Аргонавти Всесвіту, Нащадки скіфів - Владко Владимир Николаевич - Страница 4

Академік Риндін щиро посміхнувся, почувши, як лагідним, привітним рокотанням відповіли йому тисячі слухачів, що жадібно ловили кожне його слово.

— Так от, відносно розширення таблиці Менделєєва. Працюючи з розпадом урану, вчені створили нові хімічні елементи, до того часу невідомі людству: плутоній, америцій тощо… як я вже сказав, таблиця Менделєєва на сьогодні закінчується елементом номер дев’яносто вісім, каліфорнієм. Все це — штучно створені людиною елементи. Чи означає це, що вони ніколи не існували раніше в природі? Аж ніяк. ЦІ елементи могли існувати — тоді, коли наша Земля була значно молодшою, коли вони не встигли ще розкластися, зруйнуватися. Давайте зробимо подальший висновок, чи поки що припущення. Чому нам не можна припустити, що таблиця Менделєєва ще ширша! Чому не подумати про можливе існування не тільки так званих трансуранових елементів від дев’яносто третього до дев’яносто восьмого, а й ще важчих, які ми можемо назвати умовно понадважкими елементами! Хто візьме на себе сміливість заперечити, що такі елементи не існували колись на нашій Землі, або не існують і на сьогодні десь у природі всесвіту?.. Ніхто не має права заперечувати таке. Чому ж наука їх не знає? А тому, що подібні елементи або самі повільно розкладаються, бо вони нестійкі (це стосується радіоактивних елементів), або, можливо, вони існують у надто малій кількості, та й то в зовсім неприступних поки що для нас у глибоких сферах земної кулі, скажімо, в її розпечених надрах. Подивіться сюди!

У блискучому світлі зі стелі спустилося велике полотнище, на якому кожен міг пізнати знайомі графи таблиці Менделєєва. Але ця таблиця мала трохи незвичайний вигляд. Її рівні рядки не закінчувалися каліфорнієм, елементом номер дев’яносто вісім. Ні, останній звичний рядок сьомого періоду йшов далі праворуч — аж до клітинки елемента номер сто вісімнадцять, останнього в цьому рядку. І одна клітинка, на якій червоними цифрами було позначено номер сто одинадцять, світилася, немов освітлена зсередини потужним променем. Академік Риндін показав на неї:

— Дивіться! Ми продовжили сьомий період таблиці елементів Менделєєва! Наука твердить, що в ньому, як і в попередньому, мусить бути тридцять два елементи, отож, він має закінчуватися елементом номер сто вісімнадцять, оскільки починається цей період францієм, елементом номер вісімдесят сім. Зараз нас не цікавлять всі елементи, з яких має складатися весь сьомий період таблиці. Але звернімо увагу на елемент номер сто одинадцять, який ми внесли б до отієї освітленої клітинки. Придивіться уважніше, який то мусить бути елемент? Якщо ви поглянете на верхній рядок, рядок шостого періоду, то в ньому якраз над клітинкою нашого невідомого ще елемента номер сто одинадцять — ви побачите давно знайоме нам золото, елемент номер сімдесят дев’ять! Отже, які висновки, чи які припущення ми можемо зробити відносно властивостей цікавого для нас елемента номер сто одинадцять? Якщо ми знаємо основні принципи побудови таблиці Менделєєва, то ми знаємо й те, що цей елемент мусить повторити в собі властивості елемента попереднього періоду, цебто — золота, тільки всі ці властивості в ньому мусять бути виявлені значно яскравіше. Ми маємо всі підстави гадати, що елемент номер сто одинадцять мусить бути найблагороднішим металом, який не лише сам не піддається корозії, але й врятовує від неї всі інші метали, якщо його домішати до них хоча б у найменшій кількості. Оце — наша можлива чудесна зброя проти корозії, цей надзвичайний елемент номер сто одинадцять, який ми умовно називаємо ультразолотом.

По залі пролинув тихий гомін. Ультразолото! Таємничий, загадковий, невідомий досі метал… І саме ультразолото дає, як каже академік Риндін, можливість надавати всім металам властивості благородного золота — не піддаватися корозії…

— Проте, де ж взяти цей уявлюваний метал, це ультразолото? Я вже казав, що на Землі нам досі не пощастило його знайти. Якщо воно й є на ній, то, виходить, воно ховається від нас десь у глибині Землі, в її розжарених, розтоплених надрах. Дістати його звідти ми поки не можемо, навіть озброївшися нашою могутньою сучасною технікою…

Аудиторія відповіла глибоким зітханням:

— На жаль, поки що не можемо…

— Втім, облишмо на хвилину ультразолото. Є ще одна дуже важлива для життя людства проблема. Це-винайдення нових і нових джерел енергії. Справа в тому, що людству потрібно дуже багато різної енергії. Ви знаєте, що з кожним роком ми вводимо в дію нові й нові джерела енергії. Таким чином, до старих джерел — вугілля, нафти, торфу тощо, — ми широко додали нові: біле вугілля — енергію води, блакитне вугілля — енергію вітру, жовте вугілля — енергію сонячного проміння. Але це далеко не все. Ми, радянські люди, з гордістю можемо сказати, що саме наш великий Радянський Союз уперше в світі розв’язав проблему мирного використання велетенської сили внутріатомної енергії. Згадайте, друзі мої, ще раз, який вражений був хижацький капіталістичний світ, коли атомна енергія почала покірно служити нашому мирному соціалістичному народному господарству! Там, у капіталістичних країнах, учені винаходили атомні бомби, призначені руйнувати, приносити смерть людству. А у нас, у Радянському Союзі, наука працювала для того, щоб атомна енергія служила народові, його щастю, його майбутньому. І ми досягли цього! У нас атомна енергія допомагає будувати гігантські канали, повертати течію річок, змінювати карту нашої країни. Проте все це ви добре знаєте, знаєте, як використовується в нашій країні для мирних потреб енергія урану і плутонію. Але це ще не все. Енергія урану і плутонію для свого мирного використання потребує великих промислових устаткувань, в яких ми руйнуємо атомне ядро. Між тим, коли б ми могли використати енергію якогось елемента, що сам, без нашого втручання, виділяє свою атомну енергію, — як це було б зручно! Ну, от, скажімо, коли б ми могли використати енергію чудесного елемента радію. Весь час руйнуючися, — але руйнуючися протягом тисячоріч! — радій звільняє свою внутріатомну енергію. На жаль, ми неспроможні широко використати її для наших потреб, бо, як ви знаєте, радій розкладається надто повільно і ми не володіємо засобами прискорити його розкладання. Енергію радію ми використовуємо лише для медичних потреб. Чи ж не може бути в природі якогось елемента, який розкладався б сам по собі як радій, але значно швидше? І де його шукати?..

Академік Риндін усміхнувся і знову вказав на велике полотнище з таблицею Менделєєва.

— Отут! Ви бачите, що наша нова таблиця Менделєєва не закінчується навіть уявлюваним елементом номер сто вісімнадцять, останнім елементом сьомого періоду. Ми припустили, що таблиця Менделєєва не обмежується взагалі сьомим періодом. Чому не можна припустити існування восьмого періоду, побудованого за тими ж законами й принципами, що й попередні сім? Отож, як бачите, ми сміливо продовжуємо таблицю і додаємо до неї початок восьмого періоду, — правда, всього кілька уявлюваних елементів. Але нам більше й не треба. Зверніть увагу на клітинку номер сто двадцять у рядку восьмого періоду! Придивіться, який елемент міститься вище, в сьомому періоді, в тій самій групі?.. Я кажу про елемент номер вісімдесят вісім, про радій! Так, так, про той самий радій, про який ми щойно говорили! Новий уявлюваний елемент номер сто двадцять у рядку восьмого періоду, — знову-таки, за загальними законами періодичної системи Менделєєва, мусить повторити властивості свого горішнього сусіди, радію, тільки виявити їх значно яскравіше. Цей новий уявлюваний елемент ми називаємо інфрарадієм! І вважаємо, що цей ще не знайдений нами практично інфрарадій — є найпотужнішим джерелом енергії. Інфрарадій мусить виділяти енергію в мільйони разів повільніше, ніж зруйноване атомне ядро, але в сотні тисяч разів бурхливіше, ніж радій. Ми обчислили: однієї десятої частки грама інфрарадію вистачить на те, щоб живити енергією великий завод протягом десяти років!

Глибока напружена тиша була відповіддю на сміливі твердження академіка Риндіна.

— Але й цей елемент, на превеликий жаль, нам і досі не пощастило знайти. Чи є він на Землі взагалі? Ми не знаємо. Можливо, він уже цілком встиг розкластися за мільярди років існування нашої планети. Але, можливо, що він, як і ультразолото, теж захований глибоко в розжарених надрах нашої Землі. Чи не він саме й підігріває досі ці надра? Цього ніхто не знає. Коли ми припустимо, що уявлювані нами елементи номер сто одинадцять і номер сто двадцять сховані від нас у глибинах земної кулі, то ми примушені визнати, що дістати їх звідти сучасна техніка поки що неспроможна. Отож нам недоступні на сьогодні найдорогоцінніші елементи, один із яких остаточно ліквідував би явище корозії, а другий — був би нам новим, додатковим і зручним джерелом енергії.