Серед бурі - Гринченко Борис Дмитриевич - Страница 4

Не можна так: кущі-терни край брами,

І добре ти сховаєшся у їх;

Тут - голо все, то скоро вийдеш,- зараз

Тебе ляхи постережуть і вб’ють.

Тепер ходім,- я проведу до брами.

(Виходять обидва.)

Пилипенко - обережно визирає в двері і, бачивши, що нікого нема, увіходить.

Пилипенко

Уже пішли... Ідіть собі здорові!

Який швидкий: "Нехай ніхто не зна!»

А я почув і знаю ваше гасло!

Потрапив я сюди в щасливий час:

Підмовою чи зробиться з Лясковським,

А знаючи, як увійти сюди,-

Вже я зроблю!.. Коли б то вийти швидше!..

Оксана

(ввіходить швидко.)

Ходіть мерщій... Василь уже пішов.

Пилипенко

Ходім, веди! А се тут недалеко?

Оксана

Та тільки сад маленький перейти.

(Виходить. Сцена який час порожня.) Лясковський увіходить.

Лясковський

(озирається.)

Нема її... От не щастить ізнов!..

Побачити її саму хотілось…

А от - нема!.. А може, там вона?

(Зазирає в одні двері і в другі.)

Ніде нема!..

Оксана

(вбігає швидко.)

Ой, хто се тут?.. Пан сотник…

Лясковський

Еге, се я... Потурбував я пані?

Але я знав, що пані тут сама,

То і прийшов із шанців, щоб сказати...

(Спиняється.)

Оксана

Сказати - що?

Лясковський

Багато є сказать,

Та усього не виявиш одразу...

Оксана

Сідайте ж бо!

(Сама сідає.)

Лясковський

Еге, сідаймо... так... Сідає.

Дак з чого я почну?.. Хіба з такого?

Нема мені спокою вже давно…

Оксана

Чого ж то так?

Лясковський

Бо пані я побачив.

Оксана

Ви кажете, добродію, таке,

Що я його не вмію розуміти…

Лясковський

Дак зрозумій, що я тебе люблю!

Оксана зривається з місця. Лясковський теж устає.

Ні, не тікай, дай все мені сказати!

Не вільний я!.. Кохання обняло…

Подужати його не маю сили…

Мовчав я все, але тепер такий

Надходить час, що годі вже мовчати:

Ще день, чи два - й поляжемо ми всі;

Тебе ж люблю: не можу попустити,

Щоб смерть тебе забрала в час страшний,

І можу я тебе порятувати;

Але ж за те благаю в тебе я:

Не погордуй моїм коханням, пані,

До мене будь...

Оксана

Ні, годі, годі вже!..

Мені було б од вас піти відразу,

Не слухати тих божевільних слів.

Коли ж уже лишилась я, то мушу

Сказати так: як зважилися ви

Таке гидке мені казати й грішне?

Почтивості моїй, чесноті ви

Як зважились таку вчинити кривду?

Ідіте геть і більш не важтесь ви

До нашої приходити господи!..

А кривду сю - хай вам дарує бог!

Лясковський

Розгнівалась і слухати не хочеш...

Оксана

Ідіте геть! Я вже сказала вам,

І більше вас я слухати не буду.

Лясковський

Гаразд! Дарма! Послухаєш колись!..

І що тепер здається нецнотливе,

Лякає так,- вже здасться не таке,

Як смерть тобі над шиєю зависне.

(Виходить.)

Оксана (сама.)

О господи, яка гидота се!

За віщо він мене образив, скривдив?

Помітив що в мені такого він,

Що зважився прийти мене схиляти

Покинути під ноги честь свою?

Які слова, чи погляди, чи вчинки

Мої йому ту зважність надали?

Не знаю я, а кров кипить з образи!..

Казати се Василькові чи ні?..

Авжеж що ні! Є клопоту багато

У його й так,- то нащо сей новий?

Йому тепер спокою в душу треба...

І добре се надумалася я,

Що зважилась про батька не казати:

Сказала б я,- що б мусив він тоді?

Коли б оддав на суд у раду батька,

То певна річ, що присуд був би - смерть;

Коли б його пустив із міста нишком,

То мусив би тоді Василь немов

Ізрадити своїх, а се погано

І мук йому без міри завдало б.

Тепер же все зробилось тишком-нишком,

Не зна Василь, не зна про се ніхто…

Тоді колись, як знімуть сю облогу,

То розкажу я Василеві все,

Тепер же - ні! Навіщо турбувати?

Коваленко (ввіходить швидко.)

Коваленко

Ну, ось і я. Діждалася мене?

Оксана

(Кидається до його й припадає йому на груди.)

Василечку!.. Мій орле ти, мій світе!..

Єдиний мій, найкращий, дорогий!..

Ти все мені!.. Моє життя, мій раю!

Коваленко

Ні, ти - мій рай, моє життя і світ!..

Завіса.

ДРУГА ДІЯ

ОДМІНА ПЕРША

Світлиця в господі в сотника Лясковського, вбрана підхоже до того, як і в Коваленка, але менша й простіша. Ніч, на столі свічка.

Лясковський сидить за столом, перед їм стоїть Крутько, немолодий козак.

Лясковський

Дак мовиш ти, що хилються до нас?

Крутько

Та ще і як! Я з панського розказу

Усім одно у вуха все турчу:

Що в нас тепер полковник сей поганий...

Лясковський

Ну, а про те... про мене закидав?

Крутько

А як же ж ні!.. Казав, ласкавий пане!

Нам сотника Лясковського, кажу,

Полковником годиться обібрати.

Лясковський

Та що ж вони?

Крутько

Багато пристає

На вашу мосць... а інші Коваленка

Обстоюють.

Лясковський

А ти їх припечи:

Ти нагадай сьому, як пан полковник

Його колись покривдив,- накарав

За те, що він... Ні, не кажи за віщо,

А за ніщо, кажи... Тому закинь,

Що міг би він уже значнішим бути,

Але сього полковник не дає,

А буде він значним тоді, як стане

Полковником Лясковський". Ще кому

Ти просто дай горілки, щоб напився,

Чи та яра йому ти в руку вкинь,

Коли не п’є...

Крутько

Я ж і роблю так саме.

Лясковський

Усякому ти щось лихе скажи

Про Василя,- вигадуй там, що знаєш,

Та тільки так бреши, щоб не вклепавсь.

Крутько

Та знаю як,- мене сього не вчити.

Лясковський

Хто наріка на сю облогу,- тим

Скажи, що се через його упертість

Та через те, що недотепний він:

Коли б не він,- давно кінець облозі.

А хто кричить, що треба йти на смерть,

Тому скажи: Василь оддатись хоче

Ляхам і вже з Ханенком наклада…

Тим і людей мордує він, щоб врешті

Знемігшися, всі легше підлягли.

Крутько

Вже декому й казав... і вірять добре.

Лясковський

А коли хто й віри не пойме,

То все якась народиться невіра

До Василя: "А може, щось і є?»

Подумає і неймовірний часом…

І вже не так повірить він йому,

Як трапиться, що треба буде віри.

Крутько

От тільки ще той клятий дід Остап:

Він серед нас велику силу мас,

Шанують всі його, що лицар він

Уславлений і ранами окритий,

Козацькії звичаї знає всі…

Я закидав йому: "Дурниця,- каже.-

Ти не плети дурниць!" - Коли б же він

Та прихиливсь,- за їм би й ті шугнули,

Що ще тепер хитаються вони.

Лясковський

А ти йому червінчика…

Крутько

Не візьме!..

Та я його злякаю: я впевню,

Що зраджує полковник. Як повіре,

То ворогом страшним тоді йому

Він зробиться.

Лясковський

Роби вже, як там знаєш!

Полковник я,- хоружий в сотні - ти.

(Дає гроші.)

Ось на іще побрязкачів блискучих,-

Багато сим прихилиш ти... Іди!

Крутько кланяється й виходе.

Лясковський (помовчавши.)

Полковницький пірнач... блищить він гарно…

Ото тоді пануй і розкошуй!..

Дурні! Дурні! Клопочуться, гризуться,

За рідний край говорять, за народ...

А що мені той рідний край? Навіщо?

Як добре жить, то там і рідний край,

А якщо зле,- на чорта він іздавсь?