Емма - Остин Джейн - Страница 63

— Раніше мій батько не раз їздив туди; але це ніяк йому не допомогло; і містер Перрі, чиє ім'я скоріш за все є для вас невідомим, вважає, що тепер це тим паче йому не допоможе.

— Що ж, дуже шкода, бо запевняю вас, міс Вудхаус: там, де води підходящі, вони приносять чудодійне полегшення. Під час мого перебування в Баті я була свідком подібних випадків. І взагалі — це таке жваве і бадьоре місце, воно обов'язково матиме позитивний вплив на настрій містера Вудхауса, що, наскільки я розумію, інколи буває в нього пригніченим. Стосовно рекомендування його вам, то гадаю, що тут мені не треба докладати особливих зусиль. Принадність Бата для молоді є загальновідомою. Ви жили усамітненим життям, тому для вас це було би прекрасним виходом у світ; до того ж я могла б посприяти вашому негайному приєднанню до найкращого місцевого товариства. Кілька рядків од мого імені забезпечили б вам досить широке коло знайомств; а місіс Партрідж, жінка, в якої я завжди мешкала, коли бувала у Баті, була б надзвичайно рада приділити вам усю належну увагу і стала б тією людиною, з якою ви змогли б з'являтись у товаристві.

Це було рівно стільки, скільки Емма могла витерпіти й не сказати при цьому щось неввічливе. Подумати тільки, своїм так званим «виходом у світ» вона завдячуватиме місіс Елтон, а в товаристві з'явиться під протегуванням подруги місіс Елтон — напевне, якоїсь вульгарної, моторної вдовиці, що ледь зводить кінці з кінцями за рахунок квартирантів! Низько впала репутація міс Вудхаус із Гартфілда, нічого не скажеш!

Однак вона утрималася від можливих докорів зі свого боку й лише холодно подякувала міс Елтон; «але про їхню поїздку до Бата і мови бути не могло; до того ж вона не має абсолютного переконання, що ця місцевість підійде їй краще, ніж її батькові». А потім, щоб уникнути можливої образи та обурення, вона круто змінила тему:

— Не буду питати про ваше ставлення до музики, місіс Елтон. У подібних випадках розповідь про вдачу жінки часто передує її приїзду; тож у Гайбері вже давно знають про вашу бездоганну виконавську майстерність.

— Та що ви, ні! Я мушу висловити незгоду з таким уявленням. Бездоганна виконавська майстерність? Куди там мені! Нічого подібного. Треба зважати на те, що цю інформацію ви отримали від людини далеко не байдужої до мене. Я до нестями люблю музику — душі в ній не чую; і друзі кажуть, що я не позбавлена смаку, але стосовно всього іншого, повірте мені — моє виконання є посереднім до останньої ноти. Зате ви, міс Вудхаус, — і я добре це знаю — ви граєте пречудово. Для мене дійсно було величезним задоволенням і втіхою довідатися, в яке вишукане товариство я потрапила. Без музики себе не уявляю і без неї просто не можу жити. Я звикла до товариства надзвичайно музикального і в Кленовому Гаю, і в Баті, тож відсутність такого товариства тут була би для мене дуже болісною втратою. Я так просто і сказала містеру Елтону, коли він розповідав мені про мою майбутню домівку і висловлював побоювання щодо її віддаленості та усамітненості, а також щодо менших розмірів його будинку — він же знав, до чого я звикла; тож певні сумніви в нього були. Коли він мені говорив про це, то я відверто сказала йому, що зможу полишити світське товариство — прийоми, бали, розваги, бо усамітнення не боюся. Особисто я не маю великої потреби в світському товаристві, бо доля благословенно наділила мене багатими внутрішніми ресурсами. Я прекрасно можу обійтись і без світського товариства. Інша справа — ті, хто не має здібностей до цікавого проводження часу; я ж у цьому відношенні — людина цілком самодостатня. А що стосується моєї звички до кімнат більшого розміру, то для мене це — дрібниця, не варта уваги. Я була абсолютно готовою до такої жертви з мого боку. Зрозуміло, що в Кленовому Гаю я звикла до всіляких розкошів; але я дійсно запевнила його, що для щастя мені не потрібні ні дві карети, ні великі кімнати. «Але, — сказала я, — відверто визнаю, я просто не зможу жити без хоч якогось музикального товариства. Це — єдина моя умова; але без музики життя втратить для мене сенс».

— Не сумніваюся, — посміхнулась Емма, — що містер Елтон тут же запевнив вас, що у Гайбері існує товариство надзвичайно музикальне; сподіваюся, ви переконаєтеся, що коли він навіть дещо і перебільшив, то можна буде вибачити йому з огляду на його мотиви.

— Та ні, з цього приводу не було в мене ніяких сумнівів. Я у захваті від того, що опинилась у такому оточенні. Сподіваюся, що ми з вами влаштуємо не один маленький чарівний концерт. Гадаю, міс Вудхаус, що нам треба започаткувати музичний клуб і влаштовувати регулярні тижневі зустрічі у вашому будинку або в нашому. Чим не гарний план? Якщо ми з вами постараємося, то нам недовго бракуватиме спільників. Щось подібне було би для мене вкрай бажаним як спонука до постійної практики, бо ви ж знаєте, що заміжніх жінок загалом чекає сумна доля: вони надто схильні кидати заняття музикою.

— Але ж вам, із вашою любов'ю до музики, це не загрожує, так?

— Сподіваюсь, що мені — не загрожує, але коли я погляну на своїх подруг, то мене просто острах бере. Селіна зовсім полишила музику — і навіть не торкається інструмента, а грала ж так добре! Це ж саме можна сказати і про Клару Партрідж, тобто місіс Джефріз, і про двох сестер Мілменз, що стали місіс Берд і місіс Джеймс Купер, — усіх і не згадаєш. І дійсно, це на мене просто жах наганяє! Я часто сердилася на Селіну, але тільки тепер починаю розуміти, що існують багато речей, які відволікають увагу заміжньої жінки. Сьогодні вранці, наприклад, я півтори години проморочилася зі своєю економкою.

— Але ж усе таке, — мовила Емма, — незабаром стане регулярним явищем…

— Що ж, — розсміялася місіс Елтон, — поживемо — побачимо.

Емма, зрозумівши, що її співрозмовниця твердо налаштована припинити розмови про музику, не мала що сказати; тож після невеличкої паузи місіс Елтон обрала іншу тему.

— Ми заїжджали до Рендоллза, — сказала вона, — і застали їх обох удома; схоже, що Вестони — дуже приємні люди. Вони мені подобаються. Містер Вестон — так просто особистість приємна до надзвичайності, він — мій найперший фаворит, клянусь вам. А вона — як втілення добра, в ній є щось настільки материнське і добросерде, що відразу ж викликає прихильність. Здається, це колишня ваша гувернантка?

Емма була надто спантеличеною, щоб відповісти, але місіс Елтон, не чекаючи на ствердну відповідь, продовжила:

— Коли я про це дізналася, була просто вражена — вона поводилась, як справжня пані! Вона дійсно має вигляд жінки дуже шляхетної.

— Манери місіс Вестон, — сказала Емма, — завжди були бездоганними. Їх стриманість, простота і витонченість могли б слугувати надійним зразком для будь-якої дівчини.

– І хто б ви думали зайшов, коли ми були там?

Емма розгубилася. Тон вказував на якогось давнього знайомого, але звідкіля вона могла знати?

— Найтлі! — продовжила місіс Елтон. — Сам Найтлі! От поталанило, правда ж? Бо коли він якось заходив, мене не було вдома, тож я раніше ніколи його не бачила; він викликав мій великий інтерес як близький друг містера Е. Я так часто чула «мій друг містер Найтлі», що мені дуже кортіло його побачити. Мушу віддати належне моєму caro sposo[1] — йому дійсно не слід соромитися свого друга. Найтлі — справжній джентльмен. Він, безперечно, справляє враження істинного джентльмена.

На щастя, вже час було йти, і вони попрощались. Емма нарешті змогла перевести подих.

— Яка нестерпна жінка! — відразу ж вирвалося в неї. — Вона навіть гірша, ніж я гадала. Абсолютно нестерпна! «Найтлі»! Не вірю власним вухам! «Найтлі»! Ніколи в житті його не бачила і називає «Найтлі»! Ти диви — ще й виявила, що він джентльмен! Нікчемна вискочка, вульгарна істота — зі своїм містером Е., своїм caro sposo, багатим внутрішнім світом і з усіма своїми манерами, від яких відгонить нахабною претензійністю та позбавленим смаку вбранням! Навіть спромоглася виявити, що містер Найтлі — джентльмен! Сумніваюся, що він зможе відповісти їй тим же компліментом і виявити, що вона — справжня леді. Це щось неймовірне! Ще й мала нахабство запропонувати нам разом відкрити музичний клуб! Можна подумати, що ми — найщиріші подруги! А що вона казала про місіс Вестон! їй, бачите, дивно, що людина, яка мене виростила й виховала, є шляхетною пані! Гірше вже нікуди. Такого я ще не бачила! Вона перевершила всі мої побоювання. Та її просто соромно порівнювати з Гаррієт. А що сказав би їй Френк Черчілль, коли б тут був? Ото б він розлютився, ото б потішився! Ой! Знову я про нього думаю. Завжди перший, хто спадає мені на думку! Сама себе спіймала! Я так часто думаю про Френка Черчілля, що…