Серед бурі - Гринченко Борис Дмитриевич - Страница 2

Я ще у вас її не бачив, пане.

Коваленко

Ще по весні її мені привіз

Один купець зо Львова... тільки й досі

Як треба я не прочитав її

За справами військовими... Хай потім

Вам дам її, тепер ідіть до нас.

Облишивши писар книгу, сідає до гурту.

Собіський Ян, гетьман коронний польський,

А вкупі з ним Ханенко, що себе

Теж гетьманом над нами називає,

Прислали нам оце сього листа,

А у листі таке нам написали,

Щоб оддали на ласку панську їм

Ми Кальник наш. Листа ви всі читали...

Що волите ви одписати їм?

Старовський

А що ж би ми могли відповідати?

Он скоро вже два тижні буде,- всі

Ми тут б'ємось, а діла все чортмає...

Щодня тісніш, міцніш стискає нас,

Мов обручем зо сталі, лядська сила.

Нас жменя тут зосталася мала,

В їх - військо все. Гетьман наш Дорошенко

Не здужає потуги дати нам…

Коваленко

То з двох одно: або ляхам скоритись,

Або гуртом у бої полягти.

Се подаю вам до уваги нині.

Старовський

Де ж сила в нас, щоб ще змагаться нам?

Як скоримось, то змилування буде,

А скоро ні,- загинемо усі

Із статками-маєтками своїми.

Білоченко

Лицарська річ - у бої полягти.

Горленко

Загинемо? Дак ліпше вже загинуть!

Ще сила є! І пороху та куль

Багато в нас.

Жилинський

А в ворогів ще більше.

Білоченко

Не стане куль - червінцями тоді

Стрілятимем,- їх де в кого багато.

Горленко

Ха-ха-ха-ха! Се пан обозний втяв!..

Старовський

Ну, не на те червінці, щоб стріляти!

А як нема вже змоги, то корись!

Та й скоримось ми не кому чужому,-

Ханенкові, і той у нас гетьман…

Один там біс - Ханенко, Дорошенко...

Коваленко

Ба ні, не так! Пан полковий суддя

Сказав таке, чого казать не личить:

Забув, хто єсть у нас тепер гетьман!

Ні, не одно Ханенко й Дорошенко,

Бо гетьманом Ханенка ізробили

Ляхи, не ми. Він здався їм на те,

Щоб булаву відняти в Дорошенка,

Бо сей не з тих, що вклониться ляхам.

Ханенко, се - попихач у ляхів!

Він, важучи свого народу волю,

Його права святії за ніщо,-

Все продає за панську зрадну ласку:

Аби він сам у злоті панував!

Гетьман Петро - хай Бог йому уділить

Предовгий вік! - стоїть за правду він

І мислить він про край, про посполите

Усіх добро. Не хоче він народ,

Що визволивсь, купивши волю кров’ю,

Оддати знов старим панам в ярмо,

Зробивши з нас довічні лядські слуги.

Білоченко

Не скоримось Ханенкові, ні-ні!

Горленко

Не зрадимо свойого краю й волі!

Крицький

Не продамось!

Жилинський

Незмога ж далі так!

Горленко

Ні, змога є! Міцні ще шанці й замок.

Жилинський

А те забув, що з міста є хідник,

Ще давній той: аби ляхи назнали,

То нищечком і влізуть уночі.

Коваленко

Уже тайник засипано землею.

Білоченко

Допильнував того я вранці сам.

Горленко

І живность є,- голодні не вмремо...

Крицький

А може, ще й надійде Дорошенко

З потугою...

Старовський

Де в чорта вже йому

Нам помогти, коли й самому скрутно.

Лясковський

Не згоджуюсь! Дозвольте зняти річ!

Де ж видно се, що зникла наша сила?

Ні, мусимо ми борониться знов,

Ні, мусимо боротись до загину

І за свого стояти гетьмана!..

Подужаєм! Ми ж козаки, панове!

Старовський

А ти ж казав...

Лясковський

Що тяжко нам боротись?

Казав!.. Дак що? Поборемо усе!

Старовський

Але ж бо ти...

Лясковський

Кажу, щоб биться й далі!..

Старовський (помовчавши трохи)

Як так, то й так...

Жилинський

Як сотник, так і я!

Коваленко

Так будемо ж до смерти борониться!

Признаюсь вам по щирості тепер:

Коли б ви тут усі постановили

Послухаться сього до нас листа,

Скоритися, то вже повів би інший

Вас кланятись ляхам, а я б узяв

Востаннє вже тоді у руки шаблю

Та й кинувся б на ворогів хоч сам.

Бо ліпше є за волю в бої вмерти,

Ніж статися невільником-рабом;

Бо тільки труп - той сорома не знає,

А хто живий, той не стерпить ярма.

Крицький

Ні, не стерпить!.. І ми того не хочем!

Білоченко

Якби ж усі такі були, як ти!..

Горленко

З тобою всі поляжемо,- веди!

Коваленко

За щирість сю спасибі вам, панове!

Смеркається,- на шанці треба йти.

Ще й посланця ми одіслати мусим.

Усі встають.

Нема чого відписувати їм:

Так одкажу,- нехай не дожидають!

Ми скоримось хіба, як у землі

Лежатимем... Ходіть тепер, панове!

Виходять усі, Коваленко позаду, але в ту мить одчиняються двері з другої хати і ввіходить Оксана.

Оксана

Василечку, стривай!

Коваленко

А що тобі?

Оксана

Я раду всю з тієї хати чула...

Який же ти... який ти смілий, гарний!..

З тобою я нічого не боюсь...

Коли б не се, а вдвоє більше військо

Нас облягло,- не страшно і тоді,

Бо що воно перед тобою зможе?

Коваленко

Хіба вже я нелюдську маю міць?

Ні, є кінець усякій людській силі,

І навіть той, хто дужчий за усіх,-

Той зломиться.

Оксана

Зломитись - не схилитись,

Не кланятись звитяжцям-ворогам!

І ти такий! За те такий і гарний,

І дорогий, коханий, любий мій!

(Припадає до нього)

Коваленко

А що, якби ляхи нас подоліли?

Оксана

Тоді б поліг в останнім бої ти.

Коваленко

А ти?

Оксана

А я-? Чудний бо ти, Василю!..

Коваленко

В неволю ти попалася б тоді!

Оксана

В неволю - я?! Навіщо глузувати?

Ні, смерть - то мить, неволя - цілий вік.

Я до життя готова і до смерті:

Де будеш ти, то буду там і я.

Коваленко

Голубочко, душі моєї сонце!

Мій світоньку! З тобою все ясне,

Без тебе - ніч... ніч темна і похмура…

Без тебе я... і жити б я не міг!

Оксана

(палко пригортаючись до його.)

О цить-бо, цить!.. А то тебе від себе

Не зможу я пустити!

(Цілує його, потім одштовхує злегенька).

Ну, іди!

Коваленко

Іду, іду... Бо справді забарився…

(Іде, але на порозі спиняється).

А відаєш, якая новина?

Грицько знайшовсь.

Оксана

Невже? А де?

Коваленко

В Ханенка.

Оксана (сумно.)

І він туди!

Коваленко

Я з шанців сам пізнав…

І в посланця питавсь,- і той так каже…

Ну, вже піду... Я скоро і вернусь.

Виходить.

Оксана

(Сама. Проходить по хаті, тоді сідає біля столу).

Грицько знайшовсь... і б'ється за Ханенка..

І винна - я... Укупі ми зросли,

І плакали, й сміялися укупі...

Він покохав мене і певний був,

Що будемо ми двох із ним подружжям...

Та, може, так воно й було б, якби

Не стрівсь Василь... Маленька зірка гасне,

Як засія на небі сонце... Так...

Як оддалась за Василя,- не стало

Тоді Грицька: ураз кудись він зник...

А се тепер у ворогів з'явився...

І щирий він, і гарний, добрий був...

Ми вкупі з ним ділили сміх і сльози:

Він батькові був тільки приймаком,

Але мені він братом був ізмалку.

І жалко так, що з ворогами він...

Як сталося, що він тепер з Ханенком?..

Як все тепер поплуталось: хто був

Учора наш, той з ворогами завтра...