Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Рай - Барка Василь - Страница 56
— А те ж Світланка!.. — нагадав я.
— Коли ми розійдемось, Антоніна її забере. Вона попередила: «Ти ніколи більше не побачиш дитини!» Я зостануся сам із своєю мукою.
Через кілька днів після цієї розмови Дзюба прибіг до Зеленогородського; був блідий, як смерть, і страшенно задиханий.
— Завтра Антоніна йде заявляти. Я згину; жах у тім, що й інші постраждають.
Зеленогородський побачив, у якій небезпеці він сам:
— Треба тікати! А може, щось придумаєм.
— Я маю ідею, — сказав Дзюба з сміхом, — це буде зміїна хитрість, щоб виграти півроку: мені півроку досить. До побачення!
Схопив капелюх і швидко пішов. Він цілий тиждень очей не показував. Я сам відвідав його; зайшов ранком, якраз тоді, коли родина снідала. Дзюба мав вигляд людини, думка якої одночасно працювала над двома речами: він автоматично брав чай, швидко пив, а дививсь кудись на середину стіни, і очі хворобливо поблискували з–під широкого нерівного лоба.
Жінка поглядала то на нього, то на мене, аж поки допила свій чай і, взявши течку, поспішила на службу. Зразу ж після цього стара родичка повела Світланку в дитячий садок. Я спитав Дзюбу, що сталося і як тепер з його дружиною.
— Май терпіння! — сказав Дзюба.
Так я нічого й не довідався.
В майстерню, що була в міському парку, недалеко від річки, в невеликому цегляному будиночку колишньої оранжереї, Дзюба перестав ходити. А колись він просиджував там ночами коло мармурових брил. Певно, замкнувся тепер у своїй домашній робітні, яку спорядив на веранді, відгородивши дві третини її. То був його заповідний куток, закритий дощаною стінкою з вузькими дверцятами. Ключ від робітні незмінно зберігався в кишені камізельки. Протягом півроку ми рідко бачились, бо Дзюба був зайнятий, а я не хотів йому перешкоджати.
Несподівано він зайшов до мене і наказав:
— Ходім!
У веранді–робітні, коли Дзюба відгорнув полотняну завісу, перед моїми очима станула біла, як лелія, мармурова постать. Вона станула на камені, що на березі моря: знизу хвилі, тонко і прегарно вирізьблені, розбиваються об нього. Здається, в самій постаті не було нічого особливого: дівчина, саме в той час, коли перестала бути підлітком. Скільки в ній сором’язливої грації, сполученої з рішучістю в порухах. Вона одягнена в плаття, — якщо дивитися на згорточки, то воно з найтоншого льону і воно численними ритмічними лініями відвівається під поривами вітру з моря. Ті ритмічні лінії–згорточки неможливо встежити, і немає бажання це робити, бо вони сприймаються, одна група по одній, так, наче вони злагоджені згідно з музичним принципом. І що особливо полонить уяву — це обриси фігури, облитої вітром з моря: обриси сміливі, пружні, як струна на лукові, і такого досконального проведення та краси, що саме зорове приймання їх пробуджує радість.
Голова дівчини, так закосичена, як на Полтавщині в старовину, справляє враження, що з’явилась сама душа нашого милого села: чеснотливого і привітного, тисячолітнього села; вийшла до моря стрічати когось довгожданого, хто порятує, вийшла і, побачивши його, простягає вінок. Вся тема розрішена в одній постаті: звідти, де сталося лихо, прибігла безневинна до морського берега, стала на камені в час, коли сходить сонце, — а що сходить воно, видно з того, як дивляться очі, легесенько примружені. В цей час наближається до берега корабель переможця над фльотою зла: переможця напевно, бо досить поглянути, як розбиваються хвилі об камінь, щоб переконатися, який той корабель і що він близько. Вітер віє: такий вітер, який напинає вітрила тільки на кораблі переможця. Вінок, що простягає дівчина, сплетено з узорного дубового листя. У всьому міра і гармонія; у всьому краса і ясність; від першого ж враження виникає думка: ось довгожданий взірець досконалосте, прагнення до якого і жадоба — хоч раз за життя на нього глянути, завжди криються в серці і, задоволені хоч раз за життя, перетворюються в радість, що її не можна висловити. Я скрикнув, як одержимий:
— Це — прекрасно! Чи знаєш ти, що це взірець, — знаєш чи ні?
Я вигукнув останні слова так, ніби він стояв винний в чомусь передо мною. А він тільки неуважно поглянув мені в очі.
— Я не зовсім так думаю, — сказав він тихо. Раптом трохи підвищив голос. — Мені здавалося, що я маю і здійснюю право: ствердити свій образ світу, всупереч силі, що протиставляється; і здавалося, що я працюю під охороною сил, а яких — не знаю.
Дзюба говорив спокійно, мовби він зовсім байдужий до свого твору. Коли ми вийшли на вулицю, я спитався:
— Як тепер з Антоніною?
— Переконав її, що моя майстерня в парку — це один з дозірних пунктів для військ, які охоронюють побережжя від диверсантів, що я не контрреволюціонер, а навпаки — служу при погранотряді, як вартовий пункту.
— Хоч би порадився зо мною — перше ніж говорити їй нісенітницю. Як виявиться…
— Не думаю; якщо й виявиться, буде пізно, себто, я хочу сказати: мій твір виконає своє призначення. Мені снилося, ніби я п’ю чай; насипаю цукор у склянку, хоч і знаю, що він — нечистий. Прокинувшись, я згадав, як недавно розсипав цукор у робітні і збирав його разом з порошинками; думав, чи висипати геть?.. Ат! скільки того пороху, — перетравиться. Отже: сиджу і п’ю чай, і знаю, що цукор у склянці з домішкою, але не турбуюся про це, і настрій у мене веселий. Раптом відчуваю в’язкість у роті; беру щось на пальці від губ і бачу — згустіла рідина сіруватого кольору тягнеться тоненькою смужкою. Вдарила, як блискавиця, думка: це ж гіпс! Насипав гіпсового порошку в чай і п’ю, і тому повинен зараз померти в муках. Подібний випадок в дійсності був; я знаю з газети: десь одна бабуся пішла з рецептом в аптеку, а фармацевт дав їй замість ліку — гіпс. Бабуся випила, і в шлунку створився камінь. Вона сконала в страшенній муці. Коли фармацевт узнав, що з його вини трапилося нещастя, — він застрелився. Дивлюсь я на сіру смужку, а тривога проймає всю мою істоту. Встаю і йду, а темний та меткий дух з невиразною зовнішністю, так само, як собака, біжить поруч, підскакує, кусає мене за вказівний палець на правій руці, але болю не чути, — тільки в свідомості відзначилося, що дух кусає. Я спішу, бо треба негайно зробити операцію: хай хірург розрізує шлунок і виймає камінь. Стурбованість моя така велика, що я прокидаюся.
— Федоре, негайно — в гори! Ходитимем на етюди, відпочинем…
Він заперечливо похитав головою. Помовчав і попрощався. Про його смерть я довідався під час допиту.
На допиті Антоніна трималася дивно. Відривчасто говорила окремі слова. Очевидячки, розв’язка всієї історії з її партійністю і погрозами чоловікові була для неї страшенно несподівана. Розбиття родини, смерть чоловіка, арешт — усіх цих подій вона, здається, ніяк не могла усвідомити. Одного разу на допиті вона закричала, що Кальник жахливо обдурив її і занапастив її сім’ю. Невідомо, куди потім Антоніну спровадили. Підвівши під якийсь параграф, Зеленогородського засудили на шість років.
Робітня Дзюби довгий час стояла, як казали, «опечатаною», аж поки одного дня підлетіло авто і важний начальник з установи зламав печатку, відімкнув замок і всунувся набряклою червоною фізіономією в мармур. Довго стояв перед постаттю з вінком; тільки після запитання шофера: «Може, поїдемо?» — відірвав очі від неї і тяжко погупав геть. В скорому часі ціла бригада з надзвичайною обережністю перенесла статую на вантажну автомашину.
Опинилась постать в коридорі установи. А звідти її перетранспортовано в крайком партії, і ось при яких обставинах. Начальник установи подзвонив першому секретареві, щоб приїхав і глянув на цікаву річ. Обидва вельможі, виконуючи «височайший» наказ, намагалися жити мирно після того, як два їхні попередники на смерть погризлися. Начальник установи Каштан і секретар крайкому Куцурубов при кожній нагоді один одному робили приємність, хоч з найбільшою радістю штовхнули б один одного в прірву.
Блиснувши поглядом на мармур, біляво–сивастий, з темними очима в широчезних райдужних кругах, Куцурубов ревнув:
- Предыдущая
- 56/83
- Следующая