Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Логіка речей - Кожелянко Василь - Страница 27
Я — продукт мислі Бога, та оскільки Я створений за Його образом і подобою, то й світ — продукт моєї мислі. Тому центр Всесвіту там, де моя свідомість! А інші? Для когось інші — пекло, але Я не знає, хто такі інші, Я знає, що Я — центр Всесвіту».
Шкода, звичайно, що ці, хай плутані, але, як йому здавалося, глибокі думки залишаться не зібраними у філософську систему і просто пропадуть. Бо хто зважатиме на якісь нотатки в записнику старого професора на пенсії. До того ж, нерозбірливим почерком. Ясна річ, що старий під тягарем років трохи зсунувся з розуму. Ех, треба було записувати свої думки відразу в ноутбук, може, тоді хтось звернув би увагу на незвичайні файли. А він мав намір комп’ютером писати вже чистовий варіянт, а поки що нотував у зошит в чорних цератових палітурках.
Від жалю за незакінченим (а якщо чесно, то навіть не початим) трактатом «Світ як думка і уявлення» панови Миколаєви знову страшенно захотілося жити. А для цього передусім треба якось видістатись із цієї ями, тобто колодязя, бо вода, поки він тужив за нефортунною долею «нового слова у світовій філософській думці», піднялася вже до гомілок. Розум, крім варіянта з драбиною, яку подає хтось згори, нічого більше для порятунку особи пана Миколая не сприймав.
Але що більше пан Миколай прагнув нагору, то більше в цьому правильному розумі руйнувалися конструкції раціональних логічно вивірених схем, і його заполонювала якась гарячкова весела хвиля. Сюрреалізм, востаннє тверезо подумав пан Миколай і пустився берега.
Колись у дитинстві, коли вони з хлопчиками пасли корів на толоці, дізнавшись із школи, що Земля кругла, вирішили копати тунель до Америки. Бо там є жвачка! Вчителька географії на питання, чи це можливо, відповіла, що теоретично так, лише складно буде пройти земне ядро, бо там постійно клекоче вогонь. Малого Колю це не хвилювало, він знав, що вогонь пройти можна в азбестовому скафандрі, його бентежило інше: якщо він буде копати-копати і опуститься згори вниз, то чому в Америці він мусить вийти на поверхню знизу нагору? Хлопці на толоці відповіді не знали, тому вони вирішили копати і самим побачити, як воно буде. Викопали зо три метри, а потім пішов дощ, і яма завалилася. Коли знову розпогодилося, їх захопили інші ігри. Але чому так, що, копаючи, він просувається згори вниз, а в Америці має вилізти знизу нагору, пан Миколай не знає й тепер. Адже це в теперішньому його становищі — один зі способів порятунку.
Копати-копати… І вигулькнути з-під землі на Бродвеї. Але чому копати — вниз, а вигулькувати знизу?… До вечора пан Миколай думав лише про це, а коли стемніло і вода дійшла до пояса, до нього повернувся ясний розум і він усвідомив, що божеволіє.
Господи, а там, нагорі, - життя і світ. Рання осінь. Найулюбленіша його пора року, з малих літ (попри те, що треба йти до школи після канікул) донині, коли його життєвий круг уже проминув не лише ранню, а й пізню осінь. Там — таке толерантне сонце, що дає холодне світло зранку й надвечір, і лише наполудне може за бажання демонструвати силу — припекти тім’я. Але ж у нього є пречудовий солом’яний бриль. У ньому дуже добре ходити коло винограду, біля бджіл і ходити кукурудзою по гарбузи. Лише о цій порі пан Миколай здогадувався, що міг би стати художником. Якби замолоду він навчився малювати, то тепер виконав би свій автопортрет у жовтому із синіми ексцесами. Він намалював би себе, але не такого, як є, а такого, яким має бути: старого, але здорового на вигляд, худорлявого, сухого, дуже засмаглого, з білою цапиною борідкою та з вбраним у білого золота коронку лівим різцем, — це важливо мати напереді хоча б одну «бляшку», бо це дає зрозуміти, що в чоловіка ще свої зуби. Він у зеленувато-вилинялому байковому костюмі (аби не дратувати такої ж барви траву) і, як уже було сказано, у жовтому солом’яному брилі — повна солідарність із сонячним світлом, посіченим гіллям грецьких горіхів, майже достиглою кукурудзою і полив’яним відром, ущерть повним криничної води, та дружній нейтралітет із ясно-синім небом і темно-синім виноградом. Паралельно уявлявся суто буковинсько-балканський натюрморт у цих же тонах, але з додаванням білого: на скатертині домотканого вибіленого полотна, вишитій синіми нитками, — паруюча золота мамалига на темно-медяному дерев’яному кружку, в блідо-блакитному полумиску — бринза барви слонової кістки та будз, приглушено білий, як зламана вітром жоржина… Ні, не вийде жовто-блакитно-біла ідилія — у картину зухвало вривається темно-червоне — карафа з вином і велика склянка, з якої — бо хто втримається — вже надпито.
Нагорі гавкали пси — нервово-розпачливо Барсик і тужливо-неквапно Шоколадний Джо, чи сумно нявкав кіт Бегемот, пан Миколай не чув, але був переконаний, що й цей не мовчить. Вода прибувала. Пан Миколай надумав помолитися до Бога. Господа нашого Єдиного, на небесах сущого.
Він почав згадувати Отченаш, але згадалося інше, не зовсім доречне для даного становища.
Як він тоді ще порівняно молодий (ну, середнього віку) лапав, що називається, Бога за ноги (хоча тоді він уживав «б» мале). На той час він досягнув усього, чого бажав, — став доктором наук, професором, членом партії, отримав престижне житло, високу зарплатню, доступ до «сфер», мав дружину, дітей, коханок, купив авто, мисливську рушницю, відео, завів псів, підлабузників, звичку пити каву без цукру, зате з коньяком… У нападах ейфорії від усвідомлення довершеності й повноти свого існування він казав уявному Богові-богові: ну, що?! Бачиш, тебе нема, а я є, я — сповнений життя, достатку, насолоди — і все без твоєї допомоги, без ласки, без хваленого твого промислу.
Пан Миколай хотів таким чином утвердитись у своїй вірі у правильний вибір фаху — наукового, як тоді казали, атеїзму. Він прагнув довести свій матеріялізм до абсурду і відкидав усе, що не приносило користі чи задоволення тілу, тому дуже намагався зневажати мистецтво, а передусім поезію. Щоправда, свого візаві Бога-бога він, хоч як намагався, зневажати не міг, тому він Його-його ненавидів. Коли звівався сильний вітер, але — це важливо — без дощу, — пан Миколай вилазив на лисий горб, розстібав піджак, аби він розвівався, як середньовічний плащ, підносив догори руки і кричав Йому-йому: «Ну, що?! Що ти можеш мені зробити?! Бери вбий мене блискавкою, забери вітром у безвість, розверзни піді мною землю! Ага, не можеш! Не можеш, бо тебе нема! А я — є, є, є! І ще довго буду, бо — людина!
А ти — ніщо!»
Згодом йому стало ліньки вилізати вітряної погоди на лисий горб, пізніше стало стало смішно з себе, а тепер у колодязі, у воді, що прибуває, пан Миколай визнав, що не мав тоді рації. Бог — є!
Задля справедливості треба зазначити, що до визнання Його існування пан Миколай дійшов не лише тут і тепер, за кілька годин до ймовірної смерті, - він уже давно підозрював, що щось тут не так. Кілька дивовижних збігів подій, пов’язаних між собою не на матеріяльному, а на символічному рівні, два-три його власні пророчі сни, особливо щодо смерті знайомих людей, абсурдна алогічність історичного розвитку на зламі вісімдесятих-дев’яностих років минулого століття, що відчутно позначилось і на його долі, - все це пробило помітні тріщини у підвалині його матеріялізму. Він перестав бути фундаменталістом.
А потім відчув Ісуса Христа. Йому минуло сорок сім років, і було це на Великодні свята. Треба сказати, що Великдень, Різдво і храм пан Миколай відзначав навіть тоді, коли ще був войовничим атеїстом, — йому подобалися особливі майже ритуальні страви, що неодмінно готувалися до цих свят: різдвяні боби, грибна зупа, печена риба, великодній хрін, тертий з бурячком, і зелений часник до шинки, ковбаси і варених яєць, храмові когутячі холодці, солодкі перці в соусі, смажені в яблуках гуси… А тоді, це було ще Великоднього вівторка вранці, він, гнаний міцним похміллям, вийшов із хати з наміром походити трохи садом, аби стало легше, і тоді, коли в небі клубочилися хмари — темно-сині, просто сині, блідо-сині і подекуди рожеві, він відчув присутність Його. Ісус Христос уявився йому великим покривалом, що огортає все, не втрачаючи водночас своєї звичної людської іпостасі, великим, як небо, але значно більшим… За мить відчуття минуло, і матеріялізм у формі похмільних мук забуяв із новою силою.
- Предыдущая
- 27/32
- Следующая