Прочитавши ці рядки, Елізабет похитала головою. Вона переконалася, що містер Бінглі зможе дізнатися про перебування її сестри в Лондоні лише випадково.

Минуло чотири тижні, а Джейн так його і не побачила. Вона намагалася переконати себе, що їй байдуже, та не помічати байдужості міс Бінглі було уже просто неможливо. Щоранку протягом двох тижнів чекала на неї Джейн, щовечора вигадувала для неї нове виправдання, і ось нарешті гостя з'явилась, але скороминущість її візиту, а ще більше — переміна її поведінки припинили самообман, до якого вдавалась її сестра. Лист, що вона його прислала Елізабет, був доброю ілюстрацією її почуттів:

«Дорога моя Ліззі! Сподіваюся, що ти не кепкуватимеш із мене й не радітимеш зі своєї правоти, коли я зізнаюся тобі, що цілковито обманювалася стосовно міс Бінглі та її поваги до мене. Але, люба моя сестро, хоча події й підтвердили твою правоту, не вважай мене впертою дурепою, коли я все одно скажу, що — зважаючи на її поведінку — моя довіра була такою ж природною, як і твоя підозра. Я зовсім не розумію її підстав бажати моєї дружби, але якщо подібні обставини трапляться знову, то я впевнена, що знову обмануся. Лише вчора Керолайн зробила мені відповідний візит, а у проміжку я не отримала від неї жодної записки і жодного рядка. Коли ж Керолайн нарешті прийшла, було очевидно, що вона не має від цього ніякого задоволення. Побіжно та формально вибачившись за те, що не зайшла раніше, вона і словом не обмовилася про бажання знову зустрітися зі мною, і взагалі — в будь-якому відношенні це була настільки інша людина, що — коли вона пішла — я твердо вирішила припинити наші стосунки. Шкода, але я не можу не дорікати їй. Зупинивши на мені свій вибір, вона, тим самим, вчинила вкрай зле. Я з усією впевненістю можу твердити, що всі кроки до дружніх стосунків зробила саме вона. Але мені все одно шкода її через те, що вона не могла не відчувати хибності свого вчинку, а ще — через моє тверде переконання, що причиною цьому було її хвилювання за свого брата. Гадаю, що мені не треба заглиблюватись у пояснення; і хоча нам з тобою відомо, що це хвилювання є цілком безпідставним, усе ж, якщо вона його відчуває, цим легко пояснити її ставлення до мене; значить, він дорогий для неї — і заслужено дорогий, тож яку б стурбованість за нього вона не відчувала, ця стурбованість є цілком природною та гідною поваги. Однак я не можу зрозуміти її побоювань зараз, бо якби він дійсно мав до мене якісь почуття, то ми б уже давним-давно зустрілися. Зі сказаного нею я переконалася, що містер Бінглі знає про моє перебування в Лондоні; однак із її манери розмови мені чомусь здалося, що вона сама себе хоче переконати в його небайдужості до міс Дарсі. Ось цього я ніяк не можу зрозуміти. Я не звикла до різких висловів, але мені так і кортить сказати, що все це дуже схоже на двоєдушність. Та я намагатимуся гнати від себе всяку неприємну думку і думатиму лише про те, що приносить мені радість: про твою любов до мене і про незмінно добре ставлення до мене моїх дядечка та тітоньки. Не барись і відразу ж напиши мені. Міс Бінглі обмовилася про те, що він уже ніколи не приїде до Недерфілда і більше не буде його орендувати, але сказала вона це якось непевно. Та краще про це не згадувати. Я надзвичайно рада, що ти отримала такі приємні відомості про наших друзів у Гансфорді. Будь ласка, зроби їм візит — разом із сером Лукасом та Марією. Не сумніваюся, що тобі там дуже сподобається.

Твоя — і т. д.»

Прочитавши листа, Елізабет дещо розстроїлась, але присутність духу відновилася, коли вона подумала про те, що Джейн уже не дасть себе обдурити, принаймні сестрі містера Бінглі. Всякі ж надії на нього зникли цілком і повністю. Тепер навпаки: вона була проти будь-якого поновлення його залицянь. Він остаточно впав у її очах, і тепер (аби покарати його і хоч якось розрадити Джейн) Елізабет цілком серйозно сподівалася, що містер Бінглі незабаром одружиться із сестрою містера Дарсі, бо — за словами містера Вікхема — вона швидко змусить його жалкувати за тією, якою він знехтував.

Приблизно в цей же час місіс Гардінер у своєму листі нагадала Елізабет про її обіцянку стосовно містера Вікхема й попрохала розповісти про нього, тож Елізабет у своєму листі такі відомості їй надіслала, хоча зробила це вона з неохотою й лише для того, щоб потішити свою тітоньку. Його явна небайдужість кудись зникла, його залицянням надійшов край — об'єктом уваги містера Вікхема стала інша жінка. Елізабет була достатньо пильною і спостережливою, щоб усе це вчасно зрозуміти, але писала вона про те, що трапилося, не відчуваючи при цьому надто болісних емоцій. Любов іще не встигла заволодіти її серцем, тож самолюбство її було втішене переконанням, що саме вона стала б його єдиним вибором, якби в неї було пристойне придане. Можливість швидкого надбання десяти тисяч фунтів являло найбільшу принаду дівчині, котрій містер Вікхем зараз намагався сподобатися; але Елізабет, яка була тут менш безсторонньою, ніж у випадку з Шарлоттою, не докоряла йому за його бажання стати багатим і незалежним. Навпаки — це було цілком природно; Елізабет прекрасно розуміла, що містеру Вікхему не знадобиться титанічних зусиль, аби від неї відмовитись, і була готова вважати його шлюб із міс Кінг кроком розумним і бажаним для них обох, тому вона цілком щиро бажала йому щастя.

Усе це вона повідала місіс Гардінер, а після викладення обставин продовжила:

«Тепер я переконана, моя люба тітонько, що ніколи по-справжньому його не кохала, бо якби я дійсно пізнала це чисте та піднесене почуття, то наразі одне його ім'я викликало б у мене огиду і я бажала б йому всіляких негараздів. Але я не лише маю до нього теплі почуття — я навіть почуваюся цілком байдуже до міс Кінг. Бачу, що зовсім неспроможна відчувати до неї хоч якусь ненависть, більше того — вона видається мені дівчиною дуже гарною. Якби я була закоханою, то почувалася б зовсім по-іншому. Моя пильність стала мені в пригоді; звісна річ — якби я була до безумства в нього закохана, то більшу б цікавість викликала у всіх моїх знайомих, але я не жалкую, що залишилася в тіні. Така популярність може дорого обійтися. Кітті та Лідія сприймають його відступництво болісніше, ніж я. Вони ще молоді й мало розбираються в житті; їм іще не доступне розуміння тієї неприємної обставини, що красивим молодикам — так само, як і некрасивим, — треба на щось жити».

Розділ XXVII

Січень і лютий минули в Лонгберні без подій, котрі були б важливішими за вже згадані: рідко коли траплялося щось цікавіше за прогулянки до Меритона — інколи по багнюці, інколи в холоднечу. З настанням березня Елізабет мала поїхати до Гансфорда. Спочатку вона не надто серйозно ставилася до думки про цю поїздку; але на це, як виявилося, дуже сподівалася Шарлотта, тож із часом Елізабет привчила себе ставитися до майбутньої подорожі з більшою для себе приємністю та з більшою визначеністю. Довга розлука посилила її бажання побачитись із Шарлоттою та послабила її огиду до містера Коллінза. Ця поїздка крила в собі певну новизну, а оскільки при не надто доброзичливому ставленні матері та не надто співчутливому ставленні до неї сестер удома Елізабет почувалася досить некомфортно, то невеличка переміна була б досить бажаною сама по собі. Крім того, ця поїздка дала б їй змогу хоч трохи зирнути на Джейн; коротше кажучи, призначений час наближався, й Елізабет зовсім не хотілося, щоб сталася якась затримка. Однак усе йшло як годиться і зрештою влаштувалося, згідно з початковим планом Шарлотти. Елізабет мала супроводжувати сера Вільяма та його молодшу дочку. Згодом до задуму додалася така приємна річ, як ночівля у Лондоні, і план поїздки з просто гарного перетворився на чудовий.

Єдину неприємність завдавала їй розлука з батьком, котрий, безсумнівно, мав скучати за нею і котрий, коли настав час прощатися, дуже не хотів, аби вона їхала, й тому попрохав написати йому і навіть пообіцяв надіслати листа у відповідь.

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Гордість і упередженість - Остин Джейн - Страница 34