Серед бурі - Гринченко Борис Дмитриевич - Страница 12

А завтра вас до себе я візьму.

Оксана

Пустіть!.. Пустіть!

Б'ється в його в руках, він її держить за стан.

Лясковський

От бачите, й мені

Бог погодив хоч трошки вас обняти,

А ви тоді казали - ні та й ні!.. А гарно як!..

(Дужче її тулить до себе.)

Пилипенко

(відімкнувши.)

А ну її сюди!

Лясковський

Посидьте ж там!

(Упиха Оксану до хати, хоч вона пручається. Пилипенко замикає.)

Отак-о добре буде!

Тепер же ти веди мене назад,

А то й мене так замкнуть, як Оксану.

Та козака якого ти пришли

Сюди, щоб він беріг її.

Пилипенко

А треба... Ну, дак ходім, крізь варту проведу.

Виходять.

Якийсь час на сцені нема нікого, трохи згодом Оксана починає торсати з хати вікно, але не може його відсунути. Увіходить Грицько з Козаком.

Грицько

Дак що ж мені, ти кажеш, берегти?

Козак

А тут оце - сю хату,- так він каже.

Грицько

Та хто ж у їй?

Козак

Не відаю і сам.

Сказав мені, щоб я послав на варту

Сюди когось... Я мав до брами йти,

Аж ти ідеш,- то я й сказав про загад…

Ставай, вартуй!.. Щоб гостро вартував,-

Він наказав…

Грицько

Гаразд, стаю на варті.

Грицько на варті.

Грицько

Оце і стій!.. Нудьга з усим, та й годі!..

А хто воно у сій хурдизі є?

Якби мені хоч трохи подивиться!

(Зазира у вікно.)

Так не уздриш.

(Силкується відсунути вікно.)

Забито ось гвіздком…

(Одсува віконечко і зазирає в хату.)

Агов, озвись!.. Хто ти й чого сидиш?

Оксана

А що тобі?

Грицько

Жіночий голос наче... Ти жінка, га?

Оксана

Еге.

Грицько

Немов я чув

Десь голос цей... Скажи мені, будь ласка,

Хто ти єси?

Оксана

Навіщо се тобі?

Грицько

Невже ж вона? Та ні, не може бути!..

(До Оксани.)

Бо голос твій... я чув його неначе...

Оксана

А хто ж ти сам?

Грицько

Твій вартовий.

Оксана

Та хто ж?

Чути по голосу, що підійшла ближче до вікна. Грицько увесь цей час дививсь у вікно і тепер побачив Оксану.

Оксано?! Ти... отут?

Оксана

(підходить до вікна так, що її стає видко.)

Ой, боже! Гриць!..

Обоє змовкають і кільки мить мовчать.

Грицько

Еге, се він... Той Гриць, що зріс з тобою,

Що ти йому на світі всім була,

Що дороге: сестрою, другом щирим,

Коханою дружиною в думках...

Той Гриць, що жив тобою однією

І все б оддав за тебе за одну...

Той Гриць, що ти йому вразила серце,

Бо зрадила, бо з іншим утекла!..

Оксана

Не зрадила, не можеш так казати,

Бо слова я тобі не подала,

Що будемо подружжям ми з тобою.

Се ти хотів... Ніколи я тобі

Ні словечка про сеє не казала.

Грицько

Але ж себе кохати попускала.

Оксана

Кохати? - ні! Як брата я тебе

Любила - так! І думала про тебе,

Що так і ти.

Грицько

Не бачила, що я

Люблю тебе не як сестру,- як милу?

Оксана

Побачила уже тоді, як ти

Став докорять за Василя... Та пізно...

Грицько

Еге, се так... І ти щаслива стала,

А я пішов бурлакувати в світ…

Оксана

Мій братку, того я не хотіла...

Із щирої душі бажала я .

Тобі всього, що є найкраще в світі,

Але тебе кохати не могла...

Ти кажеш, я щаслива стала?.. Правда,

Щаслива я була, але тепер

Все гине, все: душа, і тіло, й щастя!..

Щаслива я, ти кажеш? Се ж бо глум:

Ти ж вартовий, а я в тюрмі, в неволі!

Грицько

А через що се у неволі ти?

Оксана

Не знаєш ти? Я ж випустила батька…

Грицько

Се знаю вже…

Оксана

І Василя на смерть

Присуджено за се, хоч я призналась…

Бо він сказав, що винен тільки він.

Повірили - йому. Прийшла прохати

Я батька тут, щоб свідком він пішов

І розказав, як сталася ця справа:

Присуджено на раді в нас, що він

Вернутися назад безпечно може.

Він не схотів... сюди мене замкнув…

Ой, боже мій!.. Мене ж Лясковський сей.

Ні, я умру,- до мене не торкнеться…

Грицько

Лясковський? Як?

Оксана

До мене в'язне він. Щоб я його...

Грицько

Не може бути, ні!..

Не попущу того, щоб се зробилось!..

Оксана

То випусти, мій братику, мене!

Грицько

Я випущу, не дам я на поталу

Гидотному...

(Кидається ламати замок і спиняється.)

Я випущу тебе,

І підеш ти... А що ж мені вже з того?

Кохатися ти підеш з Василем!..

Ні, він умре, бо свідка ти не маєш!

Оксана

І я умру в ту мить, як він умре.

Грицько

А бач, тобі Василь - то все, про мене ж

Байдужечки!..

Оксана

Так, Грицю, не кажи:

Люблю тебе як брата...

Грицько

(гірко.)

Брата! Брата!..

Навіщо та любов мені здалась?

Не хочу я! Бо хочу я кохання,

Бо хочу я, щоб се про мене ти

Казала так, як тільки що про його:

"І я умру в ту мить, як він умре".

Оксана

Не можу я тобі того сказати…

Грицько

Дак хай же він умре і ти за ним!

Оксана

Ти кажеш так... ти відмінився, Грицю,

Ти був не той...

Грицько

Зробила ти сама,

Що я не той: ти вбила давнє серце

Мені в грудях,- тепер у їх нове...

Оксана

Ні, не нове!.. Таке ж, як спершу, добре,

Хоча його вразила тяжко я…

Прости за те: я не могла інакше…

Мій братіку рідненький, щирий мій!

Зроби ти так, як добре серце скаже,

Як бог велить…

Грицько

Як Бог велить... Як Бог…

(Бореться сам із собою.)

Не знаю сам... Зректись тебе не можу…

Не можу я й отдать тебе на смерть,

Ще більш - тому не можу я віддати…

Оксана

То братові я віддаю себе,

Його душі і дорогій, і рідній -

Хай скаже брат: життя мені чи смерть.

Він знає се.

Грицько

(враз.)

Я випущу тебе!

Ми втечемо з тобою вдвох до міста,

І свідком - я... Так, свідком буду я!

Я розкажу, яка гидка тут зрада,

І житимеш, сестричко, ти й Василь.

Оксана

Ой, братику, серденько золотеє!..

Грицько

(кидається і торсає замок; бачачи, що не подається, виймає пистоль і, рулю заложивши між дверима й замком, витягає скобель, відчиняє двері.)

Виходь мерщій!

Оксана виходить, він знову зачиняє двері і притуля замок.

Ходім!.. Тепер ходім!.. Щоб хто не вздрів…

Оксана

Чи є ж на цілім світі

Така душа святая, як твоя?..

Виходять обоє.

Завіса

П’ЯТА ДІЯ

Ранок. Майдан серед міста Калмику - той, що і в другій дії; але тепер на йому збудовано поміст: мають карати на горло полковника Коваленка. На помості колода, в їй стремить сокира, біля колоди стоїть здоровенний Татарин-кат. Круг помосту колом збройні Козаки-вартовики, за їми ще Козаки, тоді Міщане в своїх міщанських каптанах, далі від осередку кільки Жінок. Серед народу гомін невиразний, але він притиха часом, скоро хтось один починає довше говорити, бо люде слухають. Усі дожидають, турбуються.

Жінка 1

Он-он уже ведуть!

Голоси

Де? де? Та он! Та ні!

Козак 1

Нічого нема,- плевде баба.

Жінка 1

(до другої.)

Такий, моя матіночко, зрадник, такий зрадник!

Щодня усі гасла розказував ляхам.