Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Серед темної ночi - Гринченко Борис Дмитриевич - Страница 37
Голос вирвався з грудей з надлюдською силою, покриваючи i гомiн стовпища, i гугот пожежi одним несамовитим, божевiльним криком - i дiвчина впала, як мертва, додолу, пiд ноги стовпищевi.
Епiлог
Троє суддiв, прокурор i судовий секретар посiдали за довгий стiл, покритий червоним сукном. Лiворуч од їх, на двох м'яких канапах, сидiли присяжнi. Просто суддiв трохи далi посiла публiка: кiлька панночок i панiй, двоє-троє паничiв, якийсь пан з газети, кiлька мiщан… Праворуч стояло зроблене з дерева щось пiдхоже до клiтки з двома загородками; в однiй було ще порожньо, а в другiй, зiпершись на пульт, сидiв оборонець од суду.
Звелено ввести обвинувачених.
Первий увiйшов високий кремезний чоловiк у сiрiй рештантськiй куцинi, з чорною, в тюрмi зарослою, бородою. Увiйшов i став рiвно, випроставшись, як солдат на муштрi. Силкувався триматися непорушне, але ного очi турботно перебiгали вiд суддiв до присяжних i знову до суддiв.
За їм увiйшла дiвчина. Насунута наперед хустка ледве давала бачити худе, змучене обличчя; її очi дивилися додолу, i довгi вiї виразно лягали на бiлих як бiль щоках. Нервово закривала свої схудлi груди гидкою сiрою рештантською свитою.
Питають їх про iм'я. Його звуть Роман Сиваш, її - вона каже: "Левантина",- суддя виправляє: "Валентина",- Тополiвна.
Вибрано присяжних: двох мужикiв, чотири мiськi крамарi, а то якiсь панки-урядовцi. Секретар читає про обвинувачених - чим вони виннi.
Розказується все поряду: як Романа Сиваша пiймано на пiдпалi, як сам вiн признався в злочинствi, та ще й у тому, що крав конi. Мають судити його за пiдпал i за конi.
Валентина Тополiвна допомагала йому. Це було видко ось iз чого. Вона мусила бути в городi, у хазяїна в наймах, а опинилася в Диблях на пожежi. Там її так уразило мордування над Романом Сивашем, що впала непритомна i з мiсяць була пiсля того хвора. Дослiджуючи справи Сивашевої, слiдчий натрапив на цю подiю i вияснив, що Тополiвна була коханкою Сивашевi, що її бачено раз у раз iз ним, що вона жила в Струкiв, була зла на них, бо вони не вiддали їй усiх зароблених грошей; знаючи все в дворi у їх, могла провести туди Сиваша на пiдпал. Дiйшовши до цього висновку, слiдчий звелiв забрати Тополiвну до тюрми, скоро вона одужала, i оце тепер мають її судити.
Роман Сиваш каже, що вiн винен, але сам вiн, бiльше нiкого з ним не було. Хоч його тодi мордовано так, що потiм два мiсяцi в лiкарнi гоєно, але й тодi, i тепер вiн каже одно: тiльки вiн сам i винен, бiльше нiхто.
Левантина Тополiвна каже ледве чутним голосом, що вона не винна.
Приводять свiдкiв. Серед їх нема нi одного, хто мiг би сказати щось доброго про Романа або про Левантину. Слiдчий дбає про те, щоб обвинувачено, а не просте, щоб виявлено невиннiсть тих, кого вiн посилає на суд.
Перший свiдок - Денис Сиваш. Суд каже, що вiн може не свiдчити, бо вiн брат обвинуваченому, але Денис сам того хоче. Вiн починає розказувати про брата, як той нiчого не робив, обкрадав усiх i нарештi пiдпалив. Оповiдає всю подiю з пожежею, але каже, що Романа нiхто при ньому не мордував, що сам вiн признався в своїх злочинствах. За їм iдуть iншi селяни з Диблiв, i всi вони кажуть те, що й Денис. Про Левантину всi говорять, що вона справдi була коханкою Романовi, мала вiд нього дитину, пiшла слiдком за їм у город i вернулася на село тiєї ж ночi, що й Роман.
Пiсля селян - городяни. Це насамперед Квасюк. Вiн каже, що не один раз бачив, як Роман приходив до Левантини, бачив, як вони вдвох по городу ходили, а за нiч перед пожежею Левантина втекла вiд нього не знати з чого. Квасючка свiдчить, що Левантина була дiвчина негарна, гуляща, лiнива, що як вона покинула їх, то чимало дечого в хазяйствi не стало.
- Бога бiйтеся, хазяйко…- починає щось Левантина, але найстарший суддя спиняє її, кажучи, що вона може питати свiдкiв через нього. Левантина не розумiє, змовкає i вже бiльше не питає нiчого, а тим часом свiдчить той хазяїн, де Роман на квартирi був, що бачив Левантину в Романа вранцi,- либонь, вона в його й ночувала.
Якийсь присяжний питається в Левантини, чого вона опинилася тiєї ночi в Диблях? Вона каже, що хотiла перестерегти про пожежу.- Почому ж вона про це знала? - Довiдалась од Романа.- А чого вона була в Романа? - Вона червонiє й мовчить. Присяжнi й суддi певнi, що вона все бреше.
Починає говорити прокурор. Йому легко обвинувачувати Романа Сиваша, бо видко його провини. Але як на його думку, то й Левантина не може бути не винною. Зiпсована, лiнива дiвчина покидає одних хазяїв, покидає других, охоча до того, щоб i чуже зайняти, вона знаходить собi такого ж коханця, як i сама, iде за ним слiдком у город i хоч живе окремо, але раз у раз iз ним бачиться, а нарештi й допомага йому в страшнiй злочинськiй подiї - запалити село, щоб покрасти конi. Що ж до її певнення, мовбито вона прибiгла на село перестерегти про пожежу, то, знаючи все iнше, ми можемо тiльки дивуватися тiй безсоромностi, яка дозволяє їй так нахабно перекручувати правду. Видко цiлковито зiпсовану душу, i не можна таку небезпечну громадянству людину лишити на волi, щоб вона не могла й далi шкодити людям. Не можна вiддати наш безпорадний убогий народ на хижацтво цим ворогам людського добробуту. Палiї й коноводи - це найбiльшi вороги нашому мужиковi, i кому дороге його щастя, кому дорога мужицька кривава праця, той мусить обвинуватити не самого Романа, а й Левантину, бо скiльки з погляду вона невинна й гарна, стiльки вона злочинниця в душi. Через те вiн сподiвається, що присяжнi не дадуть нiякої пiльги їм обом. Вiн говорить гарно, мальовничо, з запалом i сiдає, вдоволений з себе, рахуючи сам собi, що коли присяжнi послухаються його, то Сиваш пiде на каторгу, а Левантина - на заслання в Сибiр.
Встає оборонець. Вiн сам (думкою) замалим не цiлком згоджувався з прокурором щодо провин обох обвинувачених, але має обороняти їх i говорити проти прокурора, то й говорить, силкуючись скористуватися з усього, з чого можна, щоб якось виправити тих, кого боронить.
Питають обвинувачених, чи не скажуть ще чого. Роман мовчить. Левантина говорить тiльки:
- Я нiчого не знаю… Я нiчого не робила…- I змовкає плачучи.
Говорить довго найстарший суддя. Каже, що хоча Романа й помордовано, але за це виннi вiдбудуть належну кару, а присяжних це мордування не повинно спиняти, коли б вони схотiли обвинуватити Романа: це мордування не єсть обвинуваченому кара, бо воно беззаконне, через те його не можна рахувати, його перед законом нема, а треба Сивашевi накинути кару законну.
Виходять присяжнi, суд, з половини й публiки. Роман та Левантина зостаються там, де й були, i коло їх два солдати з шаблями.
Левантина сiдає знеможена. Вона нiчого не зрозумiла з усiєї цiєї судової справи. Розумiла тiльки, що їх хочуть покарати. Але вона сидiла в тюрмi, i там уже їй розказано, що значить, коли присяжнi вiзьмуть папери i пiдуть у свою хату.
Вона має ждати присуду.
Вона його дожидала вже п'ять мiсяцiв у тюрмi. П'ять довгих страшних мiсяцiв…
Тяжко вiдбувати кару навiть за зроблену провину. Ще тяжче вiдбувати її невинному. А надто тяжко, а страшно, як загин душi, вiдбувати її вiд людей за те, що схотiв допомогти людям.
Левантина вiдбувала її за це.
Вона все життя вiдбувала кару.
Малою - як була попихачем-байстрючкою, ображу-ваною й кривдженою.
Дорослою сиротою - тиняючися по наймах, зазнаючи тяжкої роботи, бiйки, лайки i того, що гiрше за все це.
Коханкою - вiддавши все тому, хто занапастив її.
А нарештi тепер - схотiвши оборонити людей вiд ворожого заходу.
Це був кiнець i вiнець її земних пригод, найвища болюча нота в тужливiй пiснi її змученого життя.
Найвища i остання…
Гостро вдарив дзвоник.
Сповнилась свiтлиця людьми.
Ввiйшли присяжнi.
Вони обвинуватили Романа, а Левантину… Вони були добрi: всi, опрiч одного, були певнi, що вона винна, не може не бути винна, але пожалiли її, помилували…
Але що їй з того?
Вона вернулася до тюрми, щоб скинути рештантську одежу, i скоро дiйшла до свого мiсця, що на йому промучилась, убиваючи своє тiло й душу п'ять мiсяцiв, упала i не могла встати. Занедужала тяжко i вже не звелась на ноги нiколи. Зiнько, приїхавши по неї з села, не побачив навiть її могилки.
- Предыдущая
- 37/38
- Следующая