Гордість і упередженість - Остин Джейн - Страница 25

Тут Елізабет відчула, що його конче необхідно перепинити.

— Вам не здається, що ви надто поспішаєте, пане? — скрикнула вона. — Не забувайте, що я ще не дала відповіді. Тож давайте я зроблю це, не гаючи часу. Прийміть мої подяки за ті компліменти, що я їх од вас вислухала. Я розумію, що ваша пропозиція заміжжя — то велика для мене честь, але я не приймаю її й інакше вчинити не можу.

— Знаю, знаю, — відповів містер Коллінз, байдужливо махнувши рукою. — Всі ви, дівчата, зазвичай відкидаєте пропозиції заміжжя, коли вони робляться вперше, хоча потайки готові їх прийняти. Інколи відмова повторюється другого і навіть третього разу. Тому я зовсім не розстроєний почутим і сподіваюся невдовзі повести вас до олтаря.

— Бігме, ви мене дивуєте, пане, — вигукнула Елізабет, — бо після моєї заяви ваша надія дійсно виглядає дещо дивною. Кажу вам — я не з тих відчайдушних дівчат (якщо такі взагалі бувають), котрі ризикують своїм щастям, відкладаючи прийняття пропозиції до того часу, коли вона буде зроблена вдруге. Відмовляючи вам, я ніскільки не жартую. Особисто ви не здатні принести мені щастя, і я переконана, що я — остання жінка на світі, яка зможе принести щастя вам. Запевняю вас — якби ваша приятелька леді Кетрін знала мене, то вона точно визнала б мене непідходящою для цієї ролі.

— Я не певен, що леді Кетрін дійсно була б такої думки про вас, — мовив, замислившись, містер Коллінз, — не думаю, що вона була б налаштована проти вас. Можете не сумніватися: коли я матиму честь знову зустрітися з її світлістю, то я в найшанобливіших виразах описуватиму їй вашу скромність, ощадливість та інші позитивні риси.

— Слухайте-но, містере Коллінз, не треба вам так мене вихваляти. Я прошу вас дати мені змогу судити самій; зробіть мені комплімент: повірте в те, що я кажу. Я бажаю вам щастя і багатства, тож відмовляючи вам, я роблю все від мене залежне, щоб ви не стали нещасним і бідним. Освідчившись мені, ви тим самим, напевне, вгамували докори сумління щодо нашої родини, тож можете тепер не картати себе і набувати прав власника маєтку, як тільки той залишиться без господаря. Тому давайте вважати цю справу вирішеною.

Після цієї промови Елізабет підвелась і вже була вийшла з кімнати, як містер Коллінз звернувся до неї з такими словами:

— Коли я матиму честь говорити з вами на цю тему вдруге, то сподіваюсь отримати відповідь, сприятливішу за ту, яку ви дали мені щойно. Наразі ж я зовсім не збираюся звинувачувати вас у бездушності, тому що знаю — ваша стать має вкорінену звичку відхиляти пропозицію, коли та робиться вперше; можливо, що зараз ви — у повній відповідності до правдивої жіночої вдачі — сказали все це для того, щоб заохотити мої подальші залицяння.

— Містере Коллінз, — запально вигукнула Елізабет, — ви мене просто ошелешуєте. Якщо все, що я вам досі сказала, видається вам різновидом заохочення, то я дійсно не знаю, як висловити свою відмову таким чином, аби ви переконалися, що це — справді відмова.

— Дозвольте потішити себе думкою, люба моя кузино, що ваше неприйняття моєї пропозиції це лише формальність, і не більше. Якщо висловлюватися коротко, то я маю підстави так вважати: пропозиція моєї руки не є недостойною того, щоб ви її прийняли, і пропонований мною шлюб — річ для вас украй бажана. Моє становище в суспільстві, мої добрі стосунки з родиною де Бург і мої кревні зв'язки з родиною вашою — все це вагомі аргументи на мою користь. Крім цього, зважте на те, що, попри всі ваші численні принади, останні зовсім не є запорукою того, що подібна пропозиція буде зроблена вам удруге. На жаль, ваша частка у спадщині є настільки малою, що вона цілком спроможна звести нанівець чарівливий вплив вашої краси та інших ваших достоїнств. Роблячи таким чином висновок про несерйозність вашого неприйняття моєї пропозиції, я волію радше пояснити його вашим бажанням посилити мою любов, збудивши в мені почуття непевності, — у повній відповідності зі звичками прекрасної статі.

— Повірте мені, добродію, я зовсім не претендую на витончені хитрощі, спрямовані на те, щоб позбиткуватися над поважною людиною. Якби ви повірили в мою щирість, то це було б найкращим компліментом на мою адресу з вашого боку. Я безмежно вдячна вам за ту честь, яку ви зробили мені вашою пропозицією, але її прийняття для мене абсолютно неможливе. Проти цього постають усі мої почуття. Висловитися зрозуміліше я просто не можу. Не думайте, що я — якась розумна й хитра дівка, що хоче змусити вас страждати. Я — розважлива людина, котра говорить вам щиросерду правду.

— Ви — сама чарівливість! — скрикнув містер Коллінз у пориві незграбної галантності. — Тепер я цілковито переконався, що коли моя пропозиція буде підкріплена вагомим авторитетом ваших прекрасних батьків, то ви неодмінно відповісте на неї згодою.

Елізабет уже просто не знала, чим відповісти на такий затятий та настирливий самообман, і тому промовчала та негайно вийшла, вирішивши при цьому, що коли містер Коллінз буде вперто ставитися до її відмов як до улесливого заохочення, то вона звернеться до свого батька, котрий сформулює негативну відповідь у такий спосіб, що її нарешті зрозуміють належним чином і поведінку її не сприймуть помилково за властиві прекрасній статі манірність та кокетство.

Розділ XX

Недовго залишався містер Коллінз сам на сам із приємними думками про своє вдале залицяння, бо місіс Беннет, котра нетерпляче знемагала у вестибюлі, чекаючи на закінчення розмови, щойно побачивши, як Елізабет відчинила двері та промайнула повз неї до сходів, швидко ввійшла до сніданкової кімнати й палко поздоровила його (і себе) з щасливими перспективами їхнього майбутнього родичання. Містер Коллінз відповів на ці привітання так само палко й радісно, а потім почав розповідати подробиці їхньої з Елізабет розмови, наслідком якої він мав, за його словами, всі підстави бути задоволеним, оскільки вперта відмова з боку його кузини є лише свідченням скромності та правдивої делікатності її вдачі.

Однак такі відомості просто ошелешили місіс Беннет. Вона й ладна була розділити радість із приводу того, що своєю відмовою Елізабет лише заохотила містера Коллінза, але все одно не могла погодитися з такою його думкою й відверто про це сказала.

— Але запевняю вас, містере Коллінз, — додала вона, — що ми змусимо Ліззі поводитися розважливо. Я негайно поговорю про це з нею сама. Дівчина вона вперта і дурноверха, а тому не розуміє власної вигоди. Але я зроблю так, що вона її зрозуміє.

— Вибачте, що перепиняю вас, пані, — вигукнув містер Коллінз, — але якщо вона дійсно вперта й дурноверха, то чи зможе вона стати підходящою дружиною для людини мого становища? Я ж бо прагну щастя в сімейному житті, і таке прагнення є абсолютно природним. Якщо Елізабет і надалі відкидатиме мої пропозиції, то, може, краще не силувати її прийняти їх, бо якщо ваша дочка і справді має такі вади характеру, то вона не зможе зробити мене щасливим.

— Та що ви, пане, ви просто неправильно мене зрозуміли, — перелякано вигукнула місіс Беннет. — Ліззі вперта лише в таких справах. У всьому ж іншому вона — найпривітніша дівчина, яку тільки можна зустріти. Не турбуйтеся, зараз я піду до містера Беннета, і незабаром ми все владнаємо.

Не встиг містер Коллінз їй відповісти, як вона поквапилася до свого чоловіка і, зайшовши до бібліотеки, вигукнула:

— Агов, містере Беннет, ходіть негайно сюди, бо ми спантеличені та просто не знаємо, що робити. Зараз же ходіть сюди і примусьте Ліззі вийти заміж за містера Коллінза, бо вона клянеться, що їй не потрібен такий чоловік, тож якщо ви не поквапитесь і не змусите її передумати, то передумає містер Коллінз і скаже, що йому не потрібна така дружина.

Містер Беннет одірвався від книги і подивився на свою дружину зі спокійною байдужістю, на яку не вплинув ні її прихід, ні її повідомлення.

— Вибачте, але я вас не розумію, — сказав він, коли місіс Беннет закінчила свою промову. — Про кого ви говорите?

— Про містера Коллінза і Ліззі. Ліззі заявляє, що їй не потрібен містер Коллінз, а містер Коллінз уже починає замислюватися, а чи потрібна йому Ліззі.