Емма - Остин Джейн - Страница 28

При подібних її думках залицяння містера Елтона були катастрофічно невчасними й недоречними; але їй вдавалося виглядати дуже ввічливою, хоча насправді вона була сильно роздратованою. Емма заспокоювала себе тим, що залишок вечора ніяк не зможе минути без того, щоб ця сама тема — або ж її суть — не виникла знову з ініціативи щиросердого містера Вестона. Так воно й сталося: коли їй поталанило позбутися містера Елтона і вона опинилася за обіднім столом поруч із містером Вестоном, той скористався першою ж вільною од виконання своїх обов'язків гостинного господаря хвилиною, першим же перепочинком після нарізання сідла барана, щоби сказати їй:

— До потрібної кількості не вистачає лише двох людей. Хотілося б мені бачити тут іще двох: вашу гарненьку подружку, міс Сміт, і мого сина — отоді я б міг сказати, що ми маємо якраз потрібну кількість гостей. Ви, мабуть, не чули, як у вітальні я розповідав, що ми очікуємо на приїзд Френка? Сьогодні вранці я отримав од нього листа, де він каже, що буде в нас через два тижні.

Емма висловила задоволення саме тією мірою, яку допускали правила гарного тону, і цілковито погодилась із тим твердженням, що для повноти їхньої компанії не вистачає лише містера Френка Черчілля і міс Сміт.

— Він збирається приїхати до нас іще з вересня, — продовжив містер Вестон. — У кожному листі Френк багато про це писав; але він не може розпоряджатися власним часом. Йому доводиться догоджати тим, кому догоджати треба неодмінно і кому, між нами кажучи, інколи можна догодити лише за рахунок численних поступок і пожертв. Але зараз я вже не сумніваюся, що він буде в нас десь на другому тижні січня.

— Уявляю, як ви зрадієте! А місіс Вестон так не терпиться познайомитися з ним, що вона, напевне, зрадіє так само, як і ви.

— Звичайно ж зрадіє, але вона думає, що йому знову доведеться відкласти візит. У неї нема такої впевненості у його приїзді, як у мене; але ж вона й не знає всіх обставин так добре, як я. Бачите, справа полягає в тому, що — але це тільки між нами: я й не заїкався про це у вітальні; знаєте, кожна сім'я має свої секрети — так от, справа полягає в тому, що на січень до Енскума запрошено групу друзів і що приїзд мого сина залежить од того, чи не буде відкладено їхній візит. Інакше Френк і не рипнеться. Але я знаю напевне, що цей візит відстрочать, бо одна дама, чиє слово має в Енскумі певну вагу, недолюблює ту сім'ю, яка має приїхати. І хоча вважається за необхідне раз на два чи три роки запрошувати їх, приїзд завжди під якимось приводом відкладають, коли справа доходить до конкретної дати. Тут я не маю ані найменших сумнівів. І так само впевнений у тому, що побачу Френка в нас іще до середини січня, як упевнений у тому, що тут сиджу; але вашій добрій приятельці, — кивнувши головою в напрямку протилежного кінця столу, — настільки невластиві примхи, і настільки рідко їй доводилося мати з ними справу в Гартфілді, що вона нездатна враховувати їхній вплив, як це вже давно звик робити я.

— Шкода, що в цій справі немає повної впевненості, — відповіла Емма, — але я схильна пристати до вашої думки, містере Вестон. Коли ви вважаєте, що він приїде, то так само вважатиму і я, бо ви добре знаєте Енскум.

— Отож — я маю певне право на таку думку, хоча жодного разу в житті там не був… Дивна вона людина! Та з огляду на Френка я ніколи не дозволяю собі говорити про неї зле, бо твердо переконаний у тому, що вона його дуже любить. Колись я гадав, що вона не здатна любити нікого, крім себе; але до нього вона завжди ставилася доброзичливо, по-своєму, звичайно ж: потурала його маленьким примхам та капризам, навзамін очікуючи, що він чинитиме так, як їй забажається. І те, що він спромігся викликати до себе таку прихильність, робить йому честь; бо — між нами кажучи — з усіма іншими людьми вона поводиться, як мегера і як людина, у котрої замість серця — камінь.

Еммі так сподобалася ця тема, що вона продовжила її обговорення з місіс Вестон, коли дами перейшли до вітальні. Вона побажала, щоб перша її зустріч із Френком принесла радість, однак зазначила, що — наскільки вона розуміється на подібних справах — така зустріч скоріш за все спричиниться до певного нервового напруження. Місіс Вестон із цим погодилась, але додала про своє бажання мати певність, що їй доведеться пережити пов'язані з першою зустріччю незручності саме в зазначений час: «Я не переконана, що він приїде. Я налаштована не так оптимістично, як містер Вестон, і маю сильні побоювання, що все це скінчиться нічим. Гадаю, що містер Вестон розповів вам про стан справ докладно».

— Авжеж — здається, що все залежить від поганого настрою місіс Черчілль, котрий є найпередбачуванішою річчю у світі.

— Люба Еммо! — всміхнулася у відповідь місіс Вестон. — Чи може бути передбачуваною примха? — Потім, звертаючись до Ізабелли, котра раніше не брала участі у цій розмові, продовжила: — Моя люба місіс Найтлі, ви, напевне, знаєте, що ми далеко не так упевнені у приїзді містера Френка Черчілля, як його батько. Це залежить цілковито від настрою і доброї волі його тітки, коротше кажучи — від її вдачі. З вами я можу бути відвертою, бо ви мені як дві доньки. Місіс Черчілль править Енскумом як цариця, і характер у неї дуже примхливий та непередбачуваний; тому очікуваний нині візит Френка залежить від її бажання відпустити його.

— Ото вже ця місіс Черчілль! Усі знають про місіс Черчілль, — відповіла Ізабелла. — Я завжди думаю про цього бідолашного молодого чоловіка не інакше, як із великим співчуттям. Напевне, це так жахливо — весь час жити поруч із особою, що має кепський характер! На щастя, нам не довелося зазнати нічого подібного; але впевнена, що це не життя, а суцільне страждання. Це таке благословення, що вона ніколи не мала дітей! Маленькі бідолахи, якими нещасними вона зробила б їх!

Еммі хотілося залишитися з місіс Вестон наодинці. Тоді їй вдалося б почути більше: місіс Вестон говорила б із нею з тією долею відвертості, на яку б вона ніколи не наважилася при Ізабеллі, і навряд чи стала би приховувати від неї те, що стосувалося Черчіллів, за винятком хіба що того інстинктивного уявлення про Френка, котре сформувалося під впливом її фантазії. Але наразі сказати вже було нічого. Невдовзі містер Вудхаус, наслідуючи їхній приклад, теж перейшов до вітальні. Він не міг довго витримати тривалих післяобідніх посиденьок, бо вони були для нього надмірним обмеженням. Вино і розмови цікавили його мало, і він радо перебрався до тих, із ким він завжди почувався комфортно.

Однак, коли він був зайнятий розмовою з Ізабеллою, Емма знайшла-таки можливість сказати:

— Значить, ви аж ніяк не вважаєте візит вашого сина вирішеною справою. Мені дуже шкода. Перше знайомство — річ завжди незручна, коли б воно не відбулося; і тому чим швидше воно трапиться — тим краще.

— Авжеж, і кожна відстрочка змушує ще більше боятися можливих нових відстрочок. Навіть якщо приїзд цієї сім'ї — Брейтвейтів — буде відкладено, боюсь, що все одно знайдеться якийсь привід нас розчарувати. Мені неможливо навіть уявити якесь небажання з його боку; але я переконана у сильному небажанні Черчіллів відпустити його. Вони ревнують його. Навіть його повага до свого батька викликає у них ревнощі. Коротше кажучи, я не можу бути впевненою у його приїзді і не хочу, щоб містер Вестон був тут таким оптимістом.

— Він мусить приїхати, — мовила Емма. — Нехай хоч на пару днів — але все одно мусить; навряд чи можна припустити, що молодому чоловікові таке не під силу. Молоду жінку, опинись вона в поганих руках, іще можна якось залякувати і тримати подалі від тих, із ким вона хоче бути; але неможливо збагнути, як молодого чоловіка можна обмежувати так, що він навіть не має можливості провести тиждень у свого батька, якщо на те буде його бажання.

— Для того, аби вирішувати, що Френк може робити, а що — ні, треба побувати в Енскумі і знати звичаї цієї родини, — відповіла місіс Вестон. — Мабуть, з такою ж обережністю слід також судити й про поведінку будь-кого з будь-якої сім'ї; але впевнена, що Енскум не можна міряти загальними мірками, бо місіс Черчілль є дуже і дуже нерозважливою, і все підкоряє своїй волі.