Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Кармелюк - Васильченко Степан Васильевич - Страница 4
Невідомий (дивуючись). Та ви часом не ворожка, паненко?
Панна Рома. А що, вгадала?
Невідомий. І танки люблю, і музики. Горе тільки, слушного часу на їх немає.
Пан Маркел (стиха, до ксьондза). Симпатичний пан.
Ксьондз. Добряга, видно. Душа!
Невідомий (до пана Стася, сухо). Маю говорити з вами в поважній справі: скажіть, ви давно арештували жінку Кармелюкову?
Пан Стась (насторожившись). Либонь, буде тому тиждень.
Невідомий. Я буду прохати вас передати в’язня моїм людям.
Пан Стась. Зараз?
Невідомий. Гаяти з цим не можна ні одної години.
Пан Стась. Залюбки і з приємністю.
Невідомий. Вона далеко сидить у вас?
Пан Стась. Ось тут, за стіною.
Невідомий. Проведіть мене до неї, я маю її про дещо розпитати.
Пан Стась. Там темно і вогко... не було куди, то ми її посадили в льох. Краще я звелю привести її сюди.
Невідомий. Я хочу говорити з нею наодинці.
Пан Стась. Гаразд. Ми залишимо вас наодинці. (Виходячи.) Зрештою, ми будемо дуже раді позбутися цього клопоту.
Виходить. За ним навшпиньках виходять пан Маркел і ксьондз.
X
Панна Рома (пильно дивиться на Невідомого). Ми з вами ніде не стрівалися, пане командире? Мені здається, ніби я вас десь уже бачила.
Невідомий. А де саме?
Панна Рома. На бенкеті у Закревських не було вас?
Невідомий. Не буваю на бенкетах.
Панна Рома. А в панів Соколовських на полюванні не були ви?
Невідомий. З цими панами я не знакомий.
Панна Рома (думає). Де ж я вас бачила? На думці вертиться...
Невідомий. Може, вам здалося.
Панна Рома (певно). Ні, ні, я вас десь бачила. Ваше обличчя занадто знакоме мені... Недавно я десь стрівалася з вами... Ось я зараз вам пригадаю... (Думає.)
XI
Увіходить Кармелиха, молода, але марна жінка; на ногах вибрязкують кайдани. Тихо стає коло дверей. Панна Рома, побачивши її, здригнула. Кидає на неї зляканий і зацікавлений погляд і швидко виходить. Невідомий, побачивши Кармелиху, мовчки придивляється, ніби впізнає, далі сідає коло столу і схиляє голову. Пауза.
Невідомий. Ти жінка розбійника Кармелюка?
Кармелиха. Я, пане.
Невідомий. За що взяли тебе?
Кармелиха мовчить.
Ти мене не бійся, молодице, а людина не лиха і поганого тобі нічого не заподію. Опісля ти довідаєшся, хто я, а тепер кажи мені всю правду; я тебе хочу визволити.
Кармелиха (заходиться слізьми). Як перед богом, як перед святим хрестом присягаюся - не буває він у мене, не бачу я його й здалеку,- ні сном, ні духом не відаю, що він у світі й робить. Я не знаю, за що тільки так знущаються з мене.
Невідомий. Чого вони хотіли од тебе?
Кармелиха. Кажуть, ніби я знаю, де він крадене ховає. Бодай уже вони стільки про свої діти знали, як я про це що-небудь знаю. Три роки минуло, як я його й у вічі бачила. Коли б уже він і зовсім був не вертався з того Сибіру - легше було б мені отут жити з дітьми.
Невідомий. Не кляни його, Кармелихо, бо він у світі теж не має долі.
Кармелиха. Отож і його таке життя у світі; цілий вік свій кайданами дзвонить... (Гірко.) Правди, кажуть, шукає... Яка тепер правда? (Брязкає кайданами.) Ось де правда... (Витерши сльози.) А ви, паночку, не в гнів вам, хто ж такий будете?
Невідомий (мовчить, далі виглянув за двері і щільно причинив їх. Підходить до Кармелихи, нерішуче). Ти ж не злякаєшся, коли я скажу тобі?
Кармелиха (стурбовано). А хіба ж ви хто такий, щоб я вас лякалася? (Приглядається, раптово здригнула - кидається до його.) Ох, моя доле! Устиме?! (Далі злякано кидається од його.) Ні, ні, я помилилася - пробачте мені, паночку...
Кармелюк (дивиться на неї з жалем). Бідна моя Марусе...
Кармелиха (знову кидається до нього). Устиме, соколе мій, навіщо ж ти покинув нас, бідних?
Кармелюк. Тихше, почують.
Кармелиха (знову сполохано одкидається). Устиме, чого ж се ти тут? Вони ж тебе знову закують! Вони ж заб’ють тебе тут!
Кармелюк (спокійно осміхається). Цього не бійся - всі вони в моїх руках. Як же ся маєш, Марусе? Горюєш?
Кармелиха. Боже, як же мені радісно і страшно... Тільки... тільки чого ти такий? Я не впізнаю тебе... Ти мов не той став?.. В тебе й мова одмінилася.
Кармелюк. Так, Марусе, я вже не той.
Кармелиха. Що ж подіялося з тобою? Од тебе, мов огнем, одкинуло мене. Мені аж страшно стає...
Кармелюк (задумано). Тепер моя доля - по світу блудити...
Кармелиха. Чого, милий? Кайданами дзвонити?
Кармелюк. Буду дзвонити, поки є сили.
Кармелиха. Та яке ж тебе лихо, яка недоля жене? Пам’ятаєш, як уперше ти вернувся з Сибіру, казав: «Кину все, буду жити по-людському!» Кидай, милий, та хоч яке-небудь знайдеш собі пристання на світі...
Кармелюк (схиляє голову). Так, так... думав колись, сподівався трохи спочити на світі... Не судилося...
Кармелиха (з надією). Чого ж не судилося? Виберемось кудись на ті далекі степи або за Дністер, будемо жити тихо, і ніхто там не буде знати, хто ти такий... (Гаряче.) Годі вже тобі, Устиме, поневірятися в світі, ти ж і так уже вік свій знівечив. Вертайся до мене... Устиме мій, рідний мій і милий! Вернися, вернися до мене, може ж, іще не зовсім пропав наш вік!.. (Пауза.)
Чути - грає сурма. Кармелюк кидається од задуми, встає.
Кармелюк. Ой, забарився я тут: треба швидше кінчати. Ось же що, Марусе: зараз мої хлопці одвезуть тебе на хутір до Шайдюка. Там буде тобі спокійно. Будеш жити там хоч і до смерті. Прощавай!
Кармелиха (хапає його за руки, з жагою). Устиме, зажди трохи. Дай же хоч я надивлюся на тебе, бо я ж бачу: не вернешся уже ти до мене. Устиме, хоч недовго поживи зо мною, хоч один рік. Може, хоч на часок вернеться те наше коротеньке щастя.
Кармелюк (твердо). Ні, Марусе, того, що було, вже не вернути. Розбили наше щастя - вдруге його не стулиш. Тепер інший шлях лежить передо мною: і не прохай, і не збивай мене, бо, може, ще й гріх за теє буде. Прощавай!
Кармелиха. Устиме, а діти? Вони ж забули вже, який ти!
Кармелюк (стурбовано). Діти? Що таке з ними? Чому ж ти про їх нічого не кажеш?
Кармелиха. Ти не питаєш - я не кажу. Думаю, може, ти й зовсім одрікся од їх. А коли б же ти знав, як вони, сердешні, дожидають тебе, як виглядають! Нема того дня, нема тієї години, щоб не питалися: «Коли вже до нас тато прийдуть?» Дверима рипне хто, під вікном застукотить - вони вже, як ті пташенята, посхоплюються, порадіють. Уночі часом прокидаються, питають: «Чи нема ще тата?» Живемо, як ті сироти, без тебе. А до того недостатки. А злидні! А неслава! (В розпачі сплескує руками.) А хоч порадь же мене, як мені з ними у світі без тебе жити!
Кармелюк (сідає знову, схвильований, погляд темніє, потирає рукою чоло). Люди нічим вам не допомагають?
Кармелиха. Люди? В домовину лягти допоможуть люди! Ніхто й віри не йме, що ти нам нічого не передаєш. Очі вибивають тими казанами золота, що ти грабуєш та нам пересилаєш. Отаку подяку маєш!
Кармелюк (хмурніє). Люди? Люди про це кажуть?
Кармелиха. Оце ж ті люди, що ти свій змарнував вік за їх, своїх дітей піднедолив. А моє життя? Скільки вже тягали мене по тих судах та острогах, не знаю, як іще душа осталася в тілі! А скільки тієї наруги, скільки знущання. Ось хоч і тепер - за що? (Плаче.)
Кармелюк (підводить голову, стиха, грізно). Били?
Кармелиха мовчить.
(Нетерпляче.) Чого ж мовчиш? Я питаю,- били тебе?
- Предыдущая
- 4/6
- Следующая