Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім - Малик Владимир Кириллович - Страница 39
Тим часом Любава ввела на подвір’я коней, а з хижі, почувши крик, вийшла чорнява молодичка з немовлям на руках. За подолки її спідниці тримався замурзаний чорночубий хлопчик, спідлоба поглядав на незнайомих людей.
Іван опам’ятався перший.
— Мамо, Ждане, ось мої... Це Варя... Тобто Варвара... І діти — Жданко та Настуня...
Мати пригорнула невістку, поцілувала дітей.
— Ріднесенькі мої! Я така щаслива!.. Вона знову заплакала.
Варя почала втішати:
— Не плачте! Ви ж дома... Житимете у нас... А Ждан поселиться поряд... Не плачте! Ходімо до хати — пообідаєте та спочинете з дороги... Ходімо!
Сама, теж плачучи, взяла стару за руку і майже силоміць повела до хатини. Любава пішла за ними.
А брати поспішили до коней — напоїли, потриножили і пустили на леваду пастися. Потім стали на обніжку під старою розлогою грушею, всіяною дрібними жовто-брунатними гниличками. Ждан зірвав одну, вкинув до рота.
— Смачна яка!.. Не раз у неволі снилася мені наша груша. Не хатина, не двір, а груша на межі з Лебедями, на яку ми колись малими здиралися, мов вивірки, і ховалися там, серед гілля, від батькового чи материного прочухана... А прокинувшись, думав: повернуся коли-небудь додому — поставлю під нею хатину...
— Ось і став на лебедівському городі, — сказав Іван, пригладжуючи розпатланого чуба, що кучмою звис над лобом. — З лебедівського роду нікого не залишилося... А ми гуртом допоможемо — я, мати, твоя жона...
Ждан усміхнувся.
— Ти про Любаву? Вона не жона мені. Але весною ми поберемося...
— Жона чи не жона — все одно допомагатиме.
— Допомагатиме, — погодився Ждан. — День чи два відпочинку — та й зачну тягати з лісу дерево. Щоб до осені поставити хижку.
— Не хижку, а хату, — заперечив Іван. — Досить, що в мене хижка. Тепер тісно... Але ж нас було тільки двоє — Варя та я. А ти не сам — гуртом зробимо.
Вони довго стояли у затінку під грушею, вели тиху розмову, міркували, як жити, де сіяти озимину, як вигідніше продати троє Жданових коней та купити за них худобу, свиней, птицю, яку зводити хату. Розмовляли б і далі, до самого вечора, та з хижки вийшла Варя, погукала:
— Досить вам, хлопці! Обідати пора!
РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ
1
В суботу, перед вечором, князь Ігор з князями та дружиною прибув до Путивля, своєї другої столиці, яку він дуже любив. Послані заздалегідь гінці сповістили про перемогу над ханом Обовли — і над високими путивльськими горами, над усім містом та зеленим Засейм’ям гучно залунав з церковних дзвіниць урочистий благовіст.
Княгиня Євфросинія з дітьми та юною княгинею Ольгою Глібівною, жоною Всеволода, котра прибула з Трубецька, ждала переможців на майдані, перед міською брамою. Побіля княгинь, але тримаючись трохи позаду, стояв разюче схожий на Ярославну вродливий чоловік років тридцяти трьох. Чорна оксамитова шапка з малиновим верхом відтіняла блідість його чола, з-під розстебнутого легкого каптана, розшитого канітеллю, виглядала блаватна кошуля, а на ногах жовтіли легкі літні чоботи. Його ліва рука лежала на держакові меча, а він сам, виструнчившись, напружено вдивлявся в обвітрене, засмагле обличчя Ігоря, який, скочивши з коня і розставивши для обіймів руки, швидко наближався до княгині та дітей.
Ігор не помічав його, як не помічав і всіх інших, хто зібрався тут, окрім своєї сім’ї. Він притьмом кинувся до них.
— Ярославно! Княгине! — зірвалося з його уст.— Ладонько моя!
Євфросинія метнулася на той поклик, мов пташка, і впала йому на груди.
— Княже мій!
Ні на кого не зважаючи, Ігор поцілував її в мокрі від щасливих сліз очі, в тугі, по-дівочому рожеві щоки. Потім повернувся до синів, кожного підняв перед собою, поцілував, а доньку, найменшеньку, кілька разів підкинув високо вгору, аж та заверещала від задоволення та втіхи.
Потім, поки Ярославна обнімала сина Володимира, а Ольга Глібівна — князя Всеволода, глянув на ошатно вдягненого чоловіка, що напружено і невідривно дивився на нього. Вигукнув:
— Княже Володимире Ярославичу! Брате мій! Яким побитом? — і, простягнувши руки, обняв його. — Я радий вітати тебе, княже, на сіверській землі! Мій дім — твій дім! Брат моєї жони — завжди бажаний тут гість!
Володимир спалахнув радістю, щоки його почали поволі рожевіти. Він міцно потис Ігореві руки, теж обняв його.
— Дякую, княже, — промовив розчулено, — дякую, брате мій! Правду сказати, не без страху я їхав сюди. Боявся, що слово грізного князя Ярослава, вітця мого, вже і до тебе дійшло, як наздоганяло мене всюди, де я з’являвся, і ти вирядиш мене на всі чотири вітри...
Ігор нахмурився.
— Я не боюся твого вітця, а мого тестя, Володимире... Хоч він і наймогутніший на Русі володар, я не боюся його... Я тут, у своєму князівстві, господар, і ти можеш у мене жити стільки, скільки тобі захочеться! Ось тут, у Путивлі, й живи! Город міцний, край багатий, дичина в лісах не перевелася — втішайся ловами, а нападуть половці — захищайся. Путивльці — воїни знатні!
— Дякую, Ігорю. Я з радістю скористаюся твоєю гостинністю. Тут справді гарно, як у нас у Галичині, а головне — тихо, спокійно. Буде змога і подумати, і почитати, і записати в літопис усе, що бачив, чув, що пережив.
— Ти книжник, наскільки я пам’ятаю?
— О! Я зріс серед книжок!
— Тут матимеш час читати й писати... Так, Ярославно? Ярославна глянула на нього вдячними щасливими очима.
— Так, ладо мій! Володимир може у нас гостювати доти, доки отець наш не дозволить йому повернутися до Галича... А тепер прошу всіх до господи — за стіл!
Після вечері, на якій були присутні, крім князів, бояри, воєводи та ліпші мужі, у гридниці зосталися лише свої — Ігор та Євфросинія Ярославна з дітьми, Всеволод з Ольгою Глібівною, Святослав Олегович, племінник Ігорів, та Володимир Галицький. Євфросинія Ярославна підвелася, обвела поглядом довгий стіл з порожнім посудом після пиру.
— Ходімо від цього безладу до нас у світлицю — посидимо по-сімейному.
Всі перейшли в князівський терем, у простору хоромину.
Тут було чисто, прохолодно, пахло воском від свічі, що потріскувала у бронзовому підсвічнику, і ладаном.
Ігор та Ярославна з дітьми сіли по один бік столу, гості — по другий бік. Старший чашник вніс холодного пива та сирівцю, поналивав у келихи.
Володимир Ярославич побачив гуслі на столику біля вікна — взяв до рук.
— Дозволите? — глянув на Ігоря та сестру.
— Просимо, просимо! — загукали всі.
Володимир пройшовся пальцями по струнах, вслухаючись у їх звучання, а потім тихо заспівав:
Його сильний, приємний голос заповнив собою всю світлицю, зачарував серця тих, хто сидів за столом. Сам співець теж був захоплений піснею і звучанням струн — зблід, примружив очі і вслухався в останній акорд довго, аж поки він не згас у найдальших закутках терема. Володимир був красенем, разюче схожим на сестру, тільки риси обличчя його були різкіші, мужніші, а чуб та борода — темніші, аж каштанові.
— Боже, це пісня Янова, — прошепотів уражено Ігор. — Її любить співати мій учитель Славута. Звідки ти знаєш її?
Володимир лагідно усміхнувся.
— Ну як же! Я ж зять князя Святослава Всеволодовича, а Славута — його співець і друг. Я не раз чув від нього пісні славетного співця. Більше того, під час нашого весілля з Болеславою, покійною моєю жоною, донькою Святослава Всеволодовича, він подарував мені переписані ним власноручно пісні Янові. Тож не дивно, що я багато з них знаю напам’ять.
- Предыдущая
- 39/119
- Следующая