Юрій Юрійович, улюбленець жінок - Положій Євген - Страница 10

— Відпустіть його, будь ласка, Надіє Йосипівно! — попросив Юрій Юрійович, набираючи у легені повітря для наступного свистка. — Він все віддасть.

— Звісно, що віддасть, — продовжувала викручувати пацану вухо Варфоломєєва, — куди він до чорта подінеться!

— Відпустіть мене, я нічого не брав! — заскиглив Лис.

Тут навіть Юрій Юрійович розсміявся і знову свиснув.

— Надіє Йосипівно, наше найголовніше завдання, щоб до кінця зміни всі залишилися живі та здорові, а табір не спалили, я так розумію, — сказав вожатий. — Тому дозвольте мені.

— Ти навіть не знаєш, з якими бандитами зв’язався! — з висоти свого педагогічного досвіду зітхнула Варфоломєєва і відпустила вухо малолітнього крадія. — І перестань нарешті свистіти! У голові мені дірку вже просвистів!

Так чи інакше, а з того дня шмони відмінили, а Юрій Юрійович почав здобувати в очах дитдомівських незаперечний авторитет.

Ввечері він попросив Масона, щоб всі діти, хто не хоче спати, пішли кудись погуляти, а сам залишився в спальні з малюками, яким почав травити свої коронні запитання та історії, та так що через деякий час всі, хто грали в карти і пили пиво в інших кімнатах, перейшли до Юрія Юрійовича і сиділи тихо, як миші на горищі.

— У чорному-чорному морі, у чорному-чорному квадраті, — оповідав вожатий замогильним голосом, — живуть чорні-чорні невдахи. Кожної чорної-чорної ночі чорні-чорні невдахи розхитують чорний-чорний квадрат, у якому вони живуть, і тоді на чорному-чорному морі здіймається шторм. Можливо, що також чорний-чорний. І тоді всі кораблі, що потрапляють у чорну негоду, тонуть, опускаються на дно, а люди, що пливли на них, починають жити у чорних-чорних квадратах і також стають чорними-чорними невдахами…

— Юрію Юрійовичу, а ви були на Чорному морі? — це Пончик, улюбленець усіх, кумедний худючий малюк, крізь сон мріє про море.

— Сто разів! — відповідає Юрій Юрійович.

— Так таки і сто? — запитує хтось із дівчат, але вожатий не звертає уваги і продовжує.

— …Інколи, коли дозволяє погода, на чорному-чорному пляжі чорні-чорні невдахи виходять на чорний-чорний пісок прийняти сонячні ванни і стати ще чорнішими невдахами. От чому довго перебувати на сонці шкідливо — всі, хто довго засмагає, з часом стають найчорнішими з усіх чорних невдах.

Коли ж сонячний диск закриває чорна-чорна хмара і настає чорна-чорна ніч, чорні-чорні невдахи летять у міста по всьому світу. Вони шукають там своїх майбутніх жертв, щоб забрати на дно чорного-чорного моря, тому що чорні квадрати, у яких вони живуть і за допомогою яких розхитують чорне море і здіймають шторми, дуже важкі й їм потрібна допомога.

Тому всім малюкам, щоб не потрапити до лап чорних невдах, потрібно вивчити і добре запам’ятати кілька простих правил.

По-перше, ніколи не лягайте спати поруч із чорним невдахою. Інакше вам насняться його сни і всі його невдачі миттю стануть вашими. Тому, коли ви вляжетесь нарешті у ліжко, ніколи не розмовляйте з тим, хто поруч. Хтозна, може чорні невдахи уже забрали вашого сусіда до себе, вляглися на його місце і тепер тільки й чекають, коли ви до них заговорите.

По-друге, ніколи не сідайте з чорними невдахами поруч у громадському транспорті, бо як сядете, то вас обов’язково попросять встати, щоб звільнити місце для бабусі, а коли ви відмовитесь, то в цей момент всі невдачі чорних невдах стануть вашими. Тож у громадському транспорті краще стояти, прокомпостувавши свій талончик, і не сувати руки у чужі валізи в надії на чужий гаманець — чорна доля невдахи зазвичай ховається саме там!

Головне, пам’ятайте: чорним невдахою може стати кожен малюк, який думає, що він може стати чорним невдахою. Ті малюки, які так не думають, ніколи не стануть чорними невдахами, не житимуть у чорному морі в чорному квадраті й не топитимуть кораблі, щоб взяти у рабство неслухняних малюків, які вночі, замість спати, бовкають язиками!

— Ми не бовкаємо, ми спимо! Юрію Юрійовичу, а як чорних невдах розрізнити поміж інших людей, коли вони летять на своє полювання?

— Це дуже просто: чорні-чорні невдахи геть чорні. У них чорне серце, бо вони злі на весь білий світ, чорна печінка, бо вони багато п’ють горілки, чорний-чорний мозок, бо їх часто хватає біла гарячка, особливо, коли вони смалять косяки і нюхають клей. Але це не стосується кольору шкіри, бо є країни і континенти, наприклад, Африка, де невдах називають білими і навіть білими-білими, але від цього вони не стають меншими невдахами. Там вони живуть у Білому морі всередині білого-білого квадрату. Це також не залежить від кольору черевиків, шортів, навіть кольору шкарпеток. Можна носити чорні шкарпетки і не бути чорним невдахою, але якщо ви бачите, що у когось білі або якось іншого кольору шкарпетки, але хоч трохи брудні, то знайте — це перша ознака чорного невдахи!

— Юрію Юрійовичу, а як люди потрапляють у біду і стають чорними-чорними невдахами?

— Багато хто з малюків на різних континентах цікавився у мене, чи може звичайний невдаха раптом стати чорним невдахою і потрапити у чорний квадрат, і всім я казав виключно правду. Не брехатиму я й вам: звісно, може. І брудні шкарпетки та інші брудні речі — найкоротша дорога до чорного-чорного дна, особливо погано прийдеться тим, хто не чистить зуби двічі на день. Серед вас є хто-небудь, хто не чистив зуби на ніч?..

Після подібних історій навіть у найсміливіших малих відчайдух починали один об один стукати нечищені зуби, під цокіт яких вони й засинали.

Масон, чия голова як старшого і відповідального за своїх від неорганізованості процесу відбою боліла не менше, ніж у вожатих, такому перебігу подій навіть зрадів. Він швидко змикитував, що віднині його підлітковій банді не потрібно чекати, поки малюки поснуть — тепер є класний вожатий, якого всі слухають і поважають. Тож вони можуть собі спокійно йти обчищати будинки і дачі в околицях табору одразу ж після відбою і не хвилюватись, що тут та як. Тому в особі Масона Юрій Юрійович отримав авторитетного помічника, безпосередньо зацікавленого результатами його праці.

Юрій Юрійович також зміг доступно пояснити Масону, що красти там, де живеш, — собі ж дорожче, та й не по правилах, до того ж, в обмін на вечірні «страшилки» вожатий домовився, що заборонені речі та речовини зберігатимуться в іншому місці, так для всіх буде краще. І практика таки невдовзі підтвердила, що Юрій Юрійович мав рацію. Коли ментівська опергрупа з Балашихи приїхала до табору і провела найретельніший офіційний обшук у корпусі «особливого загону», жодних речей, які вкрали протягом останніх двох тижнів із дач, там так і не знайшли. Масон у приступі вдячності навіть запропонував вожатому косяка, але той відмовився, натомість косяка відібрав і віддав мені, за що я йому до сьогодні вдячний.

Керівництво табору довго не хотіло вірити в те, що тепер із «особливим загоном» проблем майже не існує. «Давайте почекаємо трохи, товариші. Побачимо, що вони нам тепер викинуть», — бурмотіла спантеличена Варфоломєєва. Ще б пак, досвідчені педагоги Москви з тридцятирічним стажем не могли нічого вдіяти з тією шантрапою, а тут якийсь незграбний вожатий за три дні дає ладу, більш того, стає справді шанованою людиною там, де його колег і на поріг не пускали! Тож зрозуміло, чому всі очікували помилки, скандалу, невдачі, якогось грандіозного провалу, і кожен ранок Варфоломєєва починала планерку з запитання, в якому всіма барвами грала і заздрість, і захоплення: «Юрію Юрійовичу, у вас сьогодні вночі в загоні нікого не зарізали?» Та час йшов, а конфліктів та бійок більше не траплялося, хіба що де-інде щось крали зовсім малі Пончик і Лис, в основному їжу, але за це їх навіть ніхто не лаяв. Дитдомівські взагалі поводилися так, наче втекли з голодного краю, точніше, так воно і було. В їдальню вони вривалися ордою і бігом кидалися до своїх порцій, і куховарки шепталися поміж собою: «Вовченята, ну чисто дикі вовченята!» Якось я побачив, як Пончик і Лис підбігли до своїх місць, по черзі плюнули в перше, друге і третє і лише після цього, задоволені, спокійно прийнялися обідати. Я запитав у Юрія Юрійовича, що це за такий дивний ритуал, на що він відповів, що насправді це ніякий не ритуал, а елементарний самозахист: малі плюють у свої порції, щоб старші їх не відібрали, що трапляється, як за ними не доглядай, кожного дня. Це, до речі, щодо справедливості законів серед такого контингенту — хто сильніший, той і ситий.