Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Країна розваг - Кінг Стівен - Страница 36
— Ага. Її машина збила. Три рочки їй було, а вмерла, як собака, на вулиці. Та тупа коза варнякала по телефону замість того, щоб наглядати за нею. — Він повернув голову набік і заплющив очі. — Добре, йди. Мені боляче говорити, та й втомився я. На грудях наче слон сидить.
— Добре. Піклуйтеся про себе.
Не розплющуючи очей, він скривився.
— Смішно. Як, по-твоєму, я маю про с’бе п’клуватися? Є ідеї? У мене жодної. Ні родичів, ні друзів, ні заощаджень, ні страх’вки. Що мені тепер робити?
— Якось буде, — непереконливо сказав я.
— Аякже, у кіно так завжди буває. Усе, щезни.
Цього разу я вже дійшов до самих дверей, коли він знову заговорив:
— Малий, даремно ти не дав мені вмерти. — Ці слова він промовив без мелодраматизму, наче побіжне спостереження висловлював. — Був би я вже зі своєю дівчинкою.
Вийшовши у вестибюль лікарні, я зупинився, мов укопаний, бо спершу не повірив своїм очам, подумав, що це обман зору і переді мною інша жінка. Та все ж то була вона, тримала перед собою розгорнуту книгу з нескінченної низки своїх товстих серйозних романів. Цей називався «Дисертація»[47].
— Енні?
Вона підвела погляд, спершу сторожко, та потім, упізнавши мене, всміхнулася.
— Деве! Яким вітром ви тут?
— Відвідував одного співробітника з парку. У нього сьогодні стався серцевий напад.
— О Господи, дуже прикро це чути. Він одужає?
Сісти поряд вона мене не запрошувала, та я сів. Відвідини Едді якимось незрозумілим чином засмутили мене, і нерви співали незлагодженим хором, як ненастроєні інструменти. Я почувався не те щоб нещасним і не те щоб печальним. То був дивний, ні на кого не спрямований гнів, якось пов’язаний з гидотним присмаком перцю халапеньйо, який досі не вимився з рота. І з Венді. Бозна-чому. Виснажливим було саме розуміння того, що стільки часу минуло, а я досі її не забув. Поламана рука — і та б швидше зрослася.
— Не знаю. Я не говорив із лікарем. А з Майком нічого не сталося?
— Ні. Ми прийшли на плановий огляд. Флюорографія і повний аналіз крові. Ну, через запалення легенів. Слава Богу, він уже одужав. Тільки кашель залишився, але загалом Майк у порядку. — Своєї книги вона не згортала. Мабуть, це означало, що вона чекає, коли я піду, і це бісило ще більше. Не забувайте: то був рік, коли всі на світі хотіли, щоб я пішов геть, навіть чувак, якому я життя врятував.
Напевно, тому я сказав:
— А сам Майк не вважає, що він у порядку. То кому з вас двох я маю вірити, Енні?
Її очі стали великими від подиву, та одразу ж у них мовби стіна виникла.
— Девіне, мені в принципі байдуже, кому чи чому ви вірите. Вас наші справи не обходять.
— Ні, обходять, — пролунав у нас за спинами голос. Під’їхав Майк у своєму візку. Не моторизованому, між іншим, а це означало, що колеса він крутив руками. Сильний хлопчик, попри кашель. Але сорочку він на ґудзики застібнув неправильно.
Здивована, Енні повернулася до нього обличчям.
— Чому ти тут? Ти повинен був дозволити сестрі…
— Я сказав їй, що сам упораюсь, і вона не заперечувала. Я не сліпий, просто помира…
— Майку, містер Джонс прийшов відвідати друга. — Отже, мене знову понизили до містера Джонса. Вона рвучко згорнула книжку і підвелася. — Йому вже, мабуть, додому хочеться, а ти точно вто…
— Я хочу, щоб він повів нас у парк. — Майк говорив доволі спокійно, але таким гучним голосом, що почали озиратися люди. — Нас.
— Майк, ти знаєш, що це не…
— У «Джойленд». «Джой… ленд». — Досі спокійно, та ще гучніше. Тепер на нас дивилися всі. Щоки Енні палали. — Я хочу, щоб ви обоє мене туди повели. Я хочу, щоб ви повели мене в «Джойленд» перед тим, як я помру.
Вона затулила долонею рота. Очі стали величезними. Слова, коли вона на них здобулася, звучали глухо, проте зрозуміло.
— Майку… ти не помреш, хто тобі сказав… — Вона повернулася до мене. — Це вам я маю дякувати за те, що заразили його цією думкою?
— Авжеж, ні. — Я дуже добре усвідомлював, що кількість глядачів зростає. Тепер до них долучилися кілька медсестер і лікар у синьому костюмі та бахилах. Але мені було байдуже. Я досі був сердитий. — Це він мені сказав. А чому вас це дивує, якщо ви знаєте, яка в нього сильна інтуїція?
То був день, коли я всіх доводив до сліз. Спочатку Едді, тепер от Енні. Але в Майка очі були сухі, і видавався він достоту так само сердитим, як я почувався. Та він нічого не сказав, коли вона вхопила його візок за ручки, розвернула на сто вісімдесят градусів і покотила до дверей. Я думав, вона в них вріжеться, але сенсорний пристрій встиг їх розчахнути.
«Відпусти їх, хай ідуть», — подумав я. Але мені набридло відпускати жінок. Набридло дозволяти, щоб зі мною щось ставалося, а потім мені було через це погано.
До мене підійшла медсестра.
— Усе гаразд?
— Ні, — сказав я і пішов слідом за ними надвір.
Машину Енні припаркувала на майданчику, що прилягав до лікарні. Знак на ньому проголошував «ЦІ ДВА РЯДИ ДЛЯ АВТОМОБІЛІВ ЛЮДЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ». Я побачив, що їздила Енні на фургоні, у задній частині якого було повно місця для складеного візка. Вона відчинила пасажирські дверцята, але Майк відмовлявся вставати з візка. Він з усієї сили вхопився за бильця, аж руки побіліли.
— Сідай у машину! — кричала вона на нього.
Майк, не дивлячись на неї, похитав головою.
— Я сказала, сідай у машину!
Цього разу він навіть головою не похитав.
Вона вхопила його за руку і смикнула. Візок стояв на гальмах, тому перекинувся вперед. Я встиг саме вчасно, щоб підхопити його і не дати їм обом звалитися у відчинені дверцята фургона.
Волосся впало Енні на обличчя, і очі, що крізь нього прозирали, були дикі — очі норовливої кобили у грозову ніч.
— Відпусти! Це все через тебе! І нащо я взагалі…
— Стоп, — сказав я і взяв її за плечі. Западини біля ключиць були глибокі, кістки проступали майже на поверхні. «Вона надто переймається тим, щоб запихати калорії в Майка, і зовсім забула про себе», — подумав я.
— ВІДПУСТИ МЕ…
— Я не хочу його в тебе забирати, — сказав я. — Енні, мені це навіть на думку не спадало.
Вона припинила опиратися. Я обережно її відпустив. Роман, який вона читала, під час нашої боротьби упав на асфальт. Я нахилився, підняв його і поклав у кишеню на спинці інвалідного візка.
— Мам. — Майк узяв її за руку. — Це не обов’язково мусить бути остання радість.
І тоді я зрозумів. Ще до того, як її плечі опустилися й з грудей вирвалися ридання, я зрозумів. Вона боялася не того, що я посаджу його на якийсь шалений швидкісний атракціон і його вб’є викид адреналіну. І не того, що чужа людина забере в неї ушкоджене серце, яке вона так сильно любила. То був якийсь атавістичний (материнський) страх: якщо не робити певних речей востаннє, то життя йтиме своїм звичаєм — ранкові смузі на краю дощаного помосту, вечори з повітряним змієм на краю дощаного помосту, а навколо постійне й незмінне, вічне літо. Та тільки вже настав жовтень, і на пляжі вже нікого не було. Змовкли радісні крики підлітків на «Громовиці» і маленьких діток, які з’їжджали гіркою «Плюсь-Хрясь». У повітрі, коли день хилився до вечора, відчувались морозяні нотки. Жодне літо не триває вічно.
Енні прикрила обличчя руками і всілася на пасажирське сидіння фургона. Мало не зісковзнула, бо воно було для неї зависоким. Я підхопив і посадив її рівно. Та навряд чи вона помітила.
— Уперед. Забирай його, — сказала вона. — Мені пофігу. Можеш стрибнути з ним з парашутом, якщо хочеш. Тільки не сподівайся, що я братиму участь у ваших… у ваших хлоп’ячих іграх.
— Без тебе я не поїду, — промовив Майк.
Ці слова змусили її забрати долоні від обличчя й подивитися на сина.
— Майкле, ти все, що в мене є. Ти це розумієш?
— Так. — Він узяв її руку в свої долоні. — А ти — все, що є у мене.
47
Роман Р. М. Костера, написаний у формі пародії на академічне письмо.
- Предыдущая
- 36/57
- Следующая