Юрій Юрійович, улюбленець жінок - Положій Євген - Страница 29

— Якось зробили, — відповів Юрій Юрійович без притаманного йому ще до нещодавно перед Добронравовим ентузіазму, — зі Славком на заводі. А коли комп’ютери повернуть, Миколо Миколайовичу?

Добронравову, певне, набридло брехати, та й у такій ситуації це виглядало б відвертим знущанням.

— Я думаю, що ніколи, — певне, це єдині чесні слова, які він вимовив останніми тижнями.

— А кому ви їх віддали, якщо не секрет?

Добронравов назвав ім’я вельми поважної людини, яке я не хочу тут називати, бо вона і досі при справах.

Через два дні Славко з Антоніною, які уважно дивилися весь цей час на самоті в осиротілій редакції телевізор і багато чому навчилися у нелегкому мистецтві кохання, беручи до уваги досить незручні редакційні крісла і невеликі столи, із величезним подивом спостерігали, як до кімнати повертається техніка. Ні, з Добронравовим не сталося ніякого дива, ніхто не залишив йому спадок, і він не знаходив золота: просто Юрій Юрійович знайшов ту поважну людину і викупив комп’ютери, взявши гроші в борг у Герцога та його мажорної компанії.

Останнім, що з’явилося на столі і після того, як підключили комп’ютери, був торт його власної випічки.

— Юрію Юрійовичу, хто навчив тебе пекти такі смачні торти? — питала, облизуючи чайну ложку, здивована вкрай Тоня. — Хоч одружуйся з тобою, такий ти на всі руки майстер!

— Ти вже одружена, — серйозно відповів Юрій Юрійович. — Ніхто не вчив. Сам. Колись я хотів виховувати дітей, створити свою систему виховання, більш модернову, збудовану на сучасних реаліях життя, щоб діти росли добрими і сміливими. Але не судилося.

— Ну, тепер-то ти наймолодший у місті головний редактор найпопулярнішої газети, — відгукнувся Славко, — скоро розрахуємося з боргами, наймемо людей, заживемо веселіше!

— Я люблю свою газету, — Юрій Юрійович так і сказав — «свою». — Як процес, як подарунок, який мені дала доля, щоб не жебракувати і не їхати з міста. Але мені не дуже подобається те, про що ми пишемо. Точніше, зовсім не подобається.

— Як це так?! — здивувався Славко. — Як не подобається? У нас найкраща газета!

— Я й не сперечаюся. Але я її ніколи не читав би, коли б був сторонньою людиною. Але і без неї я тепер жити не можу, такий от парадокс! До того ж, навіть весь цей наш майбутній добробут, яким ми маримо, він повинен же бути для когось. Для когось, — задумливо і сумно повторив він. — А я зовсім самотній.

Як тільки Добронравов перестав сувати носа у життя газети і лапу в касу та полишив у спокої техніку, яка тепер невідомо кому й належала, справи пішли вгору. Наклад ріс невпинно, з’явилися розповсюджувачі, дідусі й бабусі з «кравчучками» і спеціальними пристроями, які вони навішували дивним чином собі на плечі — разом із міняйлами та наперсточниками на вулицях всіх маленьких та великих міст країни вони стали живими символами тих часів; запрацювали більш-менш розрахунки з поштою; в газеті навіть почала з’являтися реклама. На такому позитивному тлі Юрій Юрійович прийняв кілька принципових рішень. Насамперед він перестав торгувати газетою особисто, а винайняв на посаду керівника відділу реалізації одного зі своїх незчисленних однокурсників, що дозволило йому хоча б трохи відсипатися по середах; начальником відділку реклами він запропонував стати Антоніні, яка взялася до справи так завзято, що випадали дні, коли бухгалтер, яка також тепер з’явилася на підприємстві на постійній основі, не встигала приймати гроші за приватні оголошення та рекламні повідомлення дрібних підприємців. Для впорядкування роботи безпосередньо редакції Юрій Юрійович запросив на посаду відповідального секретаря кандидата психологічних наук Володимира Івановича, який нарешті зміг піти з ненависного базару і впритул зайнятись рубрикою для місцевих божевільних «Ви запитували — ми відповідаємо». Коректором став заступник декана філологічного факультету Олександр Васильович Кащенко. Сформувавши таким чином вельми достойний, за його розумінням, колектив, Юрій Юрійович призначив всім доволі солідну для того часу платню, але й навіть після цього, завдяки оборудкам із Інесою, які дозволяли багатократно зменшити собівартість, лишалися вільні кошти, які вони пустили на покриття будь-яких навколишніх та супутніх боргів Добронравова, які б могли завадити діяльності газети, а таких боргів виявилося чимало, можете мені повірити.

Тим часом містом прокотилися чутки, що Миколу Добронравова спіймали в Києві на залізничному вокзалі при спробі сісти в потяг «Київ — Варшава» і помістили в СІЗО. Юрій Юрійович на чутки уваги не звертав, а займався своїм ділом. Нарешті він міг левову частку часу присвятити редакційній політиці газети, яка, хоч і користувалася великим попитом, могла б ще більш достойно відповідати на виклики суворого часу.

Як ми знаємо, Юрій Юрійович завжди знаходив вельми оригінальні рішення, здавалося б, найскладніших проблем. На щастя, він не втратив свого дару навіть після стількох випробувань, які могли б завдати нищівного удару по психіці будь-якої навіть найстійкішої людини, примусивши втратити віру в усе добре і найкраще. Але Юрій Юрійович був не такий. Ось, наприклад, як просто і оригінально він вирішив питання з астрологічним прогнозом. Думаю, що для ясного розуміння часу та простору тут необхідно додати, що всі ці події мали місце, коли не існувало ні мобільних телефонів, ні навіть Інтернету, ні кабельного чи супутникового телебачення у широкому використанні, а факс вважався небаченою розкішшю, тобто інформацію, окрім невеличкої купки старих газет та журналів та слаборозвинутого телебачення, черпати було нізвідки.

Саме по факсу на перших порах редакція «Газети Добронравова» і отримувала астрологічний прогноз від якогось вченого приятеля Миколи Миколайовича, який іноді вражав своїми несподіваними зв’язками з різноманітними маргінальними і окультними товариствами, як, наприклад, той же Дугін зі своїми профашистськими «Елементами». Вчений приятель жив аж у самій Москві, де, певне, як і в усякій іншій столиці світу, особливо під час історичних змін та пертурбацій, вельми популярними у різнобарвних еліт стають спіритичні кружки, зайняття йогою, камасутрою, магією, а також астрологічні практикуми по ночах із суботи на неділю. Тож наш вчений-астролог вважав себе яскравою молодою зіркою, що тільки-но почала своє сходження на небосхилі світової астрології, але Юрій Юрійович, видаючи зарплату, зважаючи на немалий гонорар — по двадцять баксів за тиждень — та високий, наче у співака-кастрата, голос астролога, який вони чули, звісно, лише по телефону, в серцях називав московську зірку виключно «блакитним карликом». Трохи звільнившись від організаційних питань, Юрій Юрійович нарешті дочитався і до елітного астропрогнозу і жахнувся — таку лабуду він не гірше, а той краще, міг писати власноруч. Тому, назвавши співробітництво із зіркою московських салонів «злочинним марнотратством», Юрій Юрійович почав пошуки місцевих талантів.

Першим і останнім більш-менш серйозним претендентом, не беручи до уваги когорту божевільних поетів і одного сторожа з цвинтаря, виявився мужчина без віку, як дві краплі мінеральної води схожий на відомого астролога Павла Глобу: вдягнений у все чорне, з чорним пронизливим поглядом, мохнатими бровами, які зрослися в одну смужку на переніссі, коротким і прямим, наче обрубаним сокирою, червоним у чорну ж таки цяточку носом. Передчуття Юрія Юрійовича не зрадило: астролог дійсно представився кращим учнем Павла Глоби, який до того ж підтримує з учителем постійний магічний зв’язок, і, посилаючись на це, запросив за тиждень роботи аж сорок баксів. Після цього виникла негарна пауза, з якої без слів, із одного тільки магічного погляду редактора астролог зрозумів, що зірки сьогодні не на його боці. Проте після такої красномовної відмови він повів себе напрочуд мужньо і професійно, тобто не скиглив і не принижувався, намагаючись набити собі ціну, а спробував, не відходячи, так би мовити, від каси, скласти за якихось там сто баксів кожному співробітнику видання особистий гороскоп на рік, місяць, тиждень, добу, день, ніч, годину, хвилину, мить; але, на жаль, його благі наміри так і залишилися намірами, і, благословивши газету курячою лапкою, претендент на астрологічний трон з високо піднятою головою залишив редакцію. Довелося Юрію Юрійовичу вмикати фантазію і братися за складання гороскопів самому, в чому, забігаючи наперед скажу, він досяг вершин майстерності. Його прогнози будувалися виключно на місцевому матеріалі і настрої, з яким він прокидався. А позаяк настрій у добродушного Юрія Юрійовича майже завжди був позитивним, то і гороскопи виходили також сповнені оптимізму. Зрідка, щоб читач не розслаблявся, Юрій Юрійович дописував страшилки на кшталт «Скорпіони, жителі проспекту Шевченка, бережіться темних під’їздів з сьомої до восьмої вечора» або «Козероги, які живуть у спальних районах — не займайтеся сексом із Близнюками при повному місяці, не виключивши світло у всій квартирі», на що отримував вельми схвальні відгуки від читачів і завіряння, що «цього тижня знову все зійшлося», що дуже дивувало Юрія Юрійовича, бо він завжди писав заголовки до своїх «прогнозів» навмання і часто-густо в останній момент міняв знаки зодіаку місцями.