Орлі, син Орлика - Литовченко Тимур Иванович - Страница 18

– Це французьке слово, а не шведське. Щоб не вдаватися у подробиці, можете вважати – так, гугенот.

Не пояснювати ж цій дівчинці, що хоча він формально вихрестився у католицтво, проте в душі досі залишається православним, тож не надто охоче відвідує меси!

– Що ж, шевальє, тоді чекаємо вас післязавтра…

Вона назвала адресу, церемонно вклонилася й попрямувала до костела. Григорій пішов у протилежний бік, глибоко замислившись.

Не те щоб юна парижанка аж надто вабила його… зачепила його серце… Якщо чесно, гетьманич і досі не оговтався після того, як тринадцять років тому Семен Півторак назавжди повіз зі Стокгольма юну Софійку. Досі прощальні слова зневаги й ненависті, у нападі відчаю написані старим козаком, вогнем палили душу гетьманича – хоча давно вже розвіялися попелом.

Але після того випадку серце Григорія зачерствіло, вдягнулося у тоненький, проте міцний панцир скепсису. Збайдужілим спокійним поглядом він дивився на дівчат – потенційних наречених, знаючи при цьому, що ніколи не покохає жодну з них.

Тим паче – ніколи не одружиться.

Ніколи, ніколи у житті!..

Та й не тільки незцілимі рани серця – неабиякі зовнішні перешкоди також заважали цьому наміру. Адже він з легкістю змінював імена, ставав то лейтенантом де Лазіском, то гвардії капітаном Бартелем, то кимось іще… Загалом, міг назватися як завгодно, тільки не справжнім своїм ім'ям: Григорій Орлик, син українського гетьмана, лідера козацької нації Пилипа Орлика. Якщо ж вибудовувати серйозні стосунки з якоюсь конкретною жінкою, якщо думати про одруження – як не познайомити свою обраницю з сім'єю?! Принаймні з доброю матусею Ганною, оскільки батько досі перебуває під домашнім арештом у Салоніках…

Але ж то буде безмежне безрозсудство!!! Справді, довіряти собі самому він міг, а от покладатися на здатність гіпотетичної дружини тримати язика за зубами й нікому-нікому у світі не розпатякати про місце перебування членів його родини…

А як же бути із всюдисущими російськими нишпорками?!

Ні-ні, що завгодно, тільки не це!

Але юна парижаночка…

Незаможна, проте дуже впевнена у своєму майбутньому Жанна-Антуанетта Пуассон…

Безперечно, то є особливий випадок!

Хоча одним-єдиним дотиком гарненької ручки сердечних ран гетьманича дівчинка не зцілила, проте своєю безпосередньою вірою зачепила Григорія за живе, розбурхала його жваву уяву.

Це ж очевидно, як близько до серця сприйняла вона слова цієї ворожки… Як там її звуть?! А-а-а, точно: мадам Феліція! Подумати тільки: повірити, що неодмінно станеш королевою Франції (при живій-здоровій королеві!!!) – й поводитися з ледь знайомим іноземцем по-справжньому…

Так-так, без перебільшення, дівчинка трималася з Григорієм, немовби вже сиділа на троні поруч із Його Величністю Луї XV!

«Можете розраховувати на мою прихильність, люб'язний шевальє».

Ач яка панянка!..

Причому сталося це саме тут – у загадковому, незбагненному Парижі, де грішне переплуталося з праведним.

У місті, де, можливо, нарешті вирішиться доля його батька, їхньої багатостраждальної сім'ї… а також всієї Украйни!!!

Дай-то Боже!..

У такому піднесено-філософічному настрої Григорій блукав засніженими паризькими вуличками, доки вони не потонули у нічній темряві. Тільки тоді повернувся до «Отелю де Пост».

А тут на нього з нетерпінням чекав посланець маркіза де Шовлена: міністр закордонних справ бажав негайно бачити гвардії капітана Бартеля, а той весь день вештається хтозна-де!.. Негайно до міністра!!!

– А чи не надто пізно? – ввічливо перепитав у посланця Григорій. – Можливо, краще завтра?..

– Незважаючи на пізній час, його світлість досі працює і чекає на капітана.

– Отже…

– Заради вашого побачення маркіз велів навіть розбудити його посеред глибокої ночі. Хоча не виключено, що його світлість працюватиме до ранку.

– Якщо так, тоді…

– Прошу негайно пройти за мною, месьє Бартель! Посланець пірнув у довгий готельний коридор, прослідував у кухню і вибіг через чорний хід, Григорій кинувся слідом. Тут на них чекав екіпаж із завішеними віконцями.

– Куди ви поділися, месьє Григоре?!

Такою невдоволеною фразою зустрів гостя маркіз де Шовлен. Добре, що хоч десь у Парижі його називають справжнім іменем, подумав Орлик. А вголос мовив:

– Гуляв містом.

– Просто так гуляли чи з якоюсь певною метою, дозвольте поцікавитися?

Розмовляючи з гостем, міністр водночас умочав велике гусяче перо у каламар, що стояв перед ним, і виводив на аркуші паперу якісь символи. Втім, Григорій так і не зміг побачити, що саме пише де Шовлен: адже замість чорнила каламар містив прозору рідину, тому від написаних лише хвилину тому рядків на папері не лишалося жодного сліду. У повітрі пахло лимоном[10]. Те-е-ек, зрозуміло, все зрозуміло…

– Ваша світлосте! Навіть гуляючи містом просто так, можна робити рекогносцировку.

Справді, не розповідати ж маркізу про пригоду з юною, але явно незаможною Жанною-Антуанеттою Пуассон!

Майбутня королева… М-м-да-а!..

Де Шовлен зиркнув на гостя спідлоба, нерозбірливо мугикнув, потім махнув у повітрі пером на стілець біля столу:

– Сідайте.

– Я можу і постояти, якщо…

– Месьє Григоре, я не люблю повторювати двічі!

Довелося сісти. Тоді міністр продовжив:

– Отже, месьє Григоре, з останньою дипломатичною поштою ми отримали настільки разючі новини зі столиці Російської імперії, що я, чесно кажучи, не беруся передбачити вашу реакцію.

– Тобто?..

Григорій запідозрив щось незвичайне, відколи почув від посланця про намір маркіза працювати до ранку і наказ у разі чого розбудити його навіть серед ночі – лише б побачитися з «капітаном Бартелем» якнайшвидше.

– Якщо вірити нашому джерелу, дев'ять днів тому… – Де Шовлен замовк, щось прикинув подумки й мовив: – Тобто, враховуючи час доби, вже десять днів тому у Санкт-Петербурзі віспа забрала життя у Його Імператорської Величності Петра Другого.

Тільки тепер Григорій повною мірою оцінив пропозицію заздалегідь присісти. Справді, у нього в голові ледь не запаморочилося!

– Це все, ваша світлосте?..

Де Шовлен знов зиркнув на гостя спідлоба.

– Наше джерело також повідомляє, що хвороба вразила юного імператора зненацька й розвивалася дуже стрімко, тож перед смертю Його Величність так і не встиг віддати розпоряджень щодо спадкоємця. Ще в останні його години у Санкт-Петербурзі розпочалася запекла боротьба за корону Російської імперії. Найреальніші шанси має Анна Іоанівна. Про результати, швидше за все, дізнаємося невдовзі.

Маркіз витримав театральну паузу і додав:

– От тепер все. Яка ваша думка про почуте?

Яка його думка?!

Яка його думка!..

– Зміна на троні володаря завжди означає нестабільність у державі.

– Так, вірно.

– Якщо спадкоємець не визначений заздалегідь, це означає подвійну нестабільність.

– Згоден.

– Якщо ж у наявності декілька претендентів на корону, це загрожує країні справжнім хаосом. Нестабільність не завершиться, навіть коли візьме гору те чи інше угруповання, адже усунути всіх невдоволених, припинити всі протести конкурентів одночасно не вдасться ніколи.

– А це у свою чергу означає?..

– У такому разі запропонований мною план створення антиросійської коаліції у складі Франції, Швеції та Османської імперії, з одночасною реставрацією короля Станіслава Лещинського на троні Польщі та гетьмана Пилипа Орлика на чолі єдиної й неподільної Украйни набирає зовсім нового, я би сказав – несподівано глибокого сенсу… адже тільки таким чином вдасться зупинити експансію Російської імперії у західному напрямі. Бо в іншому разі вона, повторюю вкотре, може поглинути або поставити під контроль велику кількість інших земель. Що означає кінець Європи у найгіршому розумінні.

Де Шовлен відкинувся на спинку свого стільця, примруживши очі, уважно подивився на Григорія, декілька разів тихенько плеснув у долоні й мовив: