Тероріум - Кожелянко Василь - Страница 8

Він дав розпорядження оперативникам перевірити по всіх поштових відділеннях, хто того дня отримував цінні бандеролі. Якщо такі знайдуться, то для золотарів буде робота. Потім П. С. Ученій засів у спецлабораторії Інституту морфосолетонного поля, де науковці з’ясували, що каблучка «Смерть Кромєшного» зроблена із золотого унітазу, який був на знищеному президентському літаку.

Тепер стало ясно, чия робота, ці посилки - від підлих терористів-ювелірів.

- Вистежи мені, друже Ученій, - майже запобігливим тоном говорив з детективом ґенерал Курвенко, - і тебе полковником зроблю, нагородами обсиплю, а на пенсію підеш ґенералом.

- Я вже йшов з вашого колхозу на пенсію, підполковником без надбавок.

- Е, Петя, хто староє помянєт…

- Ви мені чогось недоговорюєте, товариш ґенерал, щодо цих золотих дурничок. Я мушу знати все.

- Ну, друже Ученію, наш президент…

- Це я знаю. А чи є якісь додаткові деталі? - Є, Петре. Ґенерал Курвенко змушений був розповісти П. С. Ученію про таємну появу каблучки у президентській спецкімнаті. Потім вони разом пішли до президента просити дозволу оглянути ту каблучку.

А. Д. Кромєшний уже не довіряв нікому. Він сам повів Ученія у супроводі ґенералів Курвенка, Лайнова та Кіріл Кірілича.

Те, що побачив президент, його вже не стільки налякало, скільки зацікавило. На каблучці з’явився новий орнамент: коло вкрилося ще одним ланцюжком з ромбиків, цього разу з нитки лимонного золота. Ланцюжки перепліталися таким чином, що середина одного ромбика припадала на точку з’єднання двох іншої барви.

- Оно мєняєтся, - голосом тяжко хворої людини прошепотів А. Д. Кромєшний. Потім президент розповів присутнім про всі метаморфози «чьортова кольца» і, віддавши ключі Кіріл Кіріличу, пішов спати.

П. С. Ученій порекомендував поставити довкола зловісного прибульця чотири телекамери і ще міцніше замкнути сейф.

7

КИТАЙСЬКА ГОЛОВОЛОМКА

- Вони хочуть зустрітися, Роксолано, - доповів осавул Довбуш своєму командирови полковнику Роксолані.

- Навіщо? - нахмурилася Роксолана, не відводячи погляду від монітора свого кишенькового комп’ютера - вона переглядала свіжу пресу.

- Чесно кажучи, я не знаю, - Довбуш трохи нервувався. - Але дуже зацікавилися, коли я вийшов з ними на зв’язок.

- А чому ти це зробив? Чому не погодив зі мною?

- Спочатку дам відповідь на останнє. Ви були у Карпатах, я - тут, у Києві, зв’язуватися з тобою - коли ти керуєш бойовою операцією - це відривати, тож я зважився на ініціативу. А чому я вийшов на контакт з ними? Їхній бос дав сигнал. У одному зі своїх газетних інтерв’ю щось дуже хитро натякав про діалог навіть із найбільш деструктивними силами. Ось я електронкою й послав йому пропозицію.

- А чи треба? - Роксолана відірвалася від монітора і пильно поглянула на Довбуша.

- А чому б і ні? Корпорація «Не хлібом єдиним. Іnс.» - найбільша, найвпливовіша, найпотужніша промислова імперія у Східній Европі та Євразії. Це ж фактично - продовольчий склад континенту. Адже універсум хлібного типу, синтезоване комбім’ясо та молокопродукти генетично модифіковані - це основний харч більшости населення…

- Я знаю, - обірвала його Роксолана, - але для чого нам цей контакт?

- Не знаю! - надувся Довбуш. - Але я вважаю, що вислухати їх треба.

- Як нам убезпечити себе від сюрпризів? - спитала Роксолана тоном людини, що прийняла рішення. - Я маю на увазі різні там засідки…

- Вони все передбачили, Роксолано, - пожвавився Довбуш, - вони готові, аби ми їх вели, куди завгодно, хоч у гори, хоч у ліс, хоч у будь який мегаполіс України.

- А вони - маячки?!

- А ми - детектори!

- Гаразд, готуй зустріч. Орієнтовно: Чернівці, мисливська база у Кам’янецькому лісі. До речі, Довбуше, він, цей їхній керівник, що, китаєць?

- Я його не бачив, його взагалі мало хто бачив у обличчя. Та судячи з прізвища - Ко Ше Лін, - або китаєць, або швидше кореєць.

- Хто з наших бійців знає східні мови?

- Та, мабуть, ніхто, - розгублено відповів Довбуш.

- Погано з особовим складом працюєте, осавуле, - сухо промовила полковник Роксолана, - боєць Чіпка володіє китайською. Отож наказую включити його до складу контактної групи.

- Гаразд! - скреготнув зубами Довбуш.

- Ви вільні, осавуле.

Довбуш, ледве приховуючи образу, покинув конспіративне помешкання. Роксолана, залишившись сама, трохи подумала, а потім набрала номер Чіпчиного мобільника.

Після того, як мисливська база за селом Кам’яна була оточена вартою бійців-ювелірів, а ретельне обстеження на самій базі не виявило нічого підозрілого, Роксолана дала команду Довбушу викликати з Києва голову правління фірми «Не хлібом єдиним. Іnс.», цього китайця (чи корейця) Ко Ше Ліна.

Через кілька годин його персональний літак з плазмовим двигуном приземлився на чернівецькому летовищі.

Потім Довбуш мобільним зв’язком дав вказівку Ко Ше Ліну з мінімальним супроводом сідати у посланий за ним бензиновий джип і віддатися на волю водія.

За сорок хвилин у будиночок, який Роксолана обрала штабом Організації, ввійшов голова правління «НХЄ Іnс.» з секретаркою (чи хто вона?) та двома охоронцями.

Роксолана з осавулом Довбушем, хорунжими Кармелюком і Тарасом Бульбою, а також бійцем Чіпкою яко перекладачем, вбрані у дорогі шотландські мисливські костюми, сиділи за великим дубовим столом. Ко Ше Лін був у елегантному твідовому костюмі та чорній сорочці, без краватки, його супутниця в діловому вбранні секретарки, а охоронці - у темній класичній уніформі бодіґардів.

Роксолана, пропонуючи сідати, роздивлялася прибулих. Ко Ше Лін був невисокого росту, коротко підстрижений, з високим чолом, помітним носом з горбинкою, жорсткими складками обабіч тонких губів, чорнобривий, кароокий, із сумно іронічним поглядом сорокарічний чоловік. Ні китайського, ні корейського у ньому нічого не було, це був европеєць південного романо-кавказького типу. Його супутниця теж чорнява, темноока дівчина із засмаглою шкірою і шляхетним овалом обличчя. Зате охоронці були справжніми китайцями. Чи корейцями…

Після церемонного взаємного представлення, запитань про здоров’я і обміну враженнями про погоду і чудову буковинську природу перейшли до справи.

- Я не буду переконувати вас, панове, - почав Ко Ше Лін (до речі, Чіпка залишився без роботи, бо «китаєць» розмовляв чистою українською мовою), - у малоперспективності терористичного методу боротьби. Ви самі це знаєте. Та якщо ви обрали шлях, я не можу його не поважати. Я схиляюся перед людьми дії. А ви саме такі.

Та я прибув сюди не компліменти перед вами розсипати.

Я маю до вас пропозицію.

Ко Ше Лін зробив паузу і випив коштовної реліктової води.

- Пропоную об’єднати наші зусилля!

- З якою метою? - спитала Роксолана «китайця».

- Нам теж не подобається режим Кромєшного!

- Дивно це чути.

- Чому? Адже ми так само потерпаємо від цього самодура, як і решта українського народу. Він заважає працювати! - Ко Ше Лін розчервонівся, очі його заблищали. - Через його тупість прибутки корпорації знизилися на піввідсотка… Та що там казати, цей режим пригнічує індивідуальність, самобутність особи, права людини. Чи не так, Ірен? - звернувся він до своєї супутниці.

- Авжеж, - посміхнулася «секретарка» і розстібнула два верхні ґудзики зеленої шовкової кофтини. На шиї у неї виблискував золотий хрестик із діамантами у плати новій оправі.

- Гарні жінки змушені приховувати подарунки коханих чоловіків, - сумно констатував Ко Ше Лін.

- Невже лише через те, що гарні жінки не можуть відкрито носити ювелірні вироби із золота, - Роксолана помахала рукою, так, аби всі помітили золоту каблучку зі смарагдом на підмізинному пальці її лівої руки, - ви хочете боротися з режимом Кромєшного?

- Ні! - твердо сказав голова правління «НХЄ Іnс.», - він вийшов з-під контролю!