Гордість і упередженість - Остин Джейн - Страница 14

У неділю, після вранішньої служби, розставання, таке бажане майже для всіх, нарешті відбулося. Міс Бінглі відразу стала напрочуд чемною до Елізабет, а її симпатія до Джейн різко зросла. Коли ж вони від'їздили — після того як Джейн отримала запевнення, що її радо бачитимуть як у Лонгберні, так і в Недерфілді, і після палких обіймів, — то міс Бінглі навіть обмінялася з Елізабет рукостисканням, і остання поїхала, перебуваючи, мабуть, у найкращому настрої з усіх тих, хто брав участь у церемонії розставання.

Мати ж зустріла їх не надто привітно. Місіс Беннет здивувалась їхньому приїздові, вважаючи, що не варто було завдавати собі і хазяям скільки клопоту, і висловлюючи побоювання, як би Джейн знову не застудилась. Але їхній батько, незважаючи на лаконічність висловів задоволення з приводу їхнього приїзду, був дійсно радий їх бачити, бо добре знав, яке важливе місце займають вони у родинному колі. За відсутності Елізабет та Джейн вечірні сімейні розмови стали далеко не такими цікавими і майже втратили свій сенс.

Сестри застали Мері заглибленою — як і зазвичай — у заняття музикою та у вивчення людської природи і мали нагоду поцінувати її нові виписки та вислухати деякі з її нових сентенцій стосовно падіння моральності. Кетрін та Лідія повідомили їм новини дещо іншого ґатунку. Багато подій і розмов сталось у полку з минулої середи: декілька офіцерів нещодавно обідали з їхнім дядечком, якогось солдата відшмагали для покарання, а полковник Форстер, згідно з чутками, збирався одружитись.

Розділ XIII

— Сподіваюся, моя люба, — сказав містер Беннет своїй дружині наступного ранку за сніданком, — що на сьогодні ти наказала приготувати добрячий обід, бо я маю підстави очікувати поповнення до нашої родинної компанії.

— Що ти хочеш цим сказати, любий? Щось я не чула, аби хтось збирався прийти, хіба що випадково зайде Шарлотта Лукас — сподіваюся, мої обіди смакують їй добре. Не думаю, що вдома їй часто випадають такі добрі обіди.

— Людина, про яку я говорю, — джентльмен і до того ж приїжджий.

Очі місіс Беннет заіскрилися. Джентльмен, та ще й не з наших країв! Це точно містер Бінглі. Ну і цяця ж ти, Джейн! Могла б мене хоч якось попередити, хитрухо! Що ж, я буду надзвичайно рада побачитись із містером Бінглі. Але ж… О Господи! Сьогодні ми не зможемо розжитись ані шматочком риби. Така невдача! Лідіє, серденько, смикни дзвоника — я мушу дати розпорядження економці.

— Це буде не містер Бінглі, — сказав її чоловік, — а особа, котру я жодного разу не бачив за все своє життя.

Всі неймовірно здивувались, а містер Беннет отримав чималу втіху, коли його дружина і дочки враз накинулися на нього і хором почали розпитувати — що і як. Повтішавшись якийсь час із їхньої допитливості, він, нарешті, дав пояснення.

— Приблизно місяць тому я отримав листа і приблизно два тижні тому дав на нього відповідь, бо визнав цю справу досить делікатною і вартою невідкладної уваги. Цей лист — від мого двоюрідного брата, містера Коллінза, котрий — у разі моєї смерті — може всіх вас витурити з цього будинку, як тільки йому цього заманеться.

— Благаю, любий, — не треба! — скрикнула його дружина. — Я не можу чути про це без тремтіння. Будь ласка, не кажи нічого про цю ненависну людину! Немає нічого гіршого, коли твій маєток успадковують не твої діти, а хтось інший; знаю — якби я була на твоєму місці, вже давно спробувала б щось придумати і знайти вихід із цієї неприємної ситуації.

Джейн та Елізабет намагалися пояснити їй сутність майоратного успадкування, але надаремне. Вони й раніше намагалися це зробити, та не могли достукатися до здорового глузду місіс Беннет; тож вона вперто продовжувала несамовито ремствувати з приводу такого порядку успадкування, який дозволяє відібрати маєток у родини, де є аж п'ятеро дочок, на користь якогось нікому не потрібного нікчеми.

— Така обставина дійсно є дуже несправедливою, — мовив містер Беннет, — і ніщо не зможе загладити провину містера Коллінза, котра полягає в тому, що він успадкував Лонгберн. Але якщо ви послухаєте оцього листа, то, може, його стиль хоч трохи пом'якшить вашу суворість.

— Ні, я певна, що цього не станеться. І я вважаю, що з його боку було величезним нахабством та ще й лицемірством писати тобі взагалі. Терпіти не можу таких фальшивих благодійників. Краще б уже продовжував сваритися з вами, як це робив до нього його батько.

— А що, здається, він і дійсно мав якісь синівські докори сумління з цього приводу — ось побачите.

— Значить, о четвертій годині ми будемо очікувати на появу цього посланця миру, — мовив містер Беннет, складаючи листа. — Як на мене, то він видається надзвичайно сумлінним та ввічливим молодиком; не сумніваюся, що він стане дуже корисним знайомим, особливо коли леді Кетрін виявлятиме до нього прихильність, даючи йому змогу приходити до нас у гості.

— Однак мене зацікавили його висловлювання стосовно дівчат; і якщо йому вже так хочеться компенсувати їм збитки, то я — не та людина, яка буде його розохочувати.

— Важко здогадатися, — сказала Джейн, — у який спосіб він збирається зробити нам відшкодування, котре вважає своїм обов'язком, але таке бажання безперечно робить йому честь.

Елізабет була вражена переважно його незвичайною поштивістю на адресу леді Кетрін і добросердим наміром хрестити, одружувати і відправляти похорони своїх парафіян будь-коли і будь-де.

— Це, напевне, якийсь дивак — я так гадаю, — сказала вона. — Не можу зрозуміти, що він за людина. В його стилі чимало пишномовності. А що він хотів сказати своїми вибаченнями за те, що є прямим спадкоємцем? Можна подумати, він би відмовився від цього права, якби міг! Тату, його можна назвати розважливою людиною?