хустці, безгучно ступаючи м’якими валянками, залишила журналістів самих.
Розділ VII
МОКУША
— Ти знала, еге ж? — спитав хованець нявку майже не сердито, тільки сумно. — Коли казала про жінку, знала, хто вона?
Вони сиділи коло занедбаної хати під лісом, на хиткій лавці, яку хованець знову поставив на ноги й підпер довбнею. В хаті не було ні душі, тільки двері зірвані разом із завісами, наче хтось роззлостився й вибив їх плечем. Двері лежали під порогом, як місток, але ні нявка, ні хованець чомусь не могли по ньому перетнути поріг і зайти до пустої хати. Язики темряви лизали більма шибок, витріщених на зимовий ліс. Хованець розгойдувався, лавка під ним рипіла застережливо, і нявка щоразу, як сідало загрозливо хилилося, схоплювалась на ноги.
- Предыдущая
- 10/91
- Следующая