Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Укус огняного змія - Тисовська Наталя - Страница 21
Ще не побачивши її, я вже знала, що це за цяцька.
На шкарубкій дядькові долоні, червоній з морозу, завилася кільцем срібна змія, кусаючи себе за хвіст.
— А чого він так налякався? — стиха спитала я в сусідки, яка з-за дерева визирала, стаючи навшпиньки, аби краще роздивитись. Оступившись, вона ледь не з’їхала з пагорба, і я підтримала її під лікоть.
— Красно дякую, — буркнула сусідка. А тоді пояснила: — Змія на похороні — недобра прикмета.
— Що означає?
— Що душа небіжчиці ся спускаєть в підземний світ, а не зліта на небо.
— Але ж, — заперечила я, — змія несправжня…
— Нема ріжниці.
Ніхто не хотів узяти в дядька срібний браслет, і тоді я підступила ближче, відібрала змію в нього й начепила на зап’ясток. За спиною хтось тихо охнув. Я навіть не повернула голови. Срібна змія вже почорніла від часу й від того, що її давно носили на руці. Хай там як, а вона недовго залишалася без господаря…
Решту похорону зібгали, скоротили, наче людям пекло якомога швидше втекти з цвинтаря. Священик бурмотів молитву. Люди хрестилися оддалік, але ніхто не підходив ближче попрощатись.
Одна я стояла перед гранітною плитою й нестямно дивилася на шпару, а в голові була повна каша. Яким чином браслет міг опинитись у гробівці? Що це той самий браслет, я не мала жодного сумніву. Нутром чула, що це він. Але хтось же мав його сюди підкинути? Чи не вбивця? І коли? І чому саме сюди? Сотня запитань, жодної відповіді.
Поминки були так само зібгані, небагатослівні, все поспіхом, поквапом. Розмістились у хаті моєї тітки, яка мешкала найближче до цвинтаря — тільки спуститись у долину і повернути праворуч. У покою, де колись, ще як я була маленькою і жила моя бабця, стояли дерев’яні величні ліжка, застелені перинами, а стіни були завішані іконами й родинними світлинами (чорно-білими, але розфарбованими фотографом у ненатуральні яскраві кольори, з домальованими померлими на той час родичами), поставили великий стіл, а довкола нього — стільці з високими спинками. Кілька разів нашвидку випили, закусили, мовили пару поквапних слів — і сусіди почали гарячково прощатися, ніби в них хати палають. Щойно попрощалась і втекла перша сусідка, як за нею, мов ошпарені, побігли інші.
За півгодини наша родина зосталася сама, та й та розбрелася хто куди. Сестра з дочкою щось порали в кухні, інша сестра теж із дочкою подалися чогось до крамниці. За столом лишилися хіба ми з тіткою.
— Цьоцю, — заговорила я, наливаючи собі і їй вишнівки, — ви хоч пам’ятаєте Кароліну або її мати Рузю? На цвинтарі баби говорили…
— Рузю пам’ятаю, аякже, вони на Посадці жили. Вона така, як твій батько, може, разом і до школи ходили. Я старша. Вона виїхала давно, років тридцять — тридцять п’ять тому, юж і не пам’ятаю. Мати її, цьоця Каролька, до цьоці Стефи час від часу заходила. А було таке, за війни, що п’яний німець вийшов із шинку, а там діти ся бавили, то він і шмальнув у них із автомата. Діти в лемент, а цьоця Каролька вибігла надвір і кинула в нього праскою. Діти ся розбігли, а німчура коли прочумав, то нич не пам’ятав…
Моя двоюрідна сестра зайшла до кімнати, скрутила трохи газ у грубі. Тоді сіла на ослінчик під грубою і, діставши сигарету, закурила. Дим вона видихала просто в піч, і він, підхоплений тягою, зникав десь у чорних звивистих каналах. Сестра слухала материну оповідь, але не виявляла до неї особливої цікавості: мабуть, чула її вже багато разів. Її маленька дочка стояла колінами на стільці й заглядала на стіл, вишукуючи найсмачніший шматок пляцку.[7] Сестра докурила, кинула недопалок у грубку й почала збирати зі столу брудні тарілки.
— Цьоцю, — спитала я, — а Каролька — наймолодша бабцина сестра?
— Так. Юлія найстарша, вона давно померла, потім мама, потім цьоця Стефа, Каролька наймолодша. У них іще брат був, то він перед войною до Америки втік. Він за Польщі комуністом був, а як совіти прийшли, то його раз до буцегарні забрали, він утік, удруге хотіли до Львова везти, а він знова накивав п’ятами, а тоді перейшов польський кордон — і зник. Мама чекала, щоб він ся обізвав, а він — як камінь у воду. Юж після войни, коли цьоця Стефа з Сибіру ся вернула, а її чоловік із Америки до неї озвався, мама просила, щоб той за океаном пошукав брата, та нич не вийшло…
— Цьоцю, а бранзолетку цю ви коли-небудь бачили?
— Змію? Скоч на горище, я скажу тобі де, й принеси альбом.
Цією напівдрабиною, напівсходами я лазила безліч разів. Важку ляду треба було підважити спиною, бо руками не стане сили. На горищі сушили білизну. Тут було царство котів, яких до хати не пускали, і після того, як стару стодолу розвалили і їм не стало де грітися, вони знайшли спосіб, як пробратися на горище. Сюди кілька років тому, коли робили в хаті ремонт, тітка та її дочка, моя двоюрідна сестра, занесли старі книжки, і одного літа я зробила набіг на горище, врятувавши перший том історії Києва шістдесят якогось року видання, кілька пригодницьких романів, однотомну енциклопедію України. Сюди ж, після знищення стодоли, потрапили речі, які десятки років зберігались у старому креденсі.[8] Серед них — альбом із довоєнними світлинами.
Тітка керувала мною знизу. За її вказівками я швидко знайшла потрібну мені купу старезного мотлоху, розгребла його, відігнала цікаву кицьку, яка терлася мені об руки й норовила тернутись об лице, і знайшла нарешті альбом із чорно-білими світлинами. Пригадується мені, що в дитинстві я не раз перекидала сторінки цього альбому.
Спустившись донизу, а поклала трофей тітці на коліна. Вона погортала його. Я не придивлялася, очікуючи, коли вона сама мені покаже, що хотіла. Тітка нарешті знайшла потрібну світлину й обернула альбом до мене.
Світлина маленька, групова. Три молоді жінки зі старомодними зачісками, у старомодних же сукнях за коліно, стояли попід руку. Середня зігнула лікті й тримала руки на грудях. Якщо придивитися, можна було розрізнити, що на зап’ясті вона має прикрасу — браслет. Якщо придивитися ще краще, можна було у тому браслеті вгадати змію, яку зараз я мала на власному зап’ястку.
— Це хто? — спитала я.
— А це і є небіжчиця цьоця Каролька. Ще як дівкою була. А оце — наша мати, твоя бабця. А третя — цьоця Стефа.
Всі три жінки на світлині мали однакові чорні очі.
Розділ одинадцятий
СПАДОК
Катажина повернулася з прогулянки — і не впізнала будинку. Брама навстіж, а придверника катма. Менший братик сидить на березі ставка, спустивши ноги в зимну воду. Катажина вихопила малого з води, потягла до хати. Він розрюмсався, навіть отримавши медівник, не хотів заспокоюватися.
Коло парадних дверей — невідомий екіпаж, біля нього товчеться незнайомий кучер, не знає, чи випрягати коней.
У будинку — цілковитий безлад. Покоївка вискочила з покою на другому поверсі, в руках — зібганий оберемок білого шовку. Побігла вниз широкими сходами, раптом затнулася на ходу, зіжмакані простирадла вислизнули з рук. Не помітивши цього, покоївка схопилася за голову, застогнала й помчала знов нагору.
Катажина занесла малого в кухню, де на плиті парував окріп у баняку, хляпнула гарячої води до мидниці, змусила малого гріти сині від холоду ноги.
— Юстино, Юстино! — покликала вона, але ніхто не обізвався. Відігрівши малому ноги, вона загорнула його у теплий шалик і понесла нагору.
Біля дитячої зіткнулася з придверником, який біг із гостьового покою.
— Що сталося? — хотіла перейняти його Катажина, але він глянув на неї невидющими очима й промчав повз. Шапка сповзла набік, із-під неї стирчали розкошлані сиві пасма. Катажина рознервувалася.
Всадовивши малого на килим і пхнувши йому в руку глиняну свистульку, Катажина вибігла з кімнати.
— Бабцю! Бабцю!
Вона враз перелякалася так, що аж свідомість потьмарилася. Ні, ні!.. — пульсувало у скронях. Ні, тільки не з бабцею!.. З бабцею нічого не могло… Ні, ні, не може бути!.. Боже, ну, будь ласка!..
7
Пляцок — пиріг, корж.
8
Креденс — шафа для посуду.
- Предыдущая
- 21/46
- Следующая