Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Єрусалим на горах - Федорів Роман - Страница 49
— Вас здивувало, що папаня не повісив жодної картини львівського, як говориться, мистця? — Адась, зауважив, що я чипів посеред гостинної з своїм портфеликом дещо розчарований. — І вашої в тому числі, Василю Васильовичу, — вколов мене на додаток хлопець. Стояв, схрестивши руки на грудях, і відверто глузливо посміхався.
— Як сказати… — зам'явся я. — Взагалі ти маєш рацію. Я сподівався, що татові дарують… що в тата ціла галерея. В усі часи художники дарували свої твори меценатам. Хлопець заледве не розреготався.
— То мій папаня — меценат? Він начальник від літератури, живопису, скульптури, театру. Так, йому носять… возять, як прийнято у нашому передовому суспільстві. Хто несе начальнику печене, хто — варене, хто — антикварний годинник, хто — старовинний фоліант, хто — набір меблів, а художники носять свої картини. Звичайна річ. — Адась виявився хлопцем іронічним. Мені подумалося… я хотів так і, думати, що його ріденька борідка і віничок волосся на потилиці — це своєрідний бунт… бунт, може, супроти власного батька, а не тільки проти того, що комусь безплатно привезуть з колгоспу півсвині чи декілька центнерів картоплі.
— Хто що потрібує — той відповідно свої потреби й задовольняє. Батько твій кохається в мистецтві…
— Облиште, Василю Васильовичу, — запротестував Адась. — Ми з вами вже вияснили, що він не кохається в мистецтві, що він тільки начальник над усіма нами. І наді мною в тому числі. — Хлопець задивився у вікно, в темряву. Вечір, як повеневий розлив, плив вулицями, площами і скверами. Немов бакени на великій ріці, засвічувалися вікна будинків. Очевидно, жилося Адасеві вдома не вельми затишно, якщо він має батька лише за начальника. — Тепер настала пора уточнити й переконатися, як мій папаня шанує, просто-таки падає на коліна перед майстрами тутешнього живопису. — В Адасевих очах майнула мстлива тінь. Послушник чи монах буддійського монастиря, виявляється, міг бути огніваним, злим. Рідка його борідка дрібно тремтіла. — Як бачите, на стінах нашої хати нема ні однієї львівської картини. Папаня нічого не вішає з принципу: а раптом котрийсь із живих майстрів вструже щось… викине політичного коника. Ну, скажімо, назве козу дідьком. Розумієте? Тому всі підлабузницькі приношення папаня складає в буцигарні. — І він розмашисте розсунув вузькі двері, що визгнули на роликах. — Бачите? Папаня сміється… при мені сміється, очевидно, для того, щоб я пам'ятав: і мої твори колись якийсь начальник від мистецтва замкне до буцигарні або ж викине до пивниці щурам на сніданки, бо вони «не затверджені згори», бо вони «не перевірені часом», бо «народу потрібні картини без формалістських витребеньок», бо «націоналізм повсякчас переодягається, міняє обличчя і шкіру». — Хлопець аж задихнувся, коли поспішно, навально вигукував почуті, певно, від батька «мистецтвознавчі оцінки». — То отож-бо мій папаня сміється: понаносили підхаліми образів, які на стіну не повісиш, а викинути шкода.
Буцигарнею Адась назвав маленький покоїк при кухні, де в передвоєнні часи ставили ліжко, шафу й вішали на стіні розп'яття — було це житло для домашньої прислуги. Мале заґратоване віконце впиралося в задню стіну сусіднього будинку. Покоїк був буквально запруджений аж попід стелю картинами в рамах і без них; я впізнавав руку відомих майстрів, які запопадливо писали на зворотному боці своїх картонів і полотен: «Дарую з любов'ю…», «На пам'ять дорогому…», «Хай ця скромна робота прикрасить Ваше житло…» і так далі. Мені було гірко читати посвяти Подолюкові; мені було гірко бачити в кутку аж три бюсти товариша Подолюка різця талановитого нашого скульптора. Так, мені було гірко… мені хотілося розреготатися від сорому за нас усіх, а першою чергою за самого себе. На підлозі під ногами тулилася до стіни моя картина, мій «День, який я підглянув».
Мав я скрикнути?
Повинен був заплакати?
Зобов'язаний був скрипнути зубами, обуритися? Може, й так, бо немало любові вклав я у свій «День»; я вклав, а хтось його зневажив.
Втім, чи я не заслужив зневаги?
Навіщось, мовби навчившись театральних жестів від Мудрого Цьомка, прикляк і, немов сліпий, торкнувся пальцями маленького гніздечка малинівки, що чудом тримається на стовбурці малини, не падає в кропиву й не перехиляється, щоб не випали з нього яєчка. Я хотів на дотик переконатися, що це таки моя картина, що гніздо малинівки далі гойдається й не падає.
І напала на мене хвиля внутрішнього плачу: я оплакував і проклинав своє боягузтво, яке цей юнак назвав підлабузництвом.
— Якщо хочете, то візьміть свою роботу назад, Василю Дмитровичу. Вона таки направду добра. Колись, якщо її в нашій буцигарні не з'їдять миші, то нащадки скажуть, що її творець мав непересічний талант… Скажуть, що художник Бережан вірив у незнищимість життя, у цупкість його коріння. — Адась говорив дещо піднесено, але щиро, й мені хотілося вірити в правдивість його слів. Зрештою, пощо б він мене потішав? Та й характер, бачу, має не підлесливий.
Та картину я не взяв; ні, не тому не взяв, що було незручно перед Подолюком, коли він раптом опам'ятається і почне її розшукувати. Я уявив свою картину в образі чистої дівчини, кохання мого незайманого, якого добровільно зрікся і віддав розпусникам на потіху; вона, бідолашна, пішла по руках, поки її не знеславили, поки не зсинцювали й, мов непотріб, не жбурнули в кут: тепер вона нікому не потрібна, хочеш — забирай назад.
Я позадкував від власного творіння, як від прокаженого; я відчував, що топчу черевиками власну душу, і душа моя далі ридала й кричала від болю, але я сціпив зуби і пішов до дверей.
…Вже внизу, клацаючи на східцях капцями, наздогнав мене Адась. Тицьнув у руки забутий мій портфель і, несміливо обнявши за плечі, промовив неголосно:
— Ет, не журіться, Василю Васильовичу. Перетерпиться. Котрийсь з моїх приятелів, молодик, звісно, пам'ятаєте, на вашій лекції в інституті твердив, що мистець народжений для радості. Ви подивилися пильно в його бік, похитали головою і заперечили: ні, радість приходить через терпіння, як через горнило — залізо.
Втім, хочу вас попросити: папані моєму ні слова про вечір. Нащо йому знати, що ви плакали. Колись я втечу від нього. — Тут, на сходовій клітці, при тьмяному освітленні Адась виглядав пригніченим. Де й поділася його весела іронічність. — Не можу далі терпіти. Спалив якось мої гравюрки. Увесь час нагадує, чий я син. А чий я син, Василю Васильовичу?
Я повинен був його підбадьорити, але не зміг, мовчав приголомшено. Всі добрі слова витекли з мене, як кров. Та Адась і не чекав розради, подався бігцем сходами вгору.
А я вийшов із брами.
Далі сіявся дощ; голе дерево на тротуарі, клен, пошкрябуючи вікна на третьому поверсі, просився погрітись біля людей. І власне це осіннє шкряботіння примусило мене підняти вгору навстріч мжичці обличчя. І я побачив у тисячах вікон тисячі вогників.
Був серед них і мій вогник надії?
Шибнула мені в голову, коли стояв посеред золотистої кам'яної тиші Святого Духа, думка: Чи прийшов би я сюди… чи дали б мені люди в руки скальпель, шкробачку, щітку й попросили б: розчисть оцю фреску, воскреси її, коли б мій «День, який я підглянув» висів у Подолюка на чоловій стіні.
Опісля я багато разів повертався в думках до цих перших хвилин перебування у церкві Святого Духа; що того дня я вийшов з-поміж черченських хрестів цілком інакшим, новим, одначе слід вони залишили… залишили рубець, який постійно нагадував про себе. І повірте, коли в твоїй душі існує рубець, то мусиш зважувати свої вчинки, слова, а то й помисли, бо рубець може заболіти, облитися кров'ю; рубець у душі не роговіє, не розсмоктується і не зникає.
Опісля я нераз оповідав знайомим і приятелям, а поміж приятелями, як водиться, були й вороги, як Вербень віз мене зі Львова до Черчена, як я відкривав для себе Опілля, як моя душа насичувалася чистим духом липневого сіна, як визирали з високих трав, немов хлопчаки в білих сорочках, приземкуваті білі хрести, що розбіглися довкола Святого Духа; як я бачив січових стрільців, що рівними рядами лежали на всіма забутому, без єдиної квіточки, без спомину і без єдиної сльози, на своєму кладовищі; як Святий Дух, заледве я переступив щербатий його поріг, виповнився людьми сучасними й минувшими; і як я, оточений цим людом, існував одночасно в давніх століттях і в дні теперішньому.
- Предыдущая
- 49/166
- Следующая