Країна розваг - Кінг Стівен - Страница 33

— Ти з ними познайомився?

— Угу. Вони намагалися запустити повітряного змія… тобто вона намагалася… а я трохи допоміг. Вони дуже приємні. Я просто подумав… вони вдвох, самі в тому великому будинку, а хлопчик такий хворий…

У погляді, яким обмінялися жінки, читалася така недовіра, що я подумав: «Краще б я взагалі не порушував цієї теми».

— Вона з тобою розмовляє? — спитала місіс Шопло. — Снігова королева до тебе заговорила?

«Не лише заговорила, а й приготувала мені фруктовий смузі. Подякувала. Навіть вибачилася переді мною». Але вголос я цього не сказав. Не тому, що Енні справді скрижаніла, коли я забагато собі дозволив, а просто це чомусь видавалося ніби зрадою з мого боку.

— Ну, трохи так. Я запустив їм змія, ото й усе. — Я повернув дошку (Тінину, професійну, з маленьким вбудованим шпинделем). — Місіс Ша, ваш хід. Може, ви навіть складете слово, яке є в моєму мізерному словниковому запасі.

— У належній позиції слово «мізерний» дало б тобі сімдесят очок, — зауважила Тіна Екерлі. — І навіть більше, якщо приєднати до нього слово на букву «й».

Місіс Шопло не звернула уваги ні на дошку, ні на пораду.

— Ти ж знаєш, хто в неї батько.

— Не дуже. — Проте я знав, що вона з ним на ножах, і дуже сильно.

— Бадді Рос. «Година сили» Бадді Роса? Ні про що не говорить?

Щось таке я віддалено пригадував. У костюмерній колись чув проповідника на прізвище Рос по радіо. Певна логіка в цьому була. Під час одного з моїх швидких перевтілень у Гові Дотті Лассен спитала (ні сіло ні впало, в принципі), чи знайшов я Ісуса. Першим бажанням було сказати їй: я й не знав, що він загубився, — але я прикусив язика.

— Це один із тих біблійних проповідників?

— Один із найбільших, поряд з Оралом Робертсом і тим Джиммі Сваґертом, — відповіла місіс Ша. — Він проповідує зі своєї велетенської церкви… Цитадель Бога — так він її називає… в Атланті. Його програма на радіо транслюється на всю країну, а тепер він дедалі частіше вигулькує на ТеБе. Не знаю, безплатно йому дають ефірний час чи він мусить його купувати. Те, що йому це по кишені, особливо вночі, знаю точно. Вночі старим людям усе болить, тому й не спиться. Його програми наполовину складаються з дивовижних зцілень, наполовину — з прохань надати пожертви любові.

— Схоже, зі зціленням онука йому не пощастило, — сказав я.

Тіна витягла руку з мішечка, не взявши ні кісточки. На якийсь час вона забула про «Скрабл» (на щастя для її безталанних жертв). Очі в неї горіли.

— Ти не знаєш цієї історії, правда ж? Зазвичай я не вірю пліткам, але… — Вона стишила голос до конфіденційного тону й заговорила майже пошепки. — …але якщо вже ти з ними познайомився, я можу тобі розказати.

— Так, будь ласка. — Принаймні на одне зі своїх запитань — як Енні з Майком опинилися у величезному будинку на одному з найшикарніших узбереж Північної Кароліни, — відповідь я мав. То була літня дача діда Бадді, куплена й оплачувана на пожертви любові.

— У нього двоє синів, — повела далі Тіна. — Обидва обіймають високі посади в його церкві — дияконів чи асистентів пастора, не знаю точно, як вони в них називаються, бо не ходжу на ті священні збіговиська. Але дочка — вона була інша. Спортивна. Верхова їзда, теніс, стрільба з лука, полювання на оленів з батьком, доволі активна участь у змаганнях зі стрільби. Після того як почалися неприємності, все це просочилося в газети.

Тепер стало зрозуміло, звідки футболка з написом «КЕМП-ПЕРРІ».

— Десь у той час, коли їй виповнилося вісімнадцять, усе пішло під три чорти — у буквальному значенні, бо в його розумінні це прирівнювалося до гріхопадіння й пекла. Вона пішла у «світський гуманістичний коледж», як вони це називають, і за всіма статтями стала мовби паршивою вівцею. Одне діло — відмовитися від змагань зі стрільби й тенісних турнірів, а зовсім інше — відмовитися від церкви на користь гулянок, алкоголю й чоловіків. А ще… — Тіна ще більше стишила голос. — Куріння трави.

— Господи, — похитав головою я. — Тільки не це!

Місіс Шопло промовисто зиркнула на мене, проте Тіна не помітила.

— Так! Саме це! Її ім’я потрапило в газети, у жовту пресу, бо вона була гарна й багата, але переважно через батька. Та її відступництво. Так це назвали. Для його церкви то був грандіозний скандал, бо вона розгулювала в міні-спідницях, без ліфчика і все таке. Ну, ти ж знаєш, ті фундаменталісти проповідують Старий Завіт: праведне життя винагороджується, а грішників карають аж до сьомого коліна. А вона скоїла щось таке, що виходило далеко за межі гулянок у Ґрін-Вітч Вілідж[45]! — Тінині очі стали такими великими, що здавалося, ще трохи — й вони випадуть з очних ямок і покотяться по щоках. — Вона покинула Національну стрілецьку асоціацію і вступила в американське товариство атеїстів!

— А-а. І це потрапило в газети?

— Атож! Потім вона завагітніла, хоча тут нічого дивного, а коли виявилося, що в дитини проблеми зі здоров’ям… церебральний параліч, здається…

— М’язова дистрофія.

— Нехай. Так от, її батько запитав про це в одному зі своїх хрестових виступів, і знаєш, що він сказав?

Я похитав головою, хоч насправді здогадувався.

— Він сказав, що Господь карає невіруючих і грішників. Сказав, що його дочка нічим не краща за інших таких і, можливо, біда з сином змусить її покаятися і знову наверне до Господа.

— Схоже, нічого такого не сталося. — Я згадав повітряного змія з Ісусом.

— Не розумію, навіщо люди використовують релігію, щоб кривдити одне одного, коли в світі й без того стільки болю, — сказала місіс Шопло. — Релігія має давати втіху.

— Та він просто самовдоволений старий лицемір, — відповіла Тіна. — Хай там скільки чоловіків у неї було і скільки косяків вона викурила, вона його дочка. А хлопчик — онук. Я двічі чи тричі бачила його, і щоразу він був чи у візку, чи насилу ходив у тих своїх жахливих скобах, які він змушений носити, коли хоче встати з візка. Здається, він дуже милий хлопчик, а вона була твереза. І в ліфчику. — Тут Тіна трохи примовкла, щоб згадати. — По-моєму.

— Може, її батько й змінився, — зауважила місіс Шопло, — але я дуже в цьому сумніваюся. Молоді дівчата й хлопці дорослішають, а от старі жінки й чоловіки робляться тільки старішими і скостеніють у своїй вірі в те, що правда на їхньому боці. Особливо якщо добре знають Святе Письмо.

Я згадав слова, які любила повторювати моя мама.

— Диявол уміє цитувати Святе Письмо.

— Ще й приємним голосом, — похмуро погодилася місіс Шопло. Але одразу ж просяяла. — Може, якщо преподобний Рос дозволив їм жити в своєму будинку на Біч-роу, він не проти забути минуле. Могло ж йому за весь цей час спасти на думку, що вона була дуже молода, може, навіть, занадто юна, щоб голосувати. Дев, тепер твій хід?

Хід був мій. Я склав слово «сльоза». Воно дало мені шість очок.

Моя поразка була нищівною, але принаймні, коли Тіна Екерлі розійшлася не на жарт, все сталося відносно швидко. Я повернувся у свою кімнату, всівся в крісло і спробував знову приєднатися до Фродо й Сема на їхньому шляху до Фатальної гори. Але не зміг. Тому згорнув книжку і втупився у вікно, де крізь хвилясті лінії дощу видно було порожній пляж і сірий океан за ним. Зазвичай такий самотній краєвид змушував мене думками повертатися до Венді — де вона тепер, що робить, з ким вона. Я згадував її усмішку, як волосся спадало на щоки, як з-під кардигана (котрих вона мала незліченну кількість) ніжно проступали округлості грудей.

Але не сьогодні. Я зловив себе на думці, що замість Венді згадую Енні Рос, і зрозумів, що непомітно для себе, проте сильно в неї вклепався. Найгіршим у цьому всьому було те, що з цього нічого не вийшло б (вона була років на десять, а то й дванадцять старша за мене). А може, й не найгіршим, а найкращим, бо невзаємне кохання має свої принади для молодих чоловіків.

Місіс Ш. висловила припущення, що святенник-батько Енні був не проти забути минуле, і мені здавалося, що частка правди в цьому є. Я чув, що онуки мають здатність розтоплювати навіть зачерствілі серця, і можливо, проповідник хотів ближче познайомитися з хлопчиком, поки ще є час. Він міг довідатися (від людей, які в нього були скрізь), що Майк не лише інвалід, а ще й розумник. Існувала навіть імовірність, що до нього дійшли чутки про Майкове «бачення», як це називала Мадам Фортуна. А може, я занадто ідеалізував ситуацію. Містер Пекельні Муки міг дозволити Енні жити в будинку в обмін на обіцянку тримати язика за зубами і не провокувати нових скандалів з марихуаною і міні-спідницями, поки він здійснює ключовий перехід з радіо на телебачення.