Кримінальне право. Особлива частина - Бажанов М. І. - Страница 16

Частина 2 ст. 127 встановлює відповідальність за катування, якщо воно вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб. Ці ознаки вже висвітлювалися стосовно складів інших злочинів і ніяких особливостей не мають.

Покарання за злочин:за ч. 1 ст. 127 — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; за ч. 2 ст. 127 — позбавлення волі від п'яти до десяти років.

Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби(ст. 130) є спеціальним видом тілесного ушкодження. СНІД (синдром набутого імунодефіциту), що викликається особливим вірусом, досить швидко поширюється останніми роками у всьому світі і створює серйозні побоювання у світової спільноти, оскільки й досі не знайдені засоби лікування цієї хвороби. Захворювання на СНІД настає внаслідок зараження людини вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). СНІД є кінцевою стадією ВІЛ-інфекції. Стаття 130 встановлює відповідальність за зараження саме ВІЛ-інфекцією, хоча нею охоплюється такий наслідок цього зараження як СНІД. Встановлено, що ВІЛ-інфекція передається тільки при попаданні вірусу з зараженою кров'ю в кров здорової людини (наприклад, при користуванні наркоманами одним і тим же шпри-цем) і при статевих контактах (в тому числі й гомосексуальних). Не менш небезпечні випадки зараження іншими невиліковними інфекційними хворобами, що є небезпечними для життя людей (наприклад, важкі форми туберкульозу).

1Див.: Міжнародні договори України. 1988-1990. - К., 1997. - Т. 1. - С. 190.

Частина 1 ст. 130 встановлює відповідальність за свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини. Поставлення в небезпеку зараження з об'єктивної сторони полягає в різних діях, які створюють реальну загрозу зараження потерпілого ВІЛ-інфекцією, СНІДом, іншою невиліковною хворобою. Це такі дії, які в даних конкретних умовах можуть привести до зараження іншої особи, і, якщо таке зараження не настає, то тільки внаслідок випадкових обставин, або заходів, вжитих потерпілим. Злочин вважається закінченим з моменту поставлення в небезпеку зараження. Згода потерпілого в цих випадках не виключає відповідальності суб'єкта злочину.

Способом поставлення в небезпеку зараження є статеві зносини або інші дії.

З суб'єктивної стороницей злочин передбачає усвідомлення, тобто знання особою про наявність у неї ВІЛ-інфекції або СНІДу чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людей, і усвідомлення ним того, що він своїми діями ставить потерпілого в небезпеку зараження.

Суб'єктзлочину — будь-яка особа, якій виповнилося 16 років, і яка знає про свою хворобу.

Частина 2 ст. 130 передбачає відповідальність за зараження іншої особи вказаними в ч. 1 цієї статті хворобами, особою, що знала про наявність у неї вірусу цієї хвороби.

Злочин вважається закінченим з моменту, коли потерпілий виявився інфікованим цим вірусом.

Необхідною ознакою об'єктивної сторони цього злочину є причинний зв'язок між діянням і зараженням потерпілого, згода якого на таке зараження не виключає відповідальності винного. Якщо не можна встановити, чи заразився потерпілий саме від дій цієї особи, останній може відповідати за ч. 1 ст. 130 — за поставлення в небезпеку зараження ВІЛ-інфекцією чи Іншою невиліковною інфекційною хворобою.

Суб'єктивна сторонацього злочину— лише злочинна самовпевненість. Оскільки закон вимагає усвідомлення особою наявності у неї хвороби, вина у вигляді злочинної недбалості виключається. Умисне зараження вказаними в ст. 130 хворобами тягне відповідальність за ч. 4 цієї статті.

Суб'єктзлочину — будь-яка особа, якій виповнилося 16 років і яка страждає на ці захворювання.

У частині 3 ст. 130 встановлена відповідальність за зараження вказаними хворобами двох чи більше осіб або неповнолітнього.

Покарання за злочин:за ч. 1 ст. 130 — арешт на строк до трьох місяців або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 130 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч. З ст. 130 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 4 ст. 130 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.

Зараження венеричною хворобою— це також спеціальний вид тілесного ушкодження (ст. 133).

З об'єктивної стороницей злочин полягає в зараженні однією особою іншої венеричною хворобою. До венеричних відносяться такі інфекційні захворювання, як сифіліс, гонорея, м'який шанкер та ін. Характер венеричного захворювання, методи і тривалість їх лікування, можливість лікування не впливають на кваліфікацію злочину. Для відповідальності за ст. 133 досить зараження хоча б однією з венеричних хвороб. Не мають значення для кваліфікації і способи зараження. Воно переважно настає внаслідок статевих зносин, в тому числі і гомосексуальних, не виключається і зараження іншим чином, наприклад, шляхом передачі недопалків, внаслідок поцілунку.

Згода потерпілого, наприклад, на статеві зносини з особою, хворою на венеричну хворобу, що призвело до зараження, не виключає протиправності діяння.

Злочин вважається закінченим з моменту, коли потерпілий фактично захворів на венеричну хворобу. Це злочин з матеріальним складом і вимагає, щоб між діянням винного і наслідком, що настав, тобто зараженням потерпілого, був причинний зв'язок.

З суб'єктивної сторонизлочин може бути вчинений умисно (тобто з прямим або непрямим умислом) або внаслідок злочинної самовпевненості. У законі спеціально встановлено, що відповідальність за ст. 133 настає, якщо особа знала про наявність у неї венеричного захворювання, тобто усвідомлювала, що хворіє саме на таку хворобу і що хвороба знаходиться у неї в стадії зараження (наприклад, особа вступає в статеві зносини, не закінчивши курсу лікування).

Зараження іншої особи венеричною хворобою внаслідок злочинної недбалості виключає таке знання, а, отже, і відповідальність за ст. 133.

Суб'єктцього злочину — будь-яка особа чоловічої або жіночої статі, якій виповнилось 16 років, яка хворіє на венеричну хворобу і знає, що вона у неї є.

У частині 2 ст. 133 встановлені кваліфікуючі обставини злочину. Ними є: а) зараження венеричною хворобою особою, раніше судимою за цей злочин; б) зараження двох чи більше осіб; в) зараження неповнолітнього, тобто особи, якій не виповнилося 18 років.

Для відповідальності за ч. 2 ст. 133 досить однієї із вказаних кваліфікуючих ознак.

У частині 3 ст. 133 передбачена відповідальність за зараження венеричною хворобою, якщо воно спричинило тяжкі наслідки (наприклад, безплідність, самогубство потерпілого).

Покарання за злочин:за ч. 1 ст. 133 — виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 133 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. З ст. 133 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.

§ 3. Злочини, що становлять небезпеку для життя і здоров'я людини, які вчинюються у сфері медичного обслуговування

До цих злочинів відносяться: неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131); розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної хвороби (ст. 132); незаконна лікувальна діяльність (ст. 138); нена-дання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139); неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140); порушення прав пацієнта (ст. 141); незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142); порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143); насильницьке донорство (ст. 144); незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145).