Літопис Руський. Повість минулих літ - Літописець Нестор - Страница 32

У РІК 1003

У РІК 6510[1002].

У РІК 6511 [1003]. Преставився Всеслав, син Ізяславів, онук Володимирів.

У РІК 1007

У РІК б512[1004].

У РІК 6513 [1005].

У РІК б514[100б].

У РІК 6515 [1007]. Принесені ці[318] [князі] у святу Богородицю.

У РІК 1011

У РІК 6516 [1008].

У РІК 6517 [1009].

У РІК 6518 [1010].

У РІК 6519[1011]. Преставилася цесариця Володимирова Анна.

У РІК 1014

У РІК 6520[1012].

У РІК 6521[1013].

У РІК 6522 [1014]. Коли Ярослав був у Новгороді, то уроків він давав дві тисячі гривень од року до року Києву, а тисячу гривень гридям[319] у Новгороді роздавали. І так давали всі посадники новгородські, а Ярослав став цього не давати у Київ отцю своєму. І сказав Володимир: «Розчищайте путь і мости мостіте», — бо збирався він іти на Ярослава, сина свойого, але розболівся.

У РІК 1015

У РІК 6523 [1015]. Коли Володимир збирався йти на Ярослава, то Ярослав послав [послів] за і привів варягів, боячись отця свого. Але бог не дав дияволу радості. Володимир бо розболівся, а в сей час перебував у нього [син його] Борис. І коли печеніги йшли на Русь, він послав проти них Бориса, а сам слабував вельми, і в сій же болісті він і скончався місяця липня у п'ятнадцятий день.

Помер же Володимир, князь великий, на, [селі] Берестовім, і потаїли [смерть] його, бо Святополк був у Києві. І вночі ж, розібравши межи покоями поміст [і] в ковер загорнувши, вірьовками опустили його на землю. І, поклавши його на сани, одвезли його, і поставили його у святій Богородиці — в церкві, що її він сам був спорудив[320]. Коли ж довідалися про це люди, то зійшлися без числа.

І оплакували його бояри яко заступника землі їхньої, [а] вбогії — яко заступника і кормителя. І положили його в гробі мармуровім, опрятавши тіло його, блаженного князя, з плачем великим.

Він є новим Костянтином[321] великого Риму, що охрестився сам і [охрестив] люди свої, — і сей так учинив, подібно йому. Якщо бо раніш пробував він у поганстві, скверної похоті прагнучи, то потім же старався він про покаяння. Як ото говорив [Павло] апостол: «Де ж умножився гріх, там стало вповні благодаті»[322]. Бо якщо раніш, у невігластві, були [в нього] деякі гріхи, то потім спокутувалися вони покаянням і милостинями. Як ото [Соломон] говорить: «В чім я тебе застану, в тім тебе й судитиму»[323]. Як ото пророк [Ієзекіїль] говорить: «Жив я, Адонай господь, і не хочу я смерті грішника, а [хочу], щоб одвернувся він од путі своєї і був жив; одверненням одвернися од путі своєї злої»[324].

Многі бо праведники, що по правді чинять і живуть, перед смертю звертають із праведної путі і погибають. А другії живуть беззаконно, та перед смертю опам'ятаються і покаянням щирим очистять гріхи. Як ото пророк [Ієзекіїль] говорить [про слова господа]: «Праведник не зможе спастися в день согрішення свого. Коли скажу я праведному: «Жив будеш», — а він понадіється на праведність свою і вчинить беззаконня, [то] вся праведність його не спом'янеться в неправді його, яку він учинив, і в ній він умре. А коли скажу я беззаконникові: «Смертю помреш», — і одвернеться він од путі своєї, і буде чинити суд і правду, і заставу беззаконник оддасть, і вкрадене поверне, [то] всі гріхи його, що їх він учинив, не спом'януться йому, бо суд і правду він учинив, і жив 98 буде в них. Кожного з вас я буду судити по путі його, і роде ізраїлів»[325].

Сей же [Володимир] помер у сповіданні щирому, покаянням спокутувавши гріхи свої і милостинями, що є ліпшим над усе. «Милості бо хочу, — сказав [господь], — а не жертви»[326]. Милостиня бо єсть від усього лучче і вище, і підносить вона до самого неба перед бога. Як ото ангел Корнилієві сказав: «Молитви твої і милостині твої спом'янулись перед богом»[327]. О чудо! Дивно ж се є: скільки добра він зробив у Руській землі, охрестивши її, і до бога привів [її]. А ми, християнами будучи, не воздаєм. [йому] почестей за те, що він [нам] дав[328]. Бо коли б він не охрестив нас, то й нині пробували б ми в обмані диявольському, як ото і прародителі наші, ми загинули б. А коли б мали[329] й ми старання, і молитви приносили богові за нього в день смерті його, [то] бог би, бачачи ревність нашу до нього, прославив би його. Нам бо належить бога молити за нього, бо через нього бога ми пізнали.

То дай же тобі господь бажане серцю твоєму і всі прохання твої сповни, що їх ти хотів. Царства небесного дай тобі господь, вінець [життя вічного] з праведниками, в радості райській веселощі і торжество з Авраамом і з іншими праотцями. Як ото Соломон сказав: «Якщо помре муж праведний, — не згине надія[330]».

Сього бо в пам'яті держать руськії люди, споминаючи святе хрещення і прославляючи бога в молитвах, і в піснях, і в псалмах. Співаючи [славу] господеві, новії люди, просвітлені духом святим, ждуть надії [своєї] — великого бога і спасителя нашого Ісуса Христа, [який прийде] воздати кожному за труди [його] невимовну радість, [ту], що її мають дістати усі християни.

Святополк же сів у Києві після отця свого, і скликав киян, і став майно їм давати. А вони брали, та не було серце їхнє з ним, бо браття їх були з Борисом.

Коли ж Борис вернувся з війни, не знайшовши печенігів, вість прийшла йому: «Отець тобі помер». І плакав він вельми за отцем своїм, бо любив його отець більше од усіх. І став він на [ріці] Альті, прийшовши, [і] сказала йому дружина отцева: «Ось дружина у тебе отцева і вої. Піди сядь у Києві на столі отчому». Але він мовив: «Не буде того, [щоб] мені зняти руки на брата на старшого. Коли отець мій помер, то сей мені буде замість отця». І, це почувши, вої розійшлися од нього, а Борис стояв із отроками своїми.

Святополк же, сповнившись беззаконня [і] Каїнів замір прийнявши, посилав [послів] до Бориса, говорячи: «З тобою, — мовляв, — хочу я любов мати і до отчого [добра] тобі [ще] придам», — [так] він обманював його, щоб якось його погубити.