Логіка речей - Кожелянко Василь - Страница 2

Разом з цими словами припиналася дія алкоголю, і я, поклавши слухавку з її зміїним пі-пі-пі, розгублено роззирнувся помешканням. У гості прийшов порожній занудливий Великий Будень.

Ні, не в гості, а на «пеемже».

Але чекай. Нема такої муки, аби її хлоп не витримав! Є ще на світі холодильник, мила моя, а в ньому…

Ху! Гульк. Сир.

Що ж, з одного боку, без неї буде трохи тяжко у плані фізіологічному, трахається вона дуже добре, щодо легких збочень не комплексує, оргазму досягає швидко, що вивищує мене — буду відвертим — у моїх же очах як класного чоловіка, та й, здається, підходимо ми одне одному майже ідеально, крім того, ми люди одного кола, є про що поговорити у перервах між, з іншого — не знаю, як я для неї, але для мене вона вже стала тягарем, якого рано чи пізно треба було позбуватися. Ось воно й настало.

Ху-у-у. Гульк-гульк-гульк. Трохи сиру.

А що на нас чекало у цьому світі загсів, обручок і соціяльних табу? Так довго тривати не могло, це правда, чи створювати було нову родину? Хіба не зрозуміло, що побут, особливо наш, убиває будь-яке, навіть кармічне, як вона каже, кохання?

Тому все правильно я вчинив.

Гульк-гульк-гу… Ага, сир.

Бєлая рєка… Бєлая рєка…

Я почав багато чого розуміти. Мені відкрилася найсокровенніша таємниця Сущого: виявляється, все минає, нічого нема вічного, а кожна форма старіє, нівечиться, руйнується. Ось і я, такий просвітлений, наразі розміщений у тілесну форму гарного хлопця, яка років за п’ятдесят зробиться дуже потворною, а потім узагалі зотліє й розсиплеться в порох. Я гірко заплакав. Плакав солодко й довго… аж поки не закінчився коньяк, рештки якого, змішані зі слізьми, уже не мали кондиційної міцности. Я на нього образився, по-перше, за те, що він так швидко скінчився, подруге, ослаб, по-третє, чому так є? Можна було помститися, викинути його, гада виноградного, з себе в унітаз, але перемогла скупість. Я приліг на канапу і заснув.

Прийшов сон. Радісний, кольоровий, еротичний. Ми з нею йдемо дуже зеленою травою, десь за нами синя, кольору джинсів після першого прання, повільна річка, попереду — ліс, де під срібними стовбурами буків стелиться смарагдовий мох, на якому подекуди ростуть симпатичні мухомори з яскраво-червоними в білий горошок шапками. Ми з нею йдемо з наміром зайнятися сексом і обговорюємо, як би зробити найоригінальніше. Я десь їй кажу, може, у воді, ні, вона відповідає, це те ж саме, що у ванні, тоді на мохови між грибами, та ти що, чим це відрізняється від дивана, що ж, тоді в мене з’являється зухвала думка, давай, кажу, в повітрі, це як, вона запитує, а так, злітаємо обоє в повітря і там кохаємось. Ми сходимо на невисокий горбик, беремося за руки, розбігаємося і злітаємо, поки летимо, вона вже виявляється цілком голою, я обіймаю її, легко входжу, ми зависаємо у просторі, для зручности я обпираюся ногами об хмаринку, вона досягає оргазму одного, другого, тепер ти, але я не можу, можна уже, знаю, що можна, та я не можу, та що ж це таке, такого ще зі мною ніколи не було…

Від цієї прикрої думки я прокинувся.

Де я? Котра година? Дев’ята вечора. Голова не боліла, але в роті було страшенно сухо і вимагав випорожнення переповнений сечовий міхур. У мене з’явилася мрія про великий келих холодної мінеральної води з газом. Але в холодильнику такого дива не виявилося, як не було там ні соку, ні пива, ні вина, та взагалі, в квартирі не було ні краплі придатної до вжитку рідини, навіть чайник пересох. Довелося мобілізувати всю свою волю і пити з водогону. Стало ще гірше. Є рятівна думка, але соромно її визнавати, треба просто одягти куртку, взяти гроші, вийти в місто, пройти сто кроків, а там — там є все! — бо там універсальний комерційний гастроном. Але ж ти, слизняче, крім мінеральної води, візьмеш іще коньяку, в крайньому разі — пива, а це вже сам знаєш що. Що?

Не знаєш? Чи, може, забув? А якщо виявити притаманну тобі твердість, піти і просто взяти п’ять півторалітрових пляшок мінеральної води і все? Ну, їстівного ще можна купити, ось шинка закінчується, можна взяти червоної ікри, зелених огірків, чогось до чаю. Треба від’їдатися, бо з цим коханням схуд, як емігрант. Ось так і зроблю.

Поки не зачинено.

У магазині я пережив коротку, але надзвичайно енергомістку гамлетівську драму: купити чи не купити? Купив. Робив закупи майже на «автопілоті» і вже вдома почав роздивлятися принесене. Як і планувалося, харчі: шинка, кав’яр, свіжі огірки, батон, до чаю не взяв нічого, натомість приніс дві півторалітрові фляги світлого пива «Оболонь» і пляшку «Чайки»… Ну і дві пляшки мінеральної, звичайно. Все зрозуміло, але навіщо ти взяв пиво і коньяк? Крім того, що поєднання цих двох рідин — гидота неймовірна, ти ж нап’єшся і завтра будеш пити знов. Ні!..

Завтра ні. Хоча… Завтра субота, можна просто пивком змити абстинентний синдром, в неділю утриматися, а в понеділок, зі свіжими силами, як кажуть… Але треба їсти, головне їсти, бо якщо не будеш їсти…

Я приготував собі розкішну, як на цей скрутний час, вечерю. Взяв сковороду, вилив на неї трохи олії, запалив газ і покришив головку часнику, коли він зарум’янився, вдарив туди трійко домашніх, куплених на базарі яєць, порозливав ножем жовтки, посолив і густо присипав меленим чорним перцем; коли яєчня трохи підсмажилася, зняв її з вогню, покришив зверху кільцями велику цибулю, поклав накривку і поставив на маленький вогонь. Поки ця смакота доходила, нарізав шинки, сиру, цитрину, вийняв із бляшанки дев’ять маслин, по три на кожне яйце, в окремій тарілці приготував зелений огірок, покраяв його, посолив, полив олією і цитриновим соком.

Я постановив собі так: гарно собі вечеряю, випиваю півпляшки коньяку — ні краплі більше — і лягаю спати. Вранці похмеляюся, снідаю, протягом дня випиваю пиво, лягаю спати і в неділю зранку прокидаюся вже без похмілля.

Все. За цими клопотами з балансуванням на краю алкогольного провалля і про неї, кохану… колись… забуду…

Я з’їв усю вечерю, але випив також усю пляшку коньяку і флягу пива, а вже тоді заснув. Серед ночі прокинувся від сушняку і бажання помочитися.

Випив іще одну флягу пива…

Вранці встав і, коли збагнув, що до чого, впав у темно-червоний липкий гарячий розпач. Від усвідомлення власної ницости хотілося ридати, але навіть на це не вистачало сил. Ще позавчора ти був непитущий — ну майже, — вольовий, впевнений у собі хлопець, у тебе була кохана жінка, дуже вродлива, розумна, сексуально з тобою сумісна… А тепер?! Учора ти напився, — десь у глибині свідомости ворухнулася думка, що сьогодні питиму знов, — з коханою розлучився — і ще одна підла думка миттєво майнула: назавжди…

Я мляво загудів, намагаючись викликати в себе сльози. Марно. Ве-е-е-е… Гу-у-у… Ве-е-е…

Та скільки, бля, можна гудіти? Треба рятуватися. Я подивився на годинник, за пів восьма, до відкриття магазину ще тридцять хвилин. Можна збігати і в генделик, але ми ж вольові… Тим паче треба подбати про зовнішній вигляд, не підеш же ти до міста схожий на алкаша. Я знехотя став під душ, але дозволив собі не голитися — субота, вихідний, та й хто на тебе дивиться? Потім одягнув свіжі труси, футболку, помастив попід пахвами гелевим дезодорантом, а шию протер лосьйоном «Gillette». Одягнув джинси, темно-синій светер, подивився у дзеркало — нормальний чоловік, лише неголений і очі червоні. Так, те, що неголений, списується на моду, а щодо очей, є в мене окуляри-хамелеони в «золотій» оправі, їхнє скло у приміщенні світлішає, тож цілком можуть правити за оптичні. Отже, йде собі молодий інтелектуал із кількаденним заростом, у задимлених окулярах, заходить у магазин, прямує до відділу спиртних напоїв і ввічливо просить:

— Дайте мені, будь ласка, дві півторалітрові фляги пива, світлого, «Оболонь», і велику пляшку «Зубрівки».

Це було в суботу зранку, а того ж дня ввечері цей самий інтелігент в окулярах знову прийшов у той самий відділ і замовив те саме.

У неділю я прокинувся о четвертій годині і втямив дві речі: без неї жити я не можу і дуже хочу пити. Телефонувати до неї о четвертій годині?